Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.07.2018 року у справі №457/225/13

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 457/225/13

провадження № 61-22995св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

представник позивача - Савчук Євгеній Федорович,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

представник ОСОБА_6 - ОСОБА_11,

третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Трускавецького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В. від 22 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Трускавецького міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 15 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 20 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних. 17 березня 2008 року вони уклали додаткову угоду про зміну умов кредитного договору від 15 жовтня 2007 року, в якій встановили, що банк надав позичальнику кредит у розмірі 39 тис. 270 доларів США із сплатою 14 % річних до 01 жовтня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором банк того ж дня уклав із ОСОБА_6 договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований. 17 березня 2008 року між ними було укладено додаткову угоду про внесення змін і доповнень до договору іпотеки.

Посилаючись на те, що у результаті порушення умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник та його майновий поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили, позивач просив: стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у розмірі 63 тис. 205 доларів США 49 центів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 з указаного будинку та зняти їх з реєстраційного обліку, змінити умови кредитного договору від 15 жовтня 2007 року зі змінами та доповненнями, а саме визначити строк виконання кредитного договору моментом набрання рішення суду про зміну умов кредитного договору законної сили.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області у складі судді Марчука В. І. від 09 квітня 2014 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором у розмірі 55 тис. 163 доларів США 96 центів, з них: 21 тис. 529 доларів США 95 центів - основний борг, 13 тис. 122 доларів США 33 центи - прострочений борг, 20 тис. 511 доларів США 68 центів - несплачені проценти за кредитним договором. Змінено умови кредитного договору від 15 жовтня 2007 року зі змінами та доповненнями, а саме визначено строк виконання кредитного договору моментом набрання рішення суду про зміну умов кредитного договору законної сили. Розподілено судові витрати.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що в результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася кредитна заборгованість, яку позичальник та іпотекодавець, незважаючи на вимоги, не погасили. При цьому суд послався на те, що банком порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачену статтями 35, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», зокрема щодо направлення та отримання повідомлення про усунення порушень зобов'язання. Крім того, суд першої інстанції послався на те, що прострочення боржника є тривалим (з квітня 2009 року), тому наявними є підстави для зміни умов кредитного договору в частині строків виконання зобов'язання.

Останнім рішення апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 09 квітня 2014 року в частині: відмови у стягненні пені з ОСОБА_5 в розмірі 8 тис. 41 доларів США 53 центи; солідарного стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» кредитної заборгованості в розмірі 55 тис. 163 доларів США 96 центів, з них - 21 тис. 529 доларів США 95 центів основний борг за кредитом, 13 тис. 122 доларів США 33 центи - прострочений борг за кредитом, 20 тис. 511 доларів США 68 центів - несплачені проценти за кредитом; відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6 у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_6 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з господарськими будівлями житловою площею 32,3 кв. м, загальною площею 81,7 кв. м із земельною ділянкою на АДРЕСА_1, встановлення початкової ціни предмета іпотеки за іпотечним договором для його подальшої реалізації, а також в частині вирішення питань судових витрат скасовано й ухвалено в цих частинах позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» нове рішення, яким: cтягнуто на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за пенею за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року зі змінами та доповненнями від 17 березня 2008 року з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з кожного окремо, в розмірі 63 тис. 205 доларів США 49 центів, за період з 01 травня 2010 року по 28 грудня 2014 року, з яких: 21 тис. 529 доларів США 95 центів - основний борг за кредитом, 13 тис. 122 доларів США 33 центи - прострочений борг за кредитом, 20 тис. 511 доларів США 68 центів - прострочені проценти за кредитом, 8 тис. 41 доларів США 53 центи - пеня, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з господарськими будівлями житловою площею 32,3 кв. м, загальною площею 81,7 кв. м що складається з двох житлових кімнат, двох кухонь із земельною ділянкою, площею 0,0944 га для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває в іпотеці ПАТ «Державний ощадний банк України» згідно з іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Кіселичник І. М. 15 жовтня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі, зі змінами та доповненнями відповідно до додаткового договору до договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Кіселичник І. М. 17 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі, і належить на праві приватної власності ОСОБА_6 на підставі договору дарування будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Савицькою О. В. 28 лютого 2007 року, зареєстрованого в реєстрі, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Встановлено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на підставі звіту про оцінку майна, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Гал-Світ» у розмірі 1 млн 598 тис. грн без ПДВ, у тому числі: вартість земельної ділянки - 1 млн 424 тис. грн без ПДВ; вартість житлового будинку - 174 тис. грн без ПДВ.

Указано, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок з господарськими будівлями у АДРЕСА_1 на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Рішення суду в частині вирішених вимог про зміну умов кредитного договору та про відмову у виселенні зі зняттям із реєстраційного обліку залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Змінюючи рішення суду першої інстанції і частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6 виходив із того, що банк повністю виконав вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень.

При цьому одночасне задоволення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_5 та звернення стягнення на предмет іпотеки, належні іпотекодавцю ОСОБА_6, яка не є позичальником, не може вважатися подвійним стягненням, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки проводиться саме на погашення суми боргу, що випливає з кредитного договору. Наслідком сплати боргу позичальником, або ж за рахунок коштів, отриманих внаслідок реалізації предмета іпотеки, є виконання зобов'язання, що припиняє дію кредитного договору, та похідного від нього - договору іпотеки.

Крім того, оскільки право вибору способу реалізації предмета іпотеки належить банку, то слід визначити спосіб реалізації предмета іпотеки у спосіб, який просить ПАТ «Державний ощадний банк України» - шляхом проведення прилюдних торгів зі встановленням початкової ціни реалізації предмета іпотеки на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності у розмірі 1 млн 598 тис. грн без ПДВ, у тому числі: вартість земельної ділянки - 1 млн 424 тис. грн без ПДВ; вартість житлового будинку - 174 тис. грн без ПДВ.

Апеляційний суд вважав позовну вимогу ПАТ «Державний ощадний банк України» про виселення необґрунтованою, тому відмовив у задоволенні позову в цій частині.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року, ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду в частині вирішення позовних вимог до неї й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду про нарахування неустойки в іноземній валюті є помилковим та суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-2479цс15. Апеляційний суд не дослідив ту обставину, що ОСОБА_6 стала жертвою шахрайських дій, та ухвалив рішення, яким допустив подвійне стягнення, що заборонено законом, і не врахував, що експертну оцінку предмету іпотеки здійснено без її згоди.

Крім того, вважав що, згідно з умовами договору застава зберігається в первісному стані, а підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні. Також банк не довів, що порушення основного зобов'язання боржником завдало збитків іпотекодержателю та змінило обсяг його прав.

До того ж, на його думку, укладаючи іпотечний договір від 15 жовтня 2007 року, сторони не досягли згоди щодо всіх його істотних умов. При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що в спірній квартирі на момент укладення договорів проживала малолітня дитина.

Отже, у частині позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5 рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується, тому в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

У липні 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подало до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначило, що стягнення неустойки в іноземній валюті відповідає вимогам законодавства, про що зазначено в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17, а в постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-2479цс15 не зазначено про порушення законодавства в разі стягнення неустойки в іноземній валюті. Крім того, вважало, що задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення. Також банк виконав вимоги, закріплені в статті 35 Закону України «Про іпотеку». Згідно з наданими ОСОБА_6 довідками на час укладення зазначених договорів у квартирі малолітні чи неповнолітні особи не були зареєстровані. У зв'язку з викладеним ПАТ «Державний ощадний банк України» просило касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення апеляційного суду - без змін.

10 травня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 15 жовтня 2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 20 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних. 17 березня 2008 року вони уклали додаткову угоду про зміну умов кредитного договору від 15 жовтня 2007 року банк надав позичальнику кредит у розмірі 39 тис. 270 доларів США із сплатою 14 % річних до 01 жовтня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором банк того ж дня уклав із ОСОБА_6 договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований. 17 березня 2008 року вони уклали додаткову угоду про внесення змін і доповнень до договору іпотеки.

26 травня 2010 року ПАТ «Державний ощадний банк України» направив ОСОБА_6 письмову вимогу про усунення порушень кредитного договору від 19 травня 2010 року, але вказаний лист повернувся з відміткою за закінченням терміну зберігання.

У результаті порушення умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник та іпотекодавець, незважаючи на вимоги банку, не погасили.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17.

Згідно зі статтею 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержавтель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

Невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Такий же висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-11цс18.

З огляду на наведене, ухвалюючи рішення в частині позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції, виконавши вказівки суду касаційної інстанції, належним чином дослідив наявні у справі докази і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з неналежним виконанням кредитних зобов'язань ОСОБА_5, забезпечених укладенням договору іпотеки з ОСОБА_6

Твердження ОСОБА_6 про проживання в спірному будинку малолітньої дитини на час укладення вказаних договорів уже були дослідженні судом касаційної інстанції, а також у задоволенні позовної вимоги банку про виселення судом апеляційної інстанції було відмовлено.

Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі були предметом дослідження апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з частиною другою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року в частині вирішення позову публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6 залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 22 лютого 2017 року.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: С.Ф. Хопта

О.В.Білоконь

Є.В.Синельников