Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.08.2024 року у справі №521/8323/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 521/8323/23

провадження № 61-17687 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту);

третя особа - професійна спілка робітників морського транспорту України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2023 року у складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О.,Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом додержавного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України»(адміністрація Херсонського морського порту) (далі - ДП «АМПУ»), третя особа - професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява обґрунтована тим, що він працював в ДП «АМПУ» на посаді моториста 1 класу - матроса 1 класу екіпажу суден (Cлужбово-роз`їзний теплохід «ЛК-49», Пожежне судно «Отважний») / Службово-допоміжного флоту / Плавскладу / Комплексу з обслуговування портових операцій Херсонської філії ДП «АМПУ».

Наказом від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» виведено філію з 01 березня 2022 року у простій.

Наказом від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами)» призупинено дію трудового договору.

Наказом від 28 грудня 2022 року № 270-К його було звільнено за пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, на підставі наказу від 15 грудня 2022 року № 53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Вказував, що роботодавцем порушено порядок персонального попередження його про наступне вивільнення, не забезпечено йому можливості переведення на іншу роботу, не отримано згоду профспілкової організації, а також зазначав, що призупинення трудових договорів знімає з роботодавця обов`язок забезпечувати працівників роботою і виключає можливість звільнення працівників за пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд поновити його на займаній посаді; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення включно, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді моториста 1 класу - матроса 1 класу екіпажу суден (Службово-роз`їзний теплохід «ЛК-49», Пожежне судно «Отважний») / Службово-допоміжного флоту / Плавскладу / Комплексу з обслуговування портових операцій Херсонської філії ДП «АМПУ».

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу удових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надано доказів знищення виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, неможливості переведення позивача за його згодою на іншу роботу. Роботодавцем не дотримано вимог частини першої статті 47 КЗпП України, частини сьомої статті 49-2 КЗпП України про вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, а отже і звільнення ОСОБА_1 з роботи проведено без достатніх на те правових підстав, тобто є незаконним, а тому позов в частині поновлення позивача на роботі слід задовольнити.

Водночас суд першої інстанції врахував, що відповідно до наказів Філії від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» і від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» трудові відносини з працівниками, у тому числі із позивачем, були зупинені.

Врахувавши, що трудові відносини з ОСОБА_1 на час видачі наказу про звільнення були зупинені з об`єктивних причин та на підставі закону і він не працював не з вини роботодавця, а всі компенсаційні збитки за таких обставин покладаються на державу, що здійснює збройну агресію проти України, суд вважав, що стягнення середнього заробітку при виниклих правовідносинах неможливе.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу ДП «АМПУ» в особі Херсонської філії ДП «АМПУ» залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2023 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ДП «АМПУ» в особі Херсонської філії ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 грудня 2022 року і по дату ухвалення судового рішення, тобто 07 грудня 2023 року, у розмірі 405 502, 56 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у розмірі 23 120, 79 грн.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не дотримано вимог частини першої статті 47 КЗпП України, частини сьомої статті 49-2 КЗпП України про вивільнення працівника відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, звільнення позивача проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури та є незаконним, а тому дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на раніше посаді є законним та обґрунтованим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника, тому працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання середньої заробітної плати.

Також апеляційний суд зауважив, що наказ про зупинення дії трудових договорів з працівниками Філії не має правового значення для вирішення питання про оплату вимушеного прогулу, оскільки його дія зупинилась у день звільнення позивача - 29 грудня 2022 року, а правовідносини, пов`язані із незаконним звільненням ОСОБА_1 , похідними від яких є вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розпочались 30 грудня 2022 року та тривають до ухвалення судового рішення про їх вирішення.

Таким чином, у зв`язку із поновленням позивача на роботі, на його користь належить стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення включно, розраховану у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року ДП «АМПУ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22, від 04 жовтня 2023 року у справі № 750/1146/22, від 21 вересня 2022 року у справі № 126/1138/21 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 521/8323/23 із Малиновського районного суду м. Одеси.

Зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що перевищує виплати за один місяць, до закінчення касаційного провадження.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки Херсонська філія ДП «АПМУ» створена з метою забезпечення функціонування морського порту Херсон, а морський порт Херсон закрито відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256, роботодавець не може забезпечити працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов та засобів виробництва.

Крім того, після деокупації частини території Херсонської області та м. Херсон, наразі залишається небезпечним проведення обстеження всіх приміщень порту через постійні обстріли. Також на сьогодні не проведені розмінування та знешкодження вибухонебезпечних предметів на території порту. Об`єкти та гідротехнічні споруди Херсонської філії, які розташовані на лівому березі річки Дніпро (будівля цеху, затон № 1, затон № 2 тощо), і які призначені для базування та відстою плавзасобів, станом на сьогоднішній день залишаються окупованими військовими угрупованнями країни-агресора. Окрім того, ДП «АМПУ» було зареєстровано ряд кримінальних проваджень за фактом пошкодження та викрадення державного майна ДП «АМПУ».

Вказує, що для застосування пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України має бути об`єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, яка викликана або знищенням майна, або відсутністю відповідних умов внаслідок бойових дій.

При цьому зазначені умови не обов`язково повинні виконуватися одночасно, достатньо лише однієї умови (знищення майна чи відсутність умов) для застосування пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, а обов`язковою вимогою є саме те, що згадані умови виникли в наслідок бойових дій.

Звертає увагу на те, що навіть у разі поновлення позивача на роботі, він має повернутися у попередній стан, тобто у стан призупинення дії трудового договору, а тому відшкодування йому заробітної плати за період з 30 грудня 2022 року по дату ухвалення судового рішення, має бути проведено відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

У доповненнях до касаційної скарги, поданих 26 січня 2024 року в межах встановленого статтею 390 та частиною першою статті 398 ЦПК України строку на касаційне оскарження, ДП «АМПУ» звертає увагу на відсутність організаційних та технічних умов, необхідних для виконання посадових обов`язків позивача на території закритого морського порту Херсон, а також просить вирішити питання про розподіл судових витрат та про повернення надлишково сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Доводи осіб, які продали відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Пелих Ю. С. на касаційну скаргу ДП «АМПУ», в якому вона просить касаційну скаргу відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Зазначала, що Херсонська філія ДП «АМПУ» продовжує працювати з фактичним провадженням діяльності в місті Одеса. Пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України не містить умов, за якими трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв`язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив третьої особи на касаційну скаргу, в якому професійна спілка робітників морського транспорту України просить касаційну скаргу ДП «АМПУ» залишити без задоволення. Зазначає, що суди попередніх інстанції правильно застосували норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі; в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд правильно застосував вимоги частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на посаді моториста 1 класу - матроса 1 класу екіпажу суден (Cлужбово-роз`їзний теплохід «ЛК-49», Пожежне судно «Отважний») / Службово-допоміжного флоту / Плавскладу / Комплексу з обслуговування портових операцій Херсонської філії ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту).

Наказом відповідача від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії», у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, з 11 травня 2022 року призупинена дія трудових договорів з працівниками філії (за переліком до наказу) до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказом відповідача від 15 грудня 2022 року № 53-ОП на підставі пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності Херсонської філії ДП «АМПУ» (адміністрації Херсонського морського порту) з виведенням Філії з 01 березня 2022 року у простій (наказ від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні»), з призупиненням дії трудових договорів з працівниками Філії (наказ від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії) під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами), з урахуванням наказу Міністерства інфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256 «Про закриття морських портів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року № 470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 жовтня 2022 року № 248), наказано припинити трудові договори 29 грудня 2022 року з працівниками Філії, в тому числі і з ОСОБА_1 .

Згідно з повідомленням про заплановане вивільнення від 16 грудня 2022 року № 93, ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення з 29 грудня 2022 року на підставі пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України; позивачу запропоновано для подальшого працевлаштування ознайомитися з переліком вакантних посад ДП «АМПУ» та, у разі прийняття пропозиції про переведення на вакантну посаду, протягом трьох робочих днів з дня отримання даного повідомлення повідомити адміністрацію Філії у зручний спосіб: текстовим повідомленням на електронну скриньку або месенджером на номер телефону, та листом за адресою: АДРЕСА_1 ; у разі відмови про переведення на вакантну посаду - повідомити протягом трьох робочих днів.

Вказане повідомлення разом з копією наказу від 15 грудня 2022 року № 53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками, переліком вакантних посад, направлено позивачу месенджером (VIBER) 20 грудня 2022 року. При цьому відповідач керувався рішенням спільного засідання адміністрації і профкому від 25 червня 2022 року № 5 «Щодо внесення доповнення до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Херсонської філії ДП «АМПУ» (адміністрації Херсонського морського порту) від 14 червня 2013 року (зі змінами)», яким визначений порядок обміну інформацією та/або документами між адміністрацією та працівниками під час дії воєнного стану, та рішенням спільного засідання адміністрації і профкому від 03 жовтня 2022 року № 6 «Щодо внесення змін до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Херсонської філії ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту) від 14 червня 2013 року (зі змінами)», яким змінено номер телефона та електронну пошту, на які працівник може надсилати документи.

Водночас судами встановлено, що такий альтернативний спосіб обмінну кадровими документами, як застосунок VIBER не погоджений між сторонами та не оформлений належний чином, зокрема позивачем не подано заяву про направлення йому кадрових документів на застосунок VIBER, так і з боку відповідача не направлено жодної пропозиції позивачу про можливість направлення йому кадрових документів через засоби телефонного зв`язку. Отже домовленостей між сторонами трудового договору про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, не було.

29 грудня 2022 року наказом № 270-К від 28 грудня 2022 року ОСОБА_1 звільнено за пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, на підставі наказу від 15 грудня 2022 року № 53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Наказ про звільнення, разом із повідомленням про заплановане вивільнення та переліком вакантних посад, позивач отримав засобами поштового зв`язку вже після фактичного звільнення - 24 лютого 2023 року, що підтверджується поштовим повідомленням Укрпошти за трек-номером 6502615909391.

Листом від 19 грудня 2022 року № 439/26-01-07/Вих відповідач повідомив первинну профспілкову організацію Херсонського морського порту про заплановане звільнення працівників Херсонської філії ДП «АМПУ» та 19 грудня 2022 року направив до територіального органу Державної служби зайнятості України звітність за формою №4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці».

Звільнення ОСОБА_1 із профспілковою організацією не погоджено.

Відповідно до довідки від 16 березня 2023 року № 28/09-21 ОСОБА_1 станом на дату звільнення з ініціативи роботодавця дійсно перебував на обліку в Первинній профспілковій організації Херсонського морського торгового порту та є членом Професійної спілки робітників морського транспорту України.

Листом від 12 грудня 2022 року № 28/09-25 первинна профспілкова організація Херсонського морського торгового порту запропоновувала відповідачу скасувати заходи, пов`язані з вивільненням працівників за пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України, з огляду на відсутність доказів, які підтверджують факти знищення майна роботодавця, та порушенням прав працівника на працю.

За даними Єдиного державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Херсонська філія ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту), код ЄДРПО 38728533, в процесі припинення не перебуває.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ДП «АМПУ» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

При цьому на час призупинення дії трудового договору за працівником зберігається робоче місце, сам трудовий договір не припинений, разом з тим, заробітна плата та інші виплати не сплачуються, оскільки відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов визначено статтею 41 КЗпП України.

Крім підстав, передбачених статтею 41 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (пункт 6).

Розірвання договору у випадках, передбачених пунктами 4 і 6 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина 4 статті 41 КЗпП України).

Частиною сьомою статті 49-2 КЗпП України визначено, що вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу здійснюється в такому порядку:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів;

- не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п`яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Враховуючи зміст вказаних вище норм, послідовне та логічне їх тлумачення дають підстави стверджувати, що обов`язковою умовою для звільнення за цією підставою (пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України) має бути об`єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22 (провадження № 61-5654св23), від 17 липня 2024 року у справі № 521/2212/23 (провадження № 61-1108св24).

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наказів Філії від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» і від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» трудові відносини з працівниками були зупинені.

У законодавстві відсутня заборона щодо припинення трудових відносин під час призупинення дії трудового договору. Тому, у працівника є можливість звільнитися за власним бажанням або ж роботодавець має право звільнити працівника за іншими підставами, передбаченими КЗпП України, зокрема за угодою сторін.

З огляду на вказане, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що при звільненні позивача відповідачем не дотримано вимог частини першої статті 47 КЗпП України, частини сьомої статті 49-2 КЗпП України про вивільнення працівника відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, звільнення позивача проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури, а тому є незаконним.

Звільнення ОСОБА_1 відбулось в період дії наказу про зупинення з ним трудових відносин та, за відсутності належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів повного знищення (відсутністі) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України. Вказане свідчить про невідповідність наказу про звільнення вимогам закону.

Водночас, суди відхилили надані відповідачем докази на підтвердження унеможливлення забезпечення позивача роботою, оскільки такі є підтвердженням унеможливлення виконання ним своїх трудових функцій, однак не є підтвердженням факту повного знищення виробничих, організаційних та технічних умов, тобто настання таких обставин, що мають незворотний характер і свідчать про те, що згодом робота порту не може бути відновленою.Крім того, надані відповідачем докази стосуються періоду 2023 року, тобто вже після звільнення ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність звільнення ОСОБА_1 та необхідність поновлення його на роботі.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами в частині вирішення позовної вимоги про поновлення позивача на роботі норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції зазначав, що трудові відносини з ОСОБА_1 на час видачі наказу про звільнення були зупинені, тому він не працював не з вини роботодавця, а всі компенсаційні збитки за таких обставин покладаються на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи нове рішення про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника, тому працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання середньої заробітної плати.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з таким висновком апеляційного суду, виходячи з наступного.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначено, що «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин…

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства».

Разом з тим, у справі було встановлено, що відповідно до наказів Філії від 28 лютого 2022 року №27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» і від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» трудові відносини з ОСОБА_1 були призупинені.

Наказ про призупинення дії трудового договору позивачем не оскаржувався та був чинний на момент його звільнення.

З наведеного вбачається, що на момент звільнення, незважаючи на те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «АМПУ» були наявні, але враховуючи їх призупинення, не передбачали виконання працівником роботи за укладеним трудовим договором та виплату роботодавцем заробітної плати, що, незважаючи на встановлення факту незаконності звільнення, не свідчить про позбавлення працівника роботодавцем можливості виконання своєї трудової функції та отримання заробітної плати.

Разом з тим, ОСОБА_1 в силу приписів частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не позбавлений можливості отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України, про що правильно вказав суд першої інстанції.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 521/2212/23 (провадження № 61-1108св24).

Отже, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки на підставі Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а касаційну скаргу задоволено частково, то понесені ДП «АМПУ» судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 8 110, 06 грн (за майнову вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) необхідно компенсувати за рахунок держави(див: постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

Щодо клопотання про повернення судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом

У доповненнях до касаційної скарги ДП «АМПУ» просив повернути судовий збір, який сплачений в більшому розмірі, ніж встановлено законом, посилаючись на те, що за вимогу немайнового характеру мав сплатити судовий збір у розмірі 2 147, 20 грн, а за вимогу майнового характеру - 8 110, 06 грн, отже загальна сума судового збору, що підлягала сплаті за подання касаційної скарги, мала складати 10 257, 26 грн.

Водночас, заявник сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 15 000 грн, тобто у більшому розмірі, ніж встановлено законом, а тому просить вирішити питання про повернення надмірно сплаченого судового збору.

Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (частина п`ята статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Ураховуючи викладене, клопотанняДП «АМПУ» про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 4 742, 74 грн підлягає задоволенню з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту), третя особа - професійна спілка робітників морського транспорту України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2023 року в цій частині залишити в силі.

В іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2023 року та Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.

Компенсувати державному підприємству «Адміністрація морських портів України» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання касаційної скарг у розмірі 8 110 (вісім тисяч сто десять) грн 06 коп.

Клопотання державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) про повернення судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути державному підприємству «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) сплачений судовий збір у розмірі 4 742, 74 грн, що внесений згідно з платіжною інструкцією від 08 грудня 2023 року № 392 за такими реквізитами: отримувач - ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код отримувача - 37993783, рахунок отримувача -UA288999980313151207000026007.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович