Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2020 року у справі №495/9325/18

Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 495/9325/18

провадження № 61-4585св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до судуз позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту ухилення від надання допомоги спадкодавцеві та усунення від права на спадкування.

В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1, спадкоємцями майна якого окрім його дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_3, є його друга дружина - ОСОБА_2.

У жовтні 2017 року відповідач разом зі своїми дітьми та за допомогою сторонніх осіб примушували спадкодавця скласти заповіт на їх користь, спричинили йому тілесні ушкодження та залишили у безпорадному стані, не надавши медичної допомоги. Всі витрати по догляду за останнім були понесені його дітьми.

В останні роки їх шлюбні відносини між спадкодавцем та відповідачем носили формальний характер. У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Посилаючись на те, що його батько потребував допомоги ОСОБА_2 через похилий вік та тяжку хворобу, а остання, маючи можливість надати таку допомогу, ухилилась від цього обов'язку та жодного разу не поцікавилася станом його здоров'я, не приймала участі у його лікуванні, на підставі статті 1224 ЦК України позивач просив суд встановити факт ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги ОСОБА_1 та усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після його смерті.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 березня 2019 року в складі судді Боярського О. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцеві, ОСОБА_1, який через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані.

Усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з доведеності позивачем факту ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги своєму чоловікові ОСОБА_1, який через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних, допустимих та безспірних доказів щодо ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання. ОСОБА_2 не знала місце знаходження свого чоловіка до часу його смерті та зверталась до органів поліції із заявою щодо його встановлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 30 серпня 2019 року у справі № 589/3209/16-ц, від 22 жовтня 2018 року у справі № 644/7044/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 390/1635/15-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року у справі № 369/6255/14.

Касаційна скарга мотивована наявністю обставин, передбачених частиною 5 статті 1224 ЦК України, для усунення відповідач від спадкування за законом після смерті ОСОБА_1, зокрема установлений судом першої інстанції факт ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги своєму чоловікові ОСОБА_1, який через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані. Суд апеляційної інстанції зробив необґрунтований висновок про недоведеність факту ухилення відповідача від надання позивачу допомоги, безпідставно побудувавши свій висновок на тому, що ненадання такої допомоги само по собі не свідчить про ухилення відповідача від її надання.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 березня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 був знайдений біля свого автомобіля за місцем проживання по АДРЕСА_1 у несвідомому стані та каретою медично-швидкої допомоги був доставлений до Білгород-Дністровської міської лікарні.

Свідок ОСОБА_4 (дочка відповідача) пояснила суду про те, що ОСОБА_1 був доставлений до лікарні у непритомному стані, про що вона у той же день в телефонному режимі сповістила ОСОБА_2

18 жовтня 2017 року стан ОСОБА_1 різко погіршився і позивач ОСОБА_1 вчинив дії щодо перевезення батька до м. Києва для подальшого лікування.

Із виписного епікризу (історія хвороби №4566/352), виданого Головним військово-медичним клінічним центром (Центральний клінічний госпіталь) вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні з 18 жовтня 2017 року по 29 грудня 2017 року та був виписаний з покращенням стану здоров'я.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 75 років у с. Лосятин Васильковського району Київської області помер ОСОБА_1, причина смерті абсцес головного мозку (а. с. 193).

Спадкоємцями майна померлого ОСОБА_1 окрім його дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_3, є його дружина ОСОБА_2.

З 13 вересня 2017 року до 11 грудня 2017 року ОСОБА_2 знаходилася у Державі Ізраїль, куди поїхала на заробітки.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

За змістом частини 5 статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував положення статті 1224 ЦК України, дійшовши обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем винної поведінки відповідача та обставин свідомого ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги померлому ОСОБА_1.

Як свідчать письмові матеріали справи та не оспорюється сторонами, безпорадний стан спадкодавця ОСОБА_1 почався 12 жовтня 2017 року, коли внаслідок тяжкої хвороби він перебував у несвідомому стані та у зв'язку із цим потребував стороннього догляду і піклування. Не дивлячись на певне покращення стану здоров'я 29 грудня 2017 року, у зв'язку із яким він був виписаний із медичної установи, потреба у сторонньому догляді залишилась до смерті спадкодавця у квітні 2018 року.

Увесь зазначений період часу допомогу ОСОБА_1 надавав його син ОСОБА_1, про що свідчать чеки, надані позивачем на підтвердження оплати ним медикаментів та медичних послуг, необхідних для лікування хворого спадкодавця. Ці обставини визнаються відповідачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено, що померлий потребував допомоги саме від відповідача, оскільки позивачем визнається та матеріалами справи підтверджено отримання спадкодавцем допомоги від самого позивача.

Оцінюючи доводи позивача щодо ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те що ненадання відповідачем допомоги ОСОБА_1 само по собі не свідчить про її ухилення від надання цієї допомоги.

Встановивши, що відповідач з 13 вересня 2017 року до 11 грудня 2017 року знаходилась на заробітках в іншій країні і після повернення в Україну в грудні 2017 року вчиняла дії щодо розшуку спадкодавця, який змінив місце свого проживання з м. Білгород-Дністровський Одеської області на с. Лосятин Васильківського району Київської області, суд апеляційної інстанції правильно виходив із недоведеності факту умисного і свідомого ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги померлому ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки тому факту, що відповідач утримувала у себе паспорт спадкодавця та банківську картку, на яку останньому нараховувалась пенсія, а також зверненню ОСОБА_1 до суду із позовом про розірвання шлюбу з відповідачем не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про умисне та свідоме ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги померлому ОСОБА_1.

Аргументи заявника про завдання родичами відповідача тілесних ушкоджень спадкодавцю не доведені належними та допустимими доказами, є його припущенням та були предметом дослідження суду, який надав їм належну правову оцінку, а тому додаткового аналізу не потребують.

Крім того, Верховний Суд в силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Безпідставними є також посилання заявника на правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 30 серпня 2019 року у справі № 589/3209/16-ц, від 22 жовтня 2018 року у справі № 644/7044/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 390/1635/15-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року у справі № 369/6255/14, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду. Разом із тим, суди (переважно апеляційної та касаційної інстанцій) у вказаних справах дійшли висновків про недоведеність та безпідставність позовних вимог про усунення від права на спадкування.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара