Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.01.2025 року у справі №645/1514/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

справа № 645/1514/23

провадження № 61-7513св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права на спадкування, витребування майна та визнання права власності в порядку спадкування за законом

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Задерея Олександра Віталійовича на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2023 року у складі судді Алтухової О. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право на спадкування всього майна, що належало ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як єдиним спадкоємцем;

витребувати будинок АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 як єдиного спадкоємця в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна тітка ОСОБА_7 .

У встановлений законом шестимісячний строк вона звернулася до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті тітки. На підставі її заяви заведено спадкову справу № 9257/2019. Інші особи із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися.

Під час оформлення спадкових прав їй стало відомо, що ОСОБА_7 була зареєстрована не за місцем свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а в квартирі АДРЕСА_2 .

У цій же квартирі на день смерті спадкодавця був зареєстрований її син ОСОБА_2 , а тому він вважається таким, що прийняв спадщину.

Внаслідок таких обставин позивачка фактично позбавлена можливості оформити свої спадкові права.

В липні 2019 року вона звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила суд встановити факти, що ОСОБА_7 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 і що ОСОБА_2 спадщину після померлої матері не прийняв.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 28 грудня 2020 року у справі № 643/11022/19 її позов було залишено без задоволення через обрання неналежного способу захисту.

У мотивувальній частині зазначеного рішення суд зазначив, що ОСОБА_7 проживала за адресою: АДРЕСА_1 , тобто, не разом із сином.

Під час розгляду вказаної справи вона довідалась, що 03 березня 2020 року право власності на спадковий будинок було зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі технічного паспорта на будинок та довідки про технічні характеристики на будинок, які внесені до реєстру в нечитабельному вигляді.

19 та 20 березня 2020 року спірний будинок було продано двома частинами ОСОБА_5 . У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2020 року право власності на будинок було зареєстровано за ОСОБА_3

30 квітня 2020 року позивачка подала скаргу до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, за результатами розгляду якої наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2021 року № 1873/5 скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 .

Зазначає, що вона є спадкоємцем після смерті тітки ОСОБА_7 , проте не може оформити спадщину у встановленому законом порядку.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Фрунзенський районний суд м. Харкова рішенням від 19 грудня 2023 року позов залишив без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона як єдиний спадкоємець має право на спадкування всього майна ОСОБА_7 після її смерті.

Відмовляючи в задоволенні інших вимог позову суд виходив з того, що вони є похідними від вимоги про визнання права на спадкування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Харківський апеляційний суд постановою від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Задерей О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначав те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 402/438/20, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, від 27 березня 2019 року у справі № 717/1470/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц;

суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що спадкодавиця не проживала зі своїм сином ОСОБА_2 , а тому він повинен був у встановлений законодавством шестимісячний строк подати нотаріусу відповідну заяву про прийняття спадщини. Однак він такої заяви не подав, а отже, спадщину після смерті матері не прийняв та не реалізував своє право на спадкування. В свою чергу саме позивачка подала заяву про прийняття спадщини в установлений законом строк, надала докази родинних зв`язків та має право на спадкування майна. Водночас, не надавши належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, суди дійшли помилкового висновку, що фактичне місце проживання спадкодавиці збігалося з місцем її реєстрації; суди проігнорували обставини, встановлені у рішенні Московського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2020 року у справі № 643/11022/19.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

21 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 лютого 1999 року.

У подальшому цей будинок кілька разів був відчужений, і на час розгляду справи його власником є ОСОБА_3 .

За життя 21 травня 1999 року ОСОБА_7 склала заповіт, за умовами якого все своє майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилось, заповідала своєму сину ОСОБА_2

19 квітня 2019 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулася ОСОБА_8 , яка є племінницею спадкодавиці. На підставі її заяви було заведено спадкову справу № 257/2019, що підтверджується витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі від 20 квітня 2019 року № 55937258

04 червня 2019 року ОСОБА_2 подав заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 20 квітня 2019 року станом на 20 квітня 2019 року ОСОБА_7 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .

Постановою Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину. Постанова мотивована тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом та був зареєстрований за однією адресою з померлою, а тому він успадкував майно померлої ОСОБА_7 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2020 року у справі № 643/11022/19 позов ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання спадкодавця за іншою адресою та встановлення факту неприйняття спадщини залишено без задоволення у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

Згідно з листом Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради від 17 вересня 2020 року № 02-694/Н у період з 01 січня 2017 року до 01 листопада 2018 року до ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 було здійснено виклик бригад ЕМД три рази, а саме: 1) 11 травня 2018 року служба ЕМД прийняла виклик до ОСОБА_7 з приводу «погано із серцем». Бригада ЕМД, що здійснювала обслуговування виклику, після огляду та зібрання анамнестичних відомостей надала хворій допомогу згідно з попереднім діагнозом «Хронічна легенево-серцева недостатність»; 2) 11 серпня 2018 року служба ЕМД прийняла виклик до ОСОБА_7 з приводу «погано із серцем». Бригада ЕМД, що здійснювала обслуговування виклику, після огляду та зібрання анамнестичних відомостей надала хворій допомогу згідно з попереднім діагнозом «Пневмонія»; 3) ІНФОРМАЦІЯ_1 служба ЕМД прийняла виклик до ОСОБА_7 з приводу «померла». Бригада ЕМД, що прибула на місце виклику, було встановлено «Смерть до прибуття бригади ЕМД».

Листом Немишлянського ВП ГУ НП в Харківській області від 09 жовтня 2020 року повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14:45 год до чергової частини відділу поліції надійшов дзвінок від ОСОБА_1 , яка повідомила, що за адресою: АДРЕСА_1 виявлено труп її тітки ОСОБА_7 . На місце виїхала слідчо-оперативна група, яка встановила, що сусіди ОСОБА_7 були занепокоєні тривалою відсутністю ОСОБА_7 , про що повідомили її племінницю ОСОБА_1 , яка і викликала наряд поліції.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрації місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживанняспадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи в санаторії тощо).

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не надала належних, допустимих та достатніх доказів проживання ОСОБА_7 у спадковому будинку, а не за місцем реєстрації. Із заповіту, складеного ОСОБА_7 на ім`я її сина, ОСОБА_9 , суд встановив, що місцем проживання спадкодавиці визначено адресу: АДРЕСА_4 . в м. Харкові. Ця адреса згідно з актовим записом про смерть від 01 листопада 2018 року також зазначена місцем проживання померлої. Позивачка не надала доказів, що за вказаною адресою ОСОБА_7 не проживала При цьому апеляційний суд врахував, що складений ОСОБА_7 заповіт не скасований, тобто її волевиявлення було спрямовано на передання синові належного їй майна, зокрема спірного будинку.

Суди врахували, що звернення до комунальних служб та зазначення у заявах адреси: АДРЕСА_5 , у продовж 2010-2018 років беззаперечно не свідчать, що померла постійно проживала саме за цією адресою на день смерті. Долучені довідки та листи складені в різний період часу та зі значними проміжками, а тому не можна стверджувати, що ОСОБА_7 вважала вказаний будинок місцем свого проживання.

Встановивши зазначені обставини, суди дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог.

При цьому суди, надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема рішенню Московського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2020 року у справі № 643/11022/19, яким позивачці відмовлено через обрання неналежного способу захисту, виходили з того, що у цьому рішенні суд навів показання свідків та лише зазначив надані позивачкою докази. Водночас суди встановили, що правової оцінки наданим доказам з точки зору доведення того факту, що ОСОБА_7 проживала на момент смерті саме за адресою: АДРЕСА_1 , це рішення Московського районного суду м. Харкова не містить.

Таким чином, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до неправильного тлумачення заявником наведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це не входить до його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Задерея Олександра Віталійовича залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова касаційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов