Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.09.2018 року у справі №750/5598/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 750/5598/17

провадження № 61-43413св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Лайн Груп»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2018 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів: Губар В. С., Вінгаль В. М., Кузюри Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лайн Груп» (далі - ТОВ «Транс Лайн Груп») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахованої але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 26 жовтня 2016 року він працював на посаді водія у ТОВ «Транс Лайн Груп».

Наказом від 10 травня 2017 року № 61/К його звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул.

Вважає, що звільнення його з роботи проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки 05 травня 2017 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням, й цілий день був на роботі, адміністрація відповідача претензій до нього не мала і про звільнення не повідомляла, а 10 травня 2017 року його на роботу не пустила охорона, повідомивши про звільнення за прогул. З наказом про звільнення його ознайомлено не було, так і не було вручено його копію та не проведено остаточний розрахунок при звільненні. У зв`язку з чим йому спричинено моральних страждань через неможливість подальшого працевлаштування у зв`язку із звільненням за прогул, він втратив душевний спокій та перестав нормально спати, що викликало знервованість і негативно відобразилося на родинних стосунках.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі на посаді водія ТОВ «Транс Лайн Груп», стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, 731,15 грн нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, 59 032 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул, який ним вчинено без поважних причин, проведено із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, розрахунок здійснено вчасно і у повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки звільнення позивача проведено із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції не є обґрунтованими, не відповідають обставинам та матеріалам справи, ухвалені без належного дослідження наданих позивачем доказів на підтвердження його незаконного звільнення. Так у матеріалах справи наявні два накази про звільнення від 05 травня 2017 року та від 10 травня 2017 року, наявність другого наказу представник відповідача не зміг пояснити в суді першої інстанції, а суд апеляційної інстанції взагалі не взяв його до уваги. Суди зазначаючи про те що, при звільненні позивачу були виплачені всі належні до виплати грошові кошти не порівняли історію по його картковому рахунку та довідку про доходи, згідно яких різниці у нарахованій але невиплаченій заробітній платі становить 731,15 грн, які він і просив стягнути з відповідача на свою користь. Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що 22 серпня 2017 року позивачу була перерахована заробітна плата в розмірі 176,19 грн, що підтверджує невиплату заробітної плати при звільненні в повному обсязі, крім того така сума була перерахована всім звільненим працівникам.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У поданому 26 листопада 2018 року відзиві, ТОВ «Транс Лайн Груп» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно наказу від 25 жовтня 2016 року № 198/к був прийнятий на роботу до ТОВ «Транс Лайн Груп» на посаду водія автотранспортних засобів 3-го класу за строковим трудовим договором з 26 жовтня 2016 року.

Наказом від 14 квітня 2017 року № 43/вд ОСОБА_1 та інших працівників товариства направлено у відрядження до Львівської області для виконання робіт на автомобільній дорозі М06 Київ-Чоп, з 19 квітня 2017 року по 12 травня 2017 року.

05 травня 2017 року заступником директора ТОВ «Транс Лайн Груп» ОСОБА_2 виявлено відсутність на об`єкті виконання робіт дев`яти працівників, у тому числі і позивача ОСОБА_1 , про що в той же день було складено доповідну записку та акт про відсутність 05 травня 2017 року працівників на роботі понад три години з 8.00 години до 15.00 годин без попередження та повідомлення поважності причин відсутності.

Наказом директора ТОВ «Транс Лайн Груп» від 05 травня 2017 року № 52 створено комісію для проведення службового розслідування з обов`язковим отриманням письмових пояснень від працівників, які були відсутні на роботі.

Проте ОСОБА_1 відмовився надати пояснення щодо самовільного залишення робочого місця та не надав будь-яких документів на підтвердження поважності причин його відсутності на робочому місці, про що складено акт від 10 травня 2017 року № 4.

За результатами засідання комісії щодо проведення службового розслідування 10 травня 2017 року складено акт, відповідно до якого комісія дійшла висновку про вчинення працівниками ТОВ «Транс Лайн Груп», у тому числі і ОСОБА_1 грубого дисциплінарного порушення та рекомендувала притягнути їх до дисциплінарної відповідальності.

Наказом ТОВ «Транс Лайн Груп» від 10 травня 2017 року № 61/К позивача звільнено з займаної посади за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 10 травня 2017 року, про що свідчить його підпис на наказі.

На день звільнення ОСОБА_1 були виплачені усі належні до виплати кошти від підприємства, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за травень 2017 року , відомостями нарахування коштів № 1254 та № 1255 , розрахунковими листами по заробітній платі за квітень 2017 року та травень 2017 року, платіжними дорученнями від 10 травня 2017 року № 6212 та від 10 травня 2017 року № 6217.

Згідно даних книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ТОВ «Транс Лайн Груп» позивач отримав трудову книжку у день звільнення - 10 травня 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).

Прогул є дисциплінарним проступком, до звільнення з цієї підстави застосовується положення статей 147, 148, 149 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.

До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов`язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов`язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом четвертим статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

З урахуванням встановлених обставин справи, суди дійшли обґрунтованих висновків, що відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 05 травня 2017 року є прогулом, оскільки він був відсутнім на роботі у вказаний період без поважних причин, що зафіксовано актами відповідача та підтверджується належними доказами, а тому у ТОВ «Транс Лайн Груп» були правові підстави для його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. При звільненні позивача ТОВ «Транс Лайн Груп» дотримано положення статей 116, 147, 148, 149 КЗпП України, з урахуванням чого відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди.

Доводи ОСОБА_1 наведені на обґрунтування касаційної скарги про наявність двох наказів про його звільнення, невиплату йому заробітної плати в сумі 731,15 грн та перерахування у серпні 2017 року на його карту 176,19 грн заробітної плати на увагу не заслуговують оскільки були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Так апеляційним судом встановлено, що наказ ТОВ «Транс Лайн Груп» № 13/ПП від 05 травня 2017 року про звільнення позивача із займаної посади відповідачем не видавався і накази із зазначеним індексом на підприємстві взагалі не видаються, що підтверджується книгою наказів з особовому складу ТОВ «Транс Лайн Груп» за 2017 рік та книгою реєстрації наказів з особового складу за 20017 рік, оригінали яких були досліджені в судовому засіданні. Крім того, оригінал наказу від 05 травня 2017 року № 13/ПП, з якого було зроблено копію, позивачем суду не надано.

Недоплачена, на думку позивача, сума заробітної плати в розмірі 731,52 грн є утриманням із заробітної плати у вигляді військового збору відповідно до вимог ПК України, що підтверджується наданим відповідачем розрахунком.

Вимоги щодо перевірки нарахованих на картку ОСОБА_1 у серпні 2017 року 176,19 грн, позивачем у суді першої інстанції не заявлялися, й відповідно не вирішуються судами наступних інстанцій. Разом з тим, згідно довідки ТОВ «Транс Лайн Груп» від 17 липня 2018 року вказана сума коштів сплачена позивачу помилково через бухгалтерську помилку.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко