Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №334/313/19

Постанова

Іменем України

18 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 334/313/19

провадження № 61-22322 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 16 липня 2019 року у складі судді Крапівіної О. П. та постанову Херсонського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання спадкового договору дійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2017 року між нею та ОСОБА_5 було укладено спадковий договір, згідно з яким останній (відчужувач) після своєї смерті передає у власність їй (набувачу), а набувач приймає після смерті відчужувача у власність земельну ділянку площею 11,14 га, розташовану на території Озерянської сільської ради, кадастровий номер 6522182500:01:029:0013, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з метою використання її для сільськогосподарських потреб. Сторони оцінили земельну ділянку, яка є предметом даного договору, в 120 тис. грн.

Пунктом 8 спадкового договору на неї (набувача) покладено обов'язок впродовж 10 календарних днів з моменту укладення договору, тобто до 10 серпня 2017 року включно укласти з відчужувачем, дружиною відчужувача - ОСОБА_2 і сином відчужувача - ОСОБА_4 договір про прощення боргу, який виник з позики, отриманої 16 березня 2009 року у розмірі 6 890 доларів США та 2 600 Євро.

На виконання вказаного пункту спадкового договору 07серпня 2017 року між нею (кредитор) і ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 (боржники) було укладено договір прощення боргу за договором позики від 16 березня 2009 року, за яким кредитор звільняє боржників від виконання усіх обов'язків, зазначених у пункті 1.1 даного договору, і договір позики є припиненим.

Зазначала, що згідно з пунктом 10 спадкового договору він підлягав нотаріальному посвідченню впродовж одного місяця з моменту його укладення, тобто до 31 серпня 2017 року, у зв'язку з чим сторони дійшли згоди, що спадковий договір буде посвідчено 21 серпня 2017 року у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Корицькоrо О. Д.

Однак, 21 серпня 2017 року ОСОБА_5 не з'явився до приватного нотаріуса для посвідчення спадкового договору. В подальшому вони домовилися посвідчити спадковий договір у того ж нотаріуса 28 серпня 2017 року, проте у той день ОСОБА_5 помер, у зв'язку з чим спадковий договір не був посвідчений нотаріусом.

Вказувала, що оскільки спадковий договір відповідно до вимог статті 1304 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, сторони договору домовилися щодо усіх істотних умов договору, вона виконала свої зобов'язання за договором, однак ОСОБА_5 ухилявся від нотаріального посвідчення спадкового договору, тому існують всі підстави для визнання спадкового договору дійсним. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_2, що підтверджується довідкою № 2203/02-14, виданою 16 листопада 2018 року Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою. Крім того, пунктом 20 спадкового договору ОСОБА_5 призначив відповідача особою, що буде здійснювати контроль над виконанням набувачем даного договору після смерті відчужувача.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати дійсним спадковий договір, укладений 01 серпня 2017 року між нею та ОСОБА_5; стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 16 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У затвердженні мирової угоди між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони у порушення статті 6 ЦК України незаконно відступили від пункту 15 розділу X Перехідних положень ЗК України, яким встановлено заборону на відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тому зміст спірного правочину суперечить нормам ЦК України та ЗК України.

Встановивши, що умови мирової угоди суперечать закону, суд першої інстанції правильно відмовив у її затвердженні та, з урахуванням законодавчої заборони відчуження земель сільськогосподарського призначення, відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання дійсним спадкового договору та перехід права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки законодавець заборонив будь-яке відчуження таких земель, окрім спадкування та обміну.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди відмовлено.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що визнання дійсним спадкового договору з підстав, визначених частиною 2 статті 220 ЦК України неможливо, оскільки зміст правочину про перехід права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення суперечить пункту 15 Розділу Перехідних положень ЗК України, згідно з яким договори про відчуження земель з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладені під час дії заборони, є недійсними з моменту їх укладення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 334/313/19 з Генічеського районного суду Херсонської області.

У лютому 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що неявка ОСОБА_5 до нотаріуса для посвідчення спадкового договору є ухилянням від нотаріального посвідчення спадкового договору, і тому, при наявності факту укладення сторонами цього договору, досягнення згоди щодо всіх його істотних умов і повного виконання нею зобов'язань за спадковим договором відповідно до статті 220 ЦК України є підставою для визнання його дійсним. Вважала, що спадковий договір є одним із способів передачі майна у спадщину.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ХС № 046282, виданим Генічеським районним відділом земельних ресурсів 29 серпня 2003 року на підставі розпорядження голови Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області від 11 березня 2003 року №112/03, власником земельної ділянки площею 11,14 га, кадастровий номер 6522182500:01:029:0013, розташованої на території Озерянської сільської ради Генічеського району Херсонської області, є ОСОБА_5 (а. с. 8-9).

З копії спадкового договору від 01 серпня 2017 року, складеного в простій письмовій формі, вбачається, що ОСОБА_5 (відчужувач) після своєї смерті передає у власність ОСОБА_1 (набувач), а набувач приймає після смерті відчужувача у власність земельну ділянку площею 11,14 га, розташовану на території Озерянської сільської ради Генічеського району Херсонської області, кадастровий номер undefined, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з метою використання її для сільськогосподарських потреб. Згідно з пунктом 8 даного договору на набувача покладено обов'язок впродовж 10 календарних днів з моменту укладення договору, тобто до 10 серпня 2017 року включно, укласти з відчужувачем, дружиною відчужувача - ОСОБА_2, і сином відчужувача - ОСОБА_4 договір про прощення боргу, який виник з позики, отриманої 16 березня 2009 року, у розмірі 6 890
доларів США та 2 600 Євро (а. с. 6-7).

Згідно з копією договору від 07 серпня 2017 року між ОСОБА_1 (кредитор) та ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 (боржники) щодо прощення боргу за договором позики від 16 березня 2009 року, сторони в пункті 1.1. зазначили, що на момент підписання даного договору відповідно до договору позики від 16 березня 2009 року, який оформлений розпискою від 16 березня 2009 року, боржники зобов'язані сплатити кредитору суму позики у розмірі 6 890 доларів США і 2 600 євро. Пунктом
1.2. передбачено, що кредитор звільняє боржників від виконання усіх обов'язків, зазначених у пункті 1.1. даного договору і договір позики є припиненим (а. с.12).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 28 серпня 2017 року серії НОМЕР_1, виданого Дніпровським районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14).

Згідно з довідкою від 16 листопада 2018 року № 2203/02-14, виданою Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою, єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_2 (а. с. 23).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 1302 ЦК України визначено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

У пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов'язкову частку.

Зазначена правова позиція висловлена також у постановах Верховного Суду: від 26 березня 2018 року у справі № 648/3671/16-ц (провадження № 61-451св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 612/765/18 (провадження № 61-22104св19).

Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною 2 статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до частини 3 статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (стаття 1304 ЦК України).

У ~law48~ № 9 судам роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року № 6-1288цс17.

Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Відповідно до положень пункту 15 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 01 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження вказаних земельних ділянок запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2018 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження зазначених земельних ділянок в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

З огляду на наведене, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду: від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18 (провадження № 61-16213св19) та від 20 травня 2020 року (провадження № 61-39405св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Відтак, відчуження земельної ділянки за спадковим договором не можна вважати передачею ділянки у спадщину, а, отже, таке відчуження не є винятком із правила щодо застосування мораторію.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спір, суди, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що сторони у порушення статті 6 ЦК України незаконно відступили від пункту 15 розділу X Перехідних положень ЗК України, яким встановлено заборону на відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тому зміст спірного правочину суперечить нормам ЦК України та ЗК України.

Встановивши, що умови мирової угоди суперечать закону, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у її затвердженні та, з урахуванням законодавчої заборони відчуження земель сільськогосподарського призначення, відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання дійсним спадкового договору та перехід права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки законодавець заборонив будь-яке відчуження таких земель, окрім спадкування та обміну.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки спадковий договір укладено в простій письмовій формі, стосується переходу права власності, а тому й не може бути визнаний дійсним.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 16 липня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара