Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2018 року у справі №619/134/17
Постанова КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №619/134/17

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 619/134/16

провадження № 61-363 св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

Олійник А. С.,

Ступак О. В.,

УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_6,

розглянув у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року у складі суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Швецової Л. А.,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики.

Позовна заява мотивована тим, що 7 липня 2015 року між ним та ОСОБА_5, у простій письмовій формі, було укладено договір позики, згідно з яким він позичив у ОСОБА_5 20 тис. грн, які зобов'язався повернути до 7 липня 2016 року.

Крім того, 7 вересня 2015 року та 23 листопада 2015 року між сторонами було укладено дві додаткові угоди, згідно з якими позивач позичив у ОСОБА_7 грошові кошти на загальну суму 20 тис. грн, які зобов'язався повернути до 7 липня 2016 року.

Позивач зазначав, що у 2015 році він страждав стійким психічним розладом, внаслідок якого не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4, посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України, просив визнати недійсним договір позики від 7 липня 2015 року.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір позики, укладений у простій письмовій формі 7 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом встановлено тимчасову недієздатність ОСОБА_4 під час вчинення оспорюваного правочину 07 липня 2015 року щодо усвідомлення значення своїх дій та можливості керувати ними, а отже існуючі в той час порушення психічних розладів істотно впливали на здатність позивача усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі є підставою для визнання складеного в такому стані договору позики недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі у якості належної особи ОСОБА_6, на права та інтереси якої впливає рішення суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд зауважив, що підставою цього позову є визнання недійсним договору позики, укладеного у простій письмовій формі 7 липня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який на час укладення цього правочину перебував у шлюбі з ОСОБА_6

15 грудня 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, не мотивовано скасував законне рішення суду першої інстанції, зокрема, не зазначив належного обгрунтування необхідності залучення ОСОБА_6 до участі у справі у якості третьої особи.

28 грудня 2017 року ухвалою судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження.

22 січня 2018 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому просила касаційну скаргу останнього відхилити, а рішення апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на додержання апеляційним судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судами встановлено, що 7 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у простій письмовій формі, було укладено договір позики, згідно з яким він позичив у ОСОБА_5 20 тис. грн, які зобов'язався повернути до 7 липня 2016 року.

Крім того, 7 вересня 2015 року та 23 листопада 2015 року між сторонами було укладено дві додаткові угоди, згідно з якими позивач позичив у ОСОБА_7 грошові кошти на загальну суму 20 тис. грн, які зобов'язався повернути до 7 липня 2016 року.

Висновком судово-психіатричної експертизи № 20, складеного 30 травня 2017 року Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології встановлено, що у момент здійснення правочинів 7 липня 2015 року, 7 вересня 2015 року та 23 листопада 2015 року ОСОБА_4 страждав на тяжкий хронічний психічний розгляд, а саме біполярний афективний розлад з симптомами манії з психічною симптоматикою (F32.2 згідно МКХ-10). ОСОБА_4 в момент здійснення правочинів 7 липня 2015 року, 7 вересня 2015 року, 23 листопада 2015 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

7 липня 2015 року на підставі договорів дарування, нотаріально посвідченими приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О.М. за реєстровими номерами № 441, № 447, № 453, № 444, № 450, ОСОБА_4 передав у власність своїй доньці ОСОБА_9 житловий будинок з господарським будівлями та спорудами літ. «А-2» АДРЕСА_1 а також чотири земельні ділянки площею 0,0760 га АДРЕСА_2, площею 0,0370 га АДРЕСА_3, площею 0,1073 АДРЕСА_4, площею 0,1000 га АДРЕСА_5.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що 19 лютого 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А. за реєстровими номерами № 151, № 154, № 145, № 148 посвідчено договори дарування, відповідно до умов яких вказане нерухоме майно ОСОБА_9 подарувала своїй матері ОСОБА_6

Дізнавшись про цей спір, ОСОБА_6 звернулася до суду першої інстанції з заявою про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Заявник зазначала, що у іншому суді першої інстанції розглядаються справи про припинення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, визнання правочинів недійсними з подальшим визнанням права власності на нерухоме майно та поділ майна подружжя.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_6 про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відмовлено.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 статті 30 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій справи).

Крім того, обсяг прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі, встановлений статтею 27 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій справи.

Частинами першою-другою статті 35 ЦПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_6, яка до участі у справі залучена не була.

Дійшовши висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6 та відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зауважив, що питання про залучення ОСОБА_6 у якості належної особи судом першої інстанції не вирішено, при цьому жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає порушення прав та інтересів заявника рішенням суду першої інстанції, ухваленого у даній справі та не переглянув це рішення по суті заявлених позовних вимог, пославшись на те, що апеляційний суд відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства на даній стадії позбавлений можливості залучати третіх осіб до участі у справі.

З огляду на те, що апеляційний суд не переглянув рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку по суті, не перевірив законність і обґрунтованість цього рішення в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити своє рішення.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак Г. І. Усик