Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.02.2018 року у справі №2-809/09

Постанова

Іменем України

28 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-809/09

провадження № 61-1016св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С., ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Виконавчий комітет Хмельницької міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на самочинне будівництво.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 16 % домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1, яке складається з глинобитного житлового будинку літ. «А-1», площею 134,5 кв. м, цегляного хліву літ. «Б», цегляного погребу літ. «В», цегляного гаража літ. «Д», дерев'яного хліву літ. «Г», металевого гаража літ. «Е, З», дерев'яного хліву літ. «Ж», дерев'яної огорожі.

Співвласниками цього домоволодіння є ОСОБА_5 - власник 32 %, ОСОБА_6 - власник 24 %, ОСОБА_7 - власник 20 %.

Земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться у спільному користуванні співвласників домоволодіння.

Для використання своєї частини житлового будинку і для поліпшення житлових умов сім'ї позивач добудувала другий поверх у зазначеному будинку літ. «А-1-2», загальною площею 104,6 кв. м, житловою площею 63,8 кв. м. Згідно з технічним висновком судового експерта двоповерхова житлова прибудова відповідає будівельно-технічним, санітарним і пожежним нормам та правилам. Оформити право власності на добудову до житлового будинку вона не має можливості через відсутність необхідних дозволів.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2009 року в складі судді Логінової С. М. позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на двоповерхову прибудову літ. «А-1-2» до житлового будинку на АДРЕСА_1, що складається з приміщень: першого поверху: 1-1 площею 8,6 кв. м - коридор, 1-2 площею 18,1 кв. м - кухня, 1-3 площею 5,2 кв. м - ванна, 1-4 площею 1,2 кв. м - туалет, 1-5 площею 14,7 кв. м - переобладнана житлова кімната; другого поверху: 1-7 площею 7,7 кв. м - коридор, 1-8 площею 12,2 кв. м - житлова кімната, 1-9 площею 20,8 кв. м - житлова кімната; загальною площею 104,6 кв. м, житловою площею - 63,8 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що здійснене позивачем самочинне будівництво відповідає будівельно-технічним та санітарним нормам і правилам, не порушує права інших осіб.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2017 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2009 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач здійснила будівництво об'єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці, яка не була їй надана в установленому порядку, без належного дозволу та затвердженого проекту.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_7 не заперечувала проти зведення добудови, земельна ділянка на праві власності належить Хмельницькій міській раді, а співвласники будинку є користувачами земельної ділянки.

ОСОБА_7 надала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, тому підстав для його скасування немає.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд установив, що ОСОБА_4 є власником 16 % житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого на АДРЕСА_1, яке складається з глинобитного житлового будинку літ. «А-1», площею 134,5 кв. м, цегляного хліву літ. «Б», цегляного погребу літ. «В», цегляного гаража літ. «Д», дерев'яного хліву літ. «Г», металевого гаража літ. «Е, З», дерев'яного хліву літ. «Ж», дерев'яної огорожі. Іншими співвласниками є: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Позивач добудувала двоповерхову житлову прибудову до будинку літ. «А-1-2», загальною площею 104,6 кв. м, житловою площею 63,8 кв. м, яка складається з приміщень: першого поверху: коридор 1-1 площею 8,6 кв. м, кухня 1-2 площею 18,1 кв. м, ванна 1-3 площею 5,2 кв. м, туалет 1-4 площею 1,2 кв. м, переобладнана житлова кімната 1-5 площею 14,7 кв. м; другого поверху: коридор 1-7 площею 7,7 кв. м, житлова кімната 1-8 площею 12,2 кв. м, житлова кімната 1-9 площею 20,8 кв. м.

Згідно з технічним висновком № 757-с/08 двоповерхова житлова прибудова літ. «А-1-2» з переобладнаними приміщеннями, загальною площею 104,6 кв. м, відповідає будівельно-технічним, санітарним і пожежним нормам та правилам.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За змістом статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій», чинного на час виникнення спірних відносин, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Позивач здійснила будівництво об'єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці, яка не була їй надана в установленому порядку без належного дозволу та затвердженого проекту.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Отже, частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 28 січня 2015 року № 6-225цс14 та від 02 грудня 2015 року № 6-1328цс15.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на об'єкти самочинного будівництва.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В.С. Висоцька

С.П.Штелик