Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.04.2022 року у справі №465/4258/17
Ухвала КЦС ВП від 22.09.2021 року у справі №465/4258/17

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 465/4258/17

провадження № 61-15215св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року в складі судді Кузя В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення, скасування свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 рокупозов ОСОБА_1 залишено без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу виходив із того, що позивач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи призначеної на 09 липня 2020 року та на 23 грудня 2020 року повторно не з`явився в засідання, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. У зв`язку з цим вважав, що такі обставини є безумовною підставою для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до статті 257 ЦПК України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року - без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав, що така є законною та обґрунтованою, і не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Зокрема, апеляційний суд визнав безпідставними доводи апелянта про залишення позовної заяви без розгляду на стадії підготовчого провадження, оскільки провадження в справі відкрите до набрання чинності 15 грудня 2017 року ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII та у справі відсутні процесуальні рішення про призначення підготовчого засідання в даній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, і передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст доводів касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, безпідставно залишив позовну заяву без розгляду. У судове засідання, призначене на 23 грудня 2020 року, представником позивача було подано клопотання про долучення доказів та про відкладення розгляду справи у зв`язку з її хворобою, що є поважною причиною неявки. За відсутності повторної неявки позивача або його представника в судове засідання, суд першої інстанції не вправі був залишати позовну заяву без розгляду.

Також наголошує, що неявка сторони позивача мала місце на стадії підготовчого засідання, однак ЦПК України не передбачено залишення позовної заяви без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України на даній стадії розгляду справи. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2019 року у справі № 759/15271/17, від 21 травня 2021 року в справі № 752/21845/18.

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

01 серпня 2017 року Франківським районним судом у складі судді Гулієвої М. І. постановлено ухвалу про відкриття провадження у даній справі та призначено судове засідання на 09 серпня 2017 року о 09-45 год.

Згідно із Законом України № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року ЦПК України було викладено у новій редакції.

Згідно із частиною сьомою статті 33 ЦПК України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

За частиною дванадцятою статті 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Розпорядженням керівника апарату Франківського районного суду м. Львова від 14 травня 2019 року № 55/Р «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 15 травня 2019 року, справу № 465/4258/17 передано для розгляду судді Кузю В. Я.

У пункті 9 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 187 ЦПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, крім іншого, 4) за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа (пункт 4); дата, час і місце підготовчого засідання, якщо справа буде розглядатися в порядку загального позовного провадження (пункт 5); дата, час і місце проведення судового засідання для розгляду справи по суті, якщо справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (пункт 6).

Як видно із матеріалів справи, 02 серпня 2019 року Франківським районним судом м. Львова у складі судді Кузя В. Я. постановлено ухвалу про прийняття справи до провадження. У мотивувальній та резолютивній частинах ухвали зазначено, крім іншого, дата, час і місце проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін; постановлено призначити судове засідання з викликом сторін на 05 лютого 2020 року о 16-00 год.

Згідно довідки від 05 лютого 2020 року, складеної секретарем судового засідання, розгляд справи 05 лютого 2020 року не був проведений; засідання відкладено на 09 липня 2020 року о 14-00 год.

08 липня 2020 року представник позивача надіслала клопотання про відкладення розгляду справи, у якому просила суд відкласти судове засідання у зв`язку із негативною епідеміологічною ситуацією (поширенням коронавірусної хвороби).

09 липня 2020 року Франківським районним судом м. Львова у складі судді Кузя В. Я. постановлено процесуальне рішення (ухвалу), яким було відкладено розгляд справи у зв`язкою із неявкою учасників справи на 23 грудня 2020 року о 16-30 год.

23 грудня 2020 року представник позивача надіслала клопотання про долучення доказів, в якому крім іншого також просила відкласти судове засідання у зв`язку із хворобою.

23 грудня 2020 року Франківським районним судом м. Львова в складі судді Кузя В. Я. постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України (належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи).

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що у матеріалах справи відсутня ухвала про призначення підготовчого судового засідання. Зокрема, із змісту вищезазначених процесуальних рішень, постановлених суддею Кузем В. Я. після повторного автоматизованого розподілу цієї судової справи (15 травня 2019 року) видно, що у справі не призначалися та не проводилися підготовчі судові засіданні.

Наявність у справі постановленого судом процесуального документа, який має назву «Ухвала підготовчого засідання» від 09 липня 2020 року не свідчить про проведення (призначення) підготовчого засідання у цій справі, оскільки зміст ухвали підтверджує проведення судового (не підготовчого) засідання та відповідно відкладення судового (не підготовчого) засідання на 23 грудня 2020 року. Помилка (описка) у назві документа не змінює його суть, а її виправлення може бути здійснене згідно статті 269 ЦПК України.

Крім цього, із ухвали суду від 02 серпня 2019 року про прийняття справи до провадження видно, що судом було призначене судове (не підготовче) засідання на 05 лютого 2020 року. Із ухвали суду від 23 грудня 2020 року, якою було залишено позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, слідує, що судом було проведене судове (не підготовче) засідання.

Верховний Суд також враховує, що навіть із змісту клопотань представника відповідача про відкладення судових засідань, призначених на 09 липня 2020 року та на 23 грудня 2020 року, видно, що сторона просила відкласти саме судові засідання, а не підготовчі судові засідання.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що постановлення ухвали про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду судом першої інстанції було здійснено не на стадії підготовчого судового засідання.

Отже, безпідставні доводи касаційної скарги щодо постановлення оскаржуваних рішень без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2019 року у справі № 759/15271/17, від 21 травня 2021 року в справі № 752/21845/18, оскільки у зазначених судових рішеннях наявний висновок про неможливість залишення позовної заяви без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України на стадії підготовчого судового засідання.

Аргументи касаційної скарги щодо відсутності факту повторної неявки позивача (його представника) та помилкового невідкладення судом першої інстанції судового засідання 23 грудня 2020 року за наявності клопотання представника позивача, також не заслуговують на увагу, враховуючи таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно із частинами першою та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

За пунктом 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У частині п`ятій статті 128 ЦПК України зазначено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

За статтями 43 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення).

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно із пунктами 1, 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав: неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Частиною п`ятою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального закону, слід дійти висновку, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов`язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні.

Правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19, від 20 січня 2022 року в справі № 165/1795/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У судове засідання 09 липня 2020 року позивач не з`явився, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

08 липня 2020 року представник позивача надіслала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із негативною епідеміологічною ситуацією (поширенням коронавірусної хвороби.

Судом було відкладено розгляд справи у зв`язкою із неявкою учасників справи на 23 грудня 2020 року о 16-30 год.

У судове засідання 23 грудня 2020 року позивач не з`явилися, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

23 грудня 2020 року представник позивача подала до суду клопотання про долучення доказів, в якому, крім іншого, також просила відкласти судове засідання у зв`язку із хворобою; доказів на підтвердження поважності причин неявки до клопотання не додано.

Матеріали справи не містять заяви сторони позивача про розгляд справи у відсутність позивача (або його представника).

23 грудня 2020 року Франківським районним судом м. Львова в складі судді Кузя В. Я. постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України (належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи).

Встановивши, що справа тривалий час перебувала на розгляді в суді першої інстанції, враховуючи, що позивач, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи 09 липня 2020 року та 23 грудня 2020 року, повторно не з`явився у судове засідання і не скористався своїм правом подати заяву про розгляд справи за його відсутності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку поведінці позивача (його представника), вжито усіх необхідних заходів для надання позивачу достатніх можливостей для викладення своєї позиції у судових засіданнях з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, враховуючи процесуальні права інших учасників справи.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами процесуального права, які судами правильно застосовані.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Залишення заяви без розгляду не порушує право позивача на судовий захист, оскільки відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду з тією ж позовною заявою.

Проаналізувавши зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами постановлено оскаржувані рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній ухвалі, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам його апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і висновки суду є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, і при цьому враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми процесуального права та ухвалені законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук