Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.07.2025 року у справі №369/8241/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2025 року

м. Київ

справа № 369/8241/23

провадження № 61-3675св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2024 року під головуванням судді Янченко А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А.,

Голуб С. А., Таргоній Д. 0. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 із позовом в якому просила:

- визнати за нею право власності на 1/2 частину причепа бортового марки «САНТЕЙ», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину причепа бортового марки «САНТЕЙ», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ;

- визнати за нею право особистої приватної власності на земельну ділянку, кадастровий № 3222486001:01:005:0019, площею 0,1497 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1366444532224;

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3222486001:01:005:0019, площею 0,1497 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1366444532224;

- визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок загальною площею 461,4 кв. м, житловою площею 199,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366451032224;

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 461,4 кв. м, житловою площею 199,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366451032224.

Позов обґрунтований тим, що 30 жовтня 2004 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб з позовом про розірвання якого звернулась позивач. Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наразі між сторонами наявний спір про обсяг майна, набутого в період шлюбу та його розподіл.

Оскільки у добровільному порядку сторони не досягли згоди про поділ набутого у період шлюбу майна, виникла необхідність його розподілу у судовому порядку.

У шлюбі сторони придбали причіп бортовий марки «САНТЕЙ», модель D 2, 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , колір сірий, який зареєстрований за ОСОБА_2

30 листопада 2018 року згідно договору купівлі-продажу була придбана земельна ділянка, кадастровий № 322248б001:01:005:0019, площею 0,1497 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрована за ОСОБА_1

30 листопада 2018 року було також був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 461,4 кв. м, житловою 199,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за позивачем за первісним позовом.

Позивач відзначала, що кошти, за які було придбане усе нерухоме майно в період шлюбу, а саме земельна ділянка та житловий будинок були подаровані їй батьком, а тому ці об`єкти нерухомого майна не можуть вважатись спільним майном подружжя. За спільні кошти з відповідачем у період шлюбу сторонами було придбано лише причіп, який зареєстрований за відповідачем.

У вересні 2023 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , в якій просив:

- визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий № 3222486001:01:005:0019, площею 0,1497 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366444532224, яка розташована за адресою

АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 461,4 кв. м, житловою площею 199,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366451032224, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частину легкового автомобіля SSANG YОNG, номер кузова НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спільних коштів у сумі 255 000 грн, що становить 6 800 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_1 1/2 частину спільних коштів в сумі 127 500 грн;

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 обґрунтована тим, що на його переконання існує презумпція спільної сумісної власності на майно подружжя набуте у шлюбі, а тому доводи ОСОБА_1 щодо набуття майна за кошти батька є необґрунтованими, оскільки розписка про отримання коштів ОСОБА_5 від ОСОБА_6 свідчить про отримання саме в борг коштів, проте відсутні докази використання цих коштів на придбання спільного майна. Крім того розписка написана нею штучно для створення відповідних доказів у цій справі. Зазначає, що він на таку позику згоди не давав і про неї не знав.

Довіреність від 18 вересня 2018 року та укладений в інтересах ОСОБА_6 договір купівлі-продажу не стосується предмета доказування у цій справі, оскільки за загальним правилом повірений діє в інтересах довірителя, а не у своїх.

Договір дарування грошових коштів укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6

24 березня 2023 року, тобто після дати набуття права спільної власності та під час існування розбіжностей щодо подальшого збереження шлюбних відносин.

Зауважував, що з договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 30 листопада 2018 року відомо, що майно набувається у спільну сумісну власність подружжя. ОСОБА_2 надавав згоду на придбання цього майна за спільні кошти в спільних інтересах.

На підтвердження наявності у сторін коштів позивач за зустрічним позовом надав договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2016 року за яким він продав земельну ділянку у 2016 році до купівлі будинку. Додатково вказував, що у його дружини були наявні земельні ділянки у с. Петропавлівська Борщагівка та у

с. Стоянка, Києво-Святошинського району, які вона продала до 2013 року.

Зауважував, що у шлюбі - 09 жовтня 2013 року був придбаний легковий автомобіль SSANG YОNG, д.н.з. НОМЕР_3 , майно яке не є предметом первісного позову, але підлягає поділу між сторонами.

Також у шлюбі сторони придбали автомобіль ВАЗ 2121 та квадроцикл KAWASAKI.

Автомобіль ВАЗ 2121 та квадроцикл KAWASAKI ОСОБА_2 продав у квітні 2023 року під час розірвання шлюбу в суді і згідно з розпискою від 16 квітня 2023 року кошти від продажу у розмірі 6 800 доларів США передав дружині ОСОБА_1 , а тому вважає ці кошти спільною власністю і такими, що підлягають поділу між сторонами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 07 травня

2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину причепа бортового марки «САНТЕЙ», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину причепа бортового марки «САНТЕЙ», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку, кадастровий № 3222486001:01:005:0019, площею 0,1497 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1366444532224.

Припинив право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий № 3222486001:01:005:0019, площею 0,1497 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1366444532224.

Визнав за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на житловий будинок загальною площею 461,4 кв. м, житловою площею 199,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366451032224.

Припинив право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 461,4 кв. м, житловою площею 199,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366451032224.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня 2024 року без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 спростувала презумпцію спільності майна подружжя стосовно спірної земельної ділянки та розташованого на ній будинку, а тому вважали це майно особистою власністю позивача за первісним позовом.

Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції з`ясував походження коштів, за які були придбані спірні житловий будинок та земельна ділянка та ухвалив рішення про визнання цього майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 та обґрунтовано припинив право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку та житловий будинок.

Суди також встановили та зазначили, що причеп марки «САНТЕЙ», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 був набутий у власність під час перебування сторін у шлюбі за кошти подружжя, а тому вважали його об`єктом спільної сумісної власності та здійснили його поділ між сторонами в рівних частках.

Щодо вимоги зустрічного позову про визнання права власності на 1/2 частину легкового автомобіля SSANG YONG та права власності на 1/2 частину спільних коштів у сумі 255 000 грн, що становить 6 800 доларів США суди зазначали, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22 лютого 2023 року № 8041/2023/3669777 автомобіль SSANG YONG був проданий ОСОБА_1 за ціною, визначеною за домовленістю сторін розміром 30 000 грн. Цей договір є чинним та не оспорювався ОСОБА_2 , а тому вимога про поділ вказаного автомобіля є безпідставною.

Суд апеляційної інстанції також вважав, що місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спільних коштів у сумі 255 000 грн, що становить

6 800 доларів США, отриманих від продажу автомобіля ВАЗ 2121 і квадроцикла та стягнення з ОСОБА_1 на його користь 1/2 їх частини в сумі 127 500 грн, адже матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2 передав грошові кошти в сумі

6 800 доларів США ОСОБА_1 в період їх шлюбу. У справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 витратила отримані в період шлюбу від іншого подружжя грошові кошти від продажу рухомого майна не в інтересах сім`ї та приховала їх від позивача за зустрічним позовом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У поданій у березні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі ОСОБА_2 просив рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня

2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 за первісним позовом, а позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за зустрічним позовом задовольнити у повному обсязі.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди не врахували висновків Верховного Суду, які були викладені у постановах від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, від 02 серпня 2023 року № 450/1805/20 та від 04 вересня 2024 року № 754/9261/19.

ОСОБА_2 вказує, що суди не надали належної оцінки тим обставинам, що допитаний у судовому засіданні, як свідок, батько позивача зазначав, що надав кошти дочці саме 16 листопада 2018 року, тобто у день укладення договору купівлі-продажу належної йому квартири, проте під час підписання договору у нотаріуса позивач не отримувала від покупця кошти за продаж квартири батька, адже відповідно до умов договору вона їх отримала раніше частинами. Вважає розписку від 16 листопада 2018 року такою, що штучно створена з метою недопущення поділу майна подружжя.

Допитані у справі свідки не підтвердили обставин проживання та ведення спільного побуту разом із сторонами, не були присутні під час укладення 30 листопада

2018 року договорів купівлі-продажу спірного майна. Крім того заявнику не було нічого відомо про отримання його дружиною ОСОБА_1 коштів у її батька в борг. Зауважив, що варто також звернути увагу на ту обставину, що договір дарування коштів позивачу був укладений 24 березня 2023 року, тобто вже після дати набуття права власності на спірні будинок та земельну ділянку крім того суди не надали належної оцінки тій обставині, що під час укладення договорів він підписував відповідну заяву в якій надавав згоду на придбання спірного нерухомого майна у спільну сумісну власність.

Вважає також помилковими висновки судів про неврахування отриманих заявником грошових коштів від продажу у 2016 році належної йому земельної ділянки та неврахування коштів від продажу у 2013 році належних ОСОБА_1 земельних ділянок. Зауважує, що суди необґрунтовано відмовили у задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення частини грошових коштів, які були отримані від продажу автомобіля ВАЗ 2121 та квадроцикла KAWASAKI у сумі 127 500 грн.

Вважає, що матеріали справи містять належні докази про передачу коштів в сумі

6 800 доларів США позивачу за первісним позовом, проте суди не врахували сам факт передачі цих коштів та знаходження їх у ОСОБА_1 , що не скасовує ту обставину, що ці кошти є спільною власністю подружжя.

Також вважає, що позивач не довела належним чином тієї обставини, що отримані від продажу у лютому 2023 року автомобіля SSANG YONG та від проданих у квітні 2023 року автомобіля ВАЗ та квадроцикла кошти були використані в інтересах сім`ї. Надані ОСОБА_1 квитанції про оплату послуг та купівлю товарів не можуть бути доказами використання грошових коштів в інтересах сім`ї, а покриття потреб спільних дітей після розірвання шлюбу вирішується шляхом стягнення аліментів, а тому відмова у задоволенні позову у цій частині фактично призведе до повторного стягнення грошових коштів із заявника на потреби сина.

Більш того ОСОБА_2 не надавав дозволу на відчуження автомобіля SSANG YONG, а допитаний у суді як свідок батько позивача підтвердив формальне оформлення його донькою (позивачем за первісним позовом) цього автомобіля на його Ім`я.

Також касаційна скарга містить арґумент про помилкове незастосування судами наслідків спливу позовної давності, оскільки він, на думку заявника ОСОБА_2 , розпочався 30 листопада 2018 року, а закінчився 30 листопада 2021 року, проте звернення з позовом відбулось 01 червня 2023 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_1 адвокат Свириденко В. М. подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому просили у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Вказують, що висновки судів по суті розгляду спору правильні та відповідають встановленим у справі фактичним обставинам, а арґументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які є аналогічними наведеним у апеляційній скарзі аргументам.

Зауважують, що суди надали правильну оцінку посвідченій у нотаріальному порядку згоді ОСОБА_2 на набуття майна у власність, адже у згоді було зазначено, що умови договору визначаються дружиною самостійно, при цьому ні договори, ні згода не мітить інформації про те, що майно набувається у власність за спільні кошти подружжя.

Щодо рухомого майна сторона позивача за первісним позовом зазначала, що автомобіль SSANG YONG був відчужений під час перебування сторін у шлюбі за ціною, визначеною за домовленістю сторін, договір не був оскаржений, вимоги про стягнення грошової компенсації ОСОБА_2 не заявляв, кошти від відчуження автомобіля ВАЗ та квадроцикла передав позивачу під час перебування у шлюбі та спільного ведення господарства. Означені кошти були використані в інтересах сім`ї, доказів зворотного касатор не надав, а суди не встановили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2025 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Справа № 369/8241/23 надійшла до Верховного Суду 01 травня 2025 року.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Сторони з 30 жовтня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 червня

2023 року (а. с. 19, 92-97, том 1).

Від шлюбу сторони мають дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 20, 21, том 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 16 листопада 2018 року

ОСОБА_6 продав квартиру АДРЕСА_2

за 1 666 458 грн (а. с. 39-42, том 1).

Суди встановили, що згідно розписки від 16 листопада 2018 року ОСОБА_1 взяла у борг у свого батька ОСОБА_6 кошти в сумі 1 666 458 грн для придбання житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 . Вказані кошти отримані від продажу ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до власноруч написаної розписки, вказану грошову суму позивач гарантувала повернути батьку до 31 березня 2023 року (а. с. 43, том 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмирук О. В.

ОСОБА_1 придбала земельну ділянку з кадастровим № 3222486001:01:005:0019, площею 0,1497 га; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 41 652 грн

(а. с. 27-29, том 1).

Цього ж дня ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 461,4 кв. м, житловою 199,2 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , вартістю 922 800 грн (а. с. 32-34, том 1).

24 березня 2023 року батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 згідно договору, посвідченого в нотаріальному порядку, подарував позивачу грошові кошти у сумі

1 666 458 грн (а. с. 44, 45, том 1).

Окрім того афідевітом, складеним ОСОБА_6 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виноградовою А. І., підтвердив під присягою, що грошові кошти від продажу квартири у сумі 1 666 458 грн він дозволив дочці використати на придбання в особисту власність житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , які були отримані від продажу належної йому квартири за адресою: АДРЕСА_3 та використані для придбання земельної ділянки та житлового будинку в особисту власність позивача ОСОБА_1 (а. с. 46, 47, том 1).

Суди встановили, а сторони не заперечували, що причеп бортовий марки «САНТЕЙ», 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 придбаний у шлюбі за спільні кошти.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 підтвердив факт дарування грошових коштів дочці - позивачу у справі за первісним позовом та пояснив, що надавав грошові кошти для придбання житлового будинку та земельної ділянки в особисту власність дочки - ОСОБА_1 .

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (син сторін) також пояснили, що відповідач у справі ОСОБА_2 ніколи не мав власних заощаджень, які б давали можливість придбати об`єкти нерухомого майна. Житловий будинок та земельна ділянка були придбані за грошові кошти, які подаровані батьком ( ОСОБА_9 ), відповідно є її власністю.

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22 лютого 2023 року № 8041/2023/3669777 автомобіль SSANG YONG був проданий ОСОБА_1 за ціною, визначеною за домовленістю сторін розміром 30 000 грн (а. с. 98, 99, том 1).

У шлюбі сторони придбали автомобіль ВАЗ 2121 та квадроцикл KAWASAKI.

Установлено, що автомобіль ВАЗ 2121 та квадроцикл KAWASAKI були продані

ОСОБА_2 у квітні 2023 року і згідно з розпискою від 16 квітня 2023 року кошти від такого продажу у розмірі 6 800 доларів США (6 800 х 37,5 = 255 000 грн) були передані дружині ОСОБА_1 згідно з розпискою від 16 квітня 2023 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року

№ 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.

З матеріалів справи відомо та суди встановили, що спірні об`єкти нерухомого майна були придбані 30 листопада 2018 року згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу та зареєстровані за позивачем ОСОБА_1 .

Кошти в розмірі 1 666 458 грн на придбання нерухомого майна були надані батьком позивача ОСОБА_1 та отримані ним від продажу 16 листопада 2018 року належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до власноруч написаної розписки, вказану грошову суму отримала позивач ОСОБА_1 в борг з визначення дати повернення суми - до 31 березня

2023 року.

24 березня 2023 року батько ОСОБА_1 - ОСОБА_6 згідно договору дарування, посвідченого в нотаріальному порядку, подарував ОСОБА_1 грошові кошти у сумі

1 666 458 грн.

Одночасно 24 березня 2023 року ОСОБА_6 афідевітом, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виноградовою А. І. підтвердив під присягою, що грошові кошти від продажу квартири у сумі 1 666 458 грн він дозволив використати дочці на придбання в особисту власність житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, врахувавши приписи статей 57 60 61 СК України та фактичні обставини, встановлені судами у цій справі колегія суддів погоджується із висновками судів першої' та апеляційної інстанцій про те, що при зверненні із первісним позовом ОСОБА_1 спростувала презумпцію спільної сумісної власності щодо нерухомого майна - будинку та земельної ділянки.

Суди правильно зауважили, що факт придбання спірного нерухомого майна у період шлюбу за обставин цієї справи не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки за наслідками розгляду справи достеменно встановлено, що спірне нерухоме майно придбано хоча й у період шлюбу, проте за особисті кошти ОСОБА_1 , які згідно матеріалів справи були надані її батьком спочатку у борг, а потім подаровані позивачу ОСОБА_1 , отже це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , за особисті кошти якої воно придбане.

Суди з`ясували походження коштів, за які були придбані спірні житловий будинок та земельна ділянка, а тому дійшли правильного висновку про можливість ухвалення рішення про визнання цього майна особистою приватною власністю позивача та обґрунтовано припинили право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірні земельну ділянку та житловий будинок.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що ОСОБА_2 не було відомо про те, що кошти на придбання нерухомого майна були отримані від батька позивача, а також те, що житловий будинок та земельну ділянку придбано не в особисту приватну власність, а у спільну сумісну власність подружжя за наданою відповідачем нотаріальною згодою, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_2 при наданні згоди на купівлю нерухомого майна, що вимагалась при посвідченні їх в нотаріальному порядку, зазначив, що погоджується з тим, щоб умови договорів визначалися дружиною самостійно та вказав, що такі правочини відповідають інтересам сім`ї (а. с. 67, том 1), однак, договори купівлі- продажу, та згода ОСОБА_2 не містить інформації про придбання майна за спільні кошти подружжя.

Отже, колегія суддів вважає правильними висновки судів про те, що наявність заяви ОСОБА_2 про надання згоди на придбання спірного нерухомого майна, не підтверджує право спільної сумісної власності сторін на вказане майно.

Вказаний висновок також узгоджується із зібраним у справі доказам, яким суди надали належну оцінку як кожному окремо так і у їх сукупності.

Колегія суддів також відхиляє аргумент касаційної скарги, що ОСОБА_2 не було відомо про те, що кошти на придбання нерухомого майна були отримані від батька позивача, оскільки він спростовується матеріалами справи та змістом оскаржених судових рішень.

Щодо аргументу касаційної скарги про те, що суди не врахували отриманих заявником грошових коштів від продажу у 2016 році належної йому земельної ділянки та не врахували кошти від продажу у 2013 році належних ОСОБА_1 земельних ділянок колегія суддів доходить таких висновків.

Суд апеляційної інстанції, вже надавав оцінку схожим за змістом арґументам апеляційної скарги та вказував, що відповідно до відомостей договору продаж земельної ділянки ОСОБА_2 було вчинено за 95 000 грн.

Між тим з урахуванням встановлених обставин та того, що реалізація квартири батька позивача за первісним позовом та придбання об`єктів нерухомого майна згідно договорів купівлі-продажу від 30 листопада 2018 року, на які претендує відповідач ОСОБА_2 , відбулися з проміжком часу у 14 днів, дає підстави вважати обґрунтованими висновки судів про те, що об`єкти спірного нерухомого майна дійсно були придбані саме за кошти від продажу квартири ОСОБА_6 , які в подальшому подаровані ним ОСОБА_1 .

Отже, означений арґумент касаційної скарги не спростовує висновки судів щодо джерела походження коштів, витрачених на придбання спірного нерухомого майна.

Щодо аргументів касаційної скарги стосовно того, що суди необґрунтовано відмовили у задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення частини грошових коштів, які були отримані від продажу автомобіля ВАЗ 2121 та квадроцикла KAWASAKI у сумі 127 500 грн колегія суддів доходить таких висновків.

Верховний Суд зазначає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Суди встановили та зі змісту оскаржених судових рішень відомо, що у справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 витратила отримані в період шлюбу від іншого подружжя грошові кошти від продажу рухомого майна не в інтересах сім`ї та приховала їх від позивача за зустрічним позовом, а ОСОБА_2 таких доказів до суду не надав.

Враховуючи, що під час розгляду справи ОСОБА_2 не довів обставин витрат дружиною ОСОБА_1 коштів, отриманих від реалізації рухомого майна не в інтересах сім`ї колегія суддів відхиляє означений арґумент касаційної скарги також.

Крім колегія суддів зазначає, що зі змісту рішення Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року (справа № 759/761/23) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, копія якого долучена до матеріалів справи, відомо, що сторона відповідача - ОСОБА_2 зазначала, що сторони разом ведуть спільне господарство, утримання будинку та дітей, а шлюбні відносини між подружжя не припинилися.

Аргумент касаційної скарги про те, що заявник не надавав дозволу на відчуження автомобіля SSANG YONG, а допитаний у суді як свідок батько позивача підтвердив формальне оформлення його донькою (позивачем за первісним позовом) цього автомобіля на його ім`я колегія суддів відхиляє, адже наведений автомобіль був відчужений під час перебування сторін у шлюбі (22 лютого 2023 року) та ведення спільного господарства, як зазначав заявник у справі № 759/761/23 під час вирішення питання про розірвання шлюбу, а позивач ОСОБА_2 вимоги про компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї автомобіля не заявляв, таким чином означений арґумент правильність висновків судів не спростовує.

Верховний Суд також відхиляє арґумент касаційної скарги про те, що із цим позовом ОСОБА_1 звернулася поза межами позовної давності, адже цей строк обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.

Врахувавши, що спірне нерухоме майно набуте сторонами у період шлюбу, проте презумпція спільної сумісної власності щодо нього спростована ОСОБА_1 колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що позивач не пропустила строк звернення до суду з позовом, в той час як початок перебігу позовної давності обчислюється саме з моменту виникнення спору між сторонами.

Колегія суддів також зазнає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладений правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргумент касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків Верховного Суду, які були викладені у постановах від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22,

від 02 серпня 2023 року у справі № 450/1805/20 та від 04 вересня 2024 року

№ 754/9261/19 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 касаційний суд виклав правовий висновок за фактичних обставин справи, коли суди встановили, що згідно пункту 14 договору купівлі-продажу квартири, дружина покупця надала свою згоду на придбання. Зі змісту наведеної заяви суди встановили, що дружина, відповідно до статті 369 ЦК України, надала згоду своєму чоловікові на купівлю за ціну та на умовах на його власний розсуд квартири, яка буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя.

Залишивши без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2023 року у справі № 450/1805/20 погодився із їх висновками про те, що позивач не довів факт використання його особистих коштів для спорудження житлового будинку та не надав будь-яких доказів того, що в період шлюбу з відповідачем або до нього він отримував доходи та набув у власність спірне майно в результаті його особистої чи спільної з відповідачем праці.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 754/9261/19 колегія суддів підтримала правовий висновок про те, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Фактичні обставини та підстави набуття майна у цій справі є відмінними від обставин справи, яка є предметом касаційного перегляду.

Враховуючи, що Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку, а за фактичних обставин цієї справи ОСОБА_1 спростувала презумпцію спільності сумісної власності на нерухоме майно, водночас довела таку презумпцію щодо спірного прицепа, колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги про неврахування судами означених постанов Верховного Суду, адже висновки судів у справі, яка є предметом касаційного перегляду їм не суперечать, а самі висновки зроблені за відмінних фактичних обставин у справах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 травня

2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров