Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.08.2024 року у справі №521/15941/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 521/15941/19

провадження № 61-11924св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен», акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», публічне акціонерне товариство «Оксі Банк», ОСОБА_2 ;

треті особи: комунальне підприємство «Агенція державної реєстрації», ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» на постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» (далі - ТОВ «Інвестмент Корпорейшен»), акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), публічного акціонерного товариства «Оксі Банк» (далі - ПАТ «Оксі Банк»), ОСОБА_2 , треті особи: комунальне підприємство «Агенція державної реєстрації» (далі - КП «Агенція державної реєстрації»), ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 жовтня 2007 року між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено кредитний договір № 014/79729/74/83449, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 658 532 грн зі сплатою 12,5 % річних строком до 01 лютого 2025 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 014/79729/74/83449/1, а також між нею та банком було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2134, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. 01 жовтня 2007 року за реєстровим № 2126.

28 грудня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Оксі Банк» набуло права вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/79729/74/83449 від 01 жовтня 2007 року. В той же день між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким всі права вимоги ПАТ «Оксі Банк» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/79729/74/83449 від 01 жовтня 2007 року були відступлені на користь ТОВ «Інвестмент Корпорейшен».

13 вересня 2019 року ОСОБА_1 отримала інформаційну довідку № 181005056 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що 19 лютого 2019 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р. В. до Державного реєстру речових прав було внесено запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45638395 від 21 лютого 2019 року, згідно з яким за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , підстава виникнення право власності: договір про відступлення права вимоги, серія та номер 3430, виданий 28 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф.; рекомендоване повідомлення, серія та номер: 6512102138999 від 11 січня 2019 року, видавник Укрпошта; іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2134; вимога, б/н від 10 січня 2019 року, видана ТОВ «Інвестмент Корпорейшен».

20 серпня 2019 року між ТОВ «Інвестмен Корпорейшен» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горда І. В. та зареєстрований за № 1652.

Позивачка вважає, що відповідачами порушено порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно, оскільки з інформаційної довідки вбачається, що серед документів, що надавалися для реєстрації права власності відсутній документ, що підтверджує наявність факту невиконання відповідних умов правочину, відсутня оцінка майна, на яке звертається стягнення. Крім того, вона та поручитель не отримували вимог про усунення порушень умов кредитного договору.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р. В. про державну реєстрацію прав власності та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 45638395 від 21 лютого 2019 року, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен», а також витребувати на її користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 зазначену квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 10 березня 2021 року у складі судді Мурзенка М. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що обраний ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідає умовам іпотечного договору від 01 жовтня 2007 року, укладеного між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». З матеріалів реєстраційної справи на спірну квартиру вбачається, що для проведення державної реєстрації представником іпотекодержателя було подано державному реєстратору копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, направленого на адресу позивача 11 січня 2019 року з підписом адресата про отримання, копію відповідної вимоги про усунення порушень від 11 січня 2019 року. Тому відсутні підстави вважати, що державну реєстрацію права власності за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» було проведено з порушенням вимог закону.

Заявлені позивачкою вимоги про скасування рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р. В. про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» не забезпечують відновлення порушених прав позивачки, а тому не є ефективним способом захисту, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Оскільки судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен», а договір купівлі-продажу від 20 серпня 2019 року, на підставі якого ОСОБА_2 придбала спірну квартиру у ТОВ «Інвестмент Корпорейшен», не оспорений та недійсним не визнаний, то суд не вбачав правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування на її користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірної квартири.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 10 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р. В. про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 45638395 від 21 лютого 2019 року, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен». Витребувано на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при проведенні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» державний реєстратор прийняв рішення, яке не відповідає положенням частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку». Державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем проведена за відсутності відомостей про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття, що є підставою для скасування такої реєстрації.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. У розумінні положень наведеної норми права у редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведенудержавну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. Тому висновки суду першої інстанції про неефективність обраного позивачем способу захисту є помилковими.

Задовольняючи позовні вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, апеляційний суд виходив з того, що державна реєстрації права власності за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» була проведена з порушенням вимог законодавства і останнє не набуло права на відчуження спірного майна.

При цьому ОСОБА_1 ніяких намірів та дій щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , не вчиняла, ця квартира вибула з її володіння поза її волею, шляхом вчинення ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» неправомірних дій щодо відчуження квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2023 року ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 521/17177/20, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18, а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси.

18 жовтня 2023 року справа № 521/15941/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що в межах даного спору 10 січня 2019 року належним чином було проведено оцінку майна, тобто за місяць до реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем. На момент набуття права власності вартість квартири була зазначена у вимозі, яку ОСОБА_1 отримала. Крім того, в цій справі ОСОБА_1 не ставила питання про неналежність вказаної оцінки іпотечного майна.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності від 21 лютого 2019 року (далі - Порядок № 1127), не передбачено надання реєстратору висновку про оцінку майна для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки. Тому апеляційний суд безпідставно послався на те, що державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем проведена за відсутності відомостей про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування на її користь спірного майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , апеляційний суд не врахував, що задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідача як добросовісного набувача спірного майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв Ю. Ю. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 жовтня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/79729/74/83449, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 01 лютого 2025 року (т.1 а.с.26-31).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 01 жовтня 2007 року між банком і ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 014/79729/74/83449/1, відповідно до пункту 2.2 якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати за борговими зобов`язаннями позичальника, які виникають з умов кредитного договору (т.1 а.с.32-34)

Також 01 жовтня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 було укладеноіпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2134, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю. О. 01 жовтня 2007 року за № 2126 (т.1 а.с.141-146).

В пункті 1.3 іпотечного договору вказано, що предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 , оцінюється сторонами у розмірі 852 715 грн.

Відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеного в пунктах 5.1-5.3 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору, в тому числі, якщо у момент настання строку виконання зобов`язання не буде виконано (виконано належним чином), та/або у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору (пункт 5.1).

Звернення стягнення за цим договором здійснюється на підставі рішення суду, у безспірному випадку на підставі виконавчого напису, шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, прийняття предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, шляхом продажу предмету іпотеки на біржі (аукціону, публічних торгах), згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 5.2).

У пунктах 5.3, 5.3.1 договору визначено, що відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку», цей договір є змішаним договором, який одночасно містить умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який надає іпотекодержателю право на власний розсуд або задовольнити свої вимоги шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в пункті 5.3.1 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

28 грудня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., за яким ПАТ «Оксі Банк» набуло права вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/79729/74/83449 від 01 жовтня 2007 року, іпотечним договором б/н від 01 жовтня 2007 року, договором поруки № 014/79729/74/83449/1 від 01 жовтня 2007 року(т.1 а.с.123-125).

Відповідно до повідомлення від 28 грудня 2018 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» було повідомлено ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/79729/74/83449 від 01 жовтня 2007 року, іпотечним договором б/н від 01 жовтня 2007 року, договором поруки № 014/79729/74/83449/1 від 01 жовтня 2007 року на користь ПАТ «Оксі Банк» (т.1 а.с.126).

28 грудня 2018 року між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким всі права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/79729/74/83449 від 01 жовтня 2007 року, іпотечним договором б/н від 01 жовтня 2007 року, договором поруки № 014/79729/74/83449/1 від 01 жовтня 2007 рокубули відступлені на користь ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» (т.1 а.с.149-150, т.2 а.с.11-15).

З реєстраційної справи № 1770783251101 апеляційним судом встановлено, що відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, 21 лютого 2019 року на підставі заяви уповноваженого ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» - Полякова П. Л. , була проведена державна реєстрація права власності за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.208).

За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності право власності ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» було зареєстровано на підставі: договору про відступлення права вимоги від 28 грудня 2018 року, серія та номер 3430; поштового повідомлення, серія та номер 6512102138999 від 11 січня 2019 року, видавник Укрпошта; іпотечного договору від 01 жовтня 2007 року; вимоги, б/н від 10 січня 2019 року, виданої ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» (т.1 а.с.209, 211-214, 216-218).

Водночас, апеляційний суд звернув увагу на те, що у вищевказаній реєстраційній справі немає оцінки нерухомого майна на момент його відчуження.

20 серпня 2019 року між ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гордою І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1652 (т.1 а.с.248).

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48311922 від 20 серпня 2019 року, право власності на вищевказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 (т.1 а.с.246).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» уразі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 01 жовтня 2007 року, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 01 жовтня 2007 року, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності від 21 лютого 2019 року), іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1952-1V).

Частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частин першої та третьої статті 10 Закону № 1952-IV державним реєстратором є, зокрема нотаріус. Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з пунктом 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-IV та цим Порядком.

Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину (пункт 57 Порядку № 1127).

Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 наведено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на викладене, Порядок № 1127 не передбачав, що звіт про оцінку предмета іпотеки входить до переліку документів, необхідних для подання державному реєстратору. Вимога щодо подання державному реєстратору такого звіту була доповнена до Порядку № 1127 лише 26 лютого 2020 року.

Втім, виходячи із принципу lex superior, «у разі суперечності застосовуються норми, що закріплюються в нормативно-правових актах, які мають більш високу юридичну силу», хоч Порядком № 1127 до 26 лютого 2020 року не було передбачено обов`язкового надання оцінки предмета іпотеки, проте така вимога містилася у частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку», що має вищу юридичну силу.

Зокрема, частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин в цій справі іпотекодержатель не міг набути у власність предмет іпотеки без визначення вартості такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності.

Зазначене обґрунтовується, зокрема і тим, що згідно із другим реченням частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У постановах від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно при позасудовому врегулюванні.

У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду однозначно сформулювала правові висновки щодо обов`язковості подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Такі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23), в якій також зазначено, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й відсутність експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» не надало державному реєстратору оцінку вартості предмета іпотеки. Крім того, вказана у вимозі оцінка була проведена 10 січня 2018 року, а не на момент такого набуття.

Враховуючи викладене, оскільки державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем проведена за відсутності в реєстраційній справі відомостей про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 15 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі провадження № 6-2407цс15).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовної вимоги про витребування спірної квартири на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , апеляційний суд, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, обґрунтовано виходив з того, що державна реєстрації права власності за ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» була проведена з порушенням вимог законодавства, тому останнє не набуло права на відчуження спірного майна. За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 ніяких намірів та дій щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , не вчиняла, тобто спірна квартира вибула з власності позивача поза її волею, апеляційний суд із застосування норм статей 387 388 ЦК України, дійшов правильного висновку про те, що права позивача підлягають захисту, шляхом витребування спірної квартири на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 200/12998/18 (провадження № 61-9170св22).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 521/17177/20, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, посилання заявника в касаційній скарзі на те, що задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідача як добросовісного набувача спірного майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 , з чужого незаконного володіння якої витребувано спірну квартиру, із касаційною скаргою на ухвалені у справі судові рішення не зверталася, про порушення своїх прав не зазначала.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович