Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №2-4430/09

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 2-4430/09

провадження № 61-40684св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрій Петрович на постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Білич І. М., Вербової І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з указаним позовом, який уточнило в процесі розгляду справи та просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 29 листопада 2009 року в розмірі 451 597,38 грн, з яких: 28 692,94 доларів США - основна кредитна заборгованість, що еквівалентно станом на 23 листопада 2009 року 229 255,55 грн; 4 904,23 доларів США, що еквівалентно 39 184,80 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 183 157,03 грн - пеня, а також понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» посилалося на те, що 14 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 23-414/07-А (далі - кредитний договір), за умовами якого відповідач отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 28 868 доларів США на строк до 13 грудня 2014 року зі сплатою процентної ставки встановленої в пункті 4.1 кредитного договору. В цей же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та ОСОБА_1 був укладений договір застави автомобіля за яким в заставу банку було передано автомобіль марки PEUGEOT моделі 407, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Крім того, з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за кредитним договором, 14 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 23-414/07-А-П (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель зобов`язувалася відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли за кредитним договором. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконував належним чином у зв`язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 29 квітня 2010 року у складі судді Даниленко В. В.позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму заборгованості за кредитним договором № 23-414/07-А в розмірі 451 597,38 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач довів факт наявності заборгованості за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 на загальну суму 451 597,38 грн, а тому саме ця сума підлягала стягненню з відповідачів як солідарних боржників, оскільки за договором поруки укладеного з ОСОБА_2 передбачена солідарна відповідальність боржника і поручителя.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд міста Києва постановою від 20 червня 2018 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2010 року в частині вирішення позовних вимог заявлених до ОСОБА_2 скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову заявленого до ОСОБА_2 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що прострочення сплати заборгованості боржником ОСОБА_1 за кредитним договором розпочалося з січня 2008 року, про що зазначалося в розрахунку заборгованості, наданого банком до суду. Тобто стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_3 повинно проводитися з моменту прострочення першого платежу з січня по липень 2008 року проте, банком не було надіслано вимогу до поручителя. З огляду на що строк звернення банку до поручителя ОСОБА_3 збіг, поруку слід вважати припиненою. Також апеляційний суд виходив з того, що згідно з актом опису та арешту майна державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби від 11 березня 2011 року в рахунок виконання рішення від 29 квітня 2010 року про стягнення заборгованості за договором кредиту в ОСОБА_1 , вилучено заставлений автомобіль марки PEUGEOT моделі 407, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відсутні підстави для примусового стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 заборгованості, яка утворилася з моменту виникнення права вимоги на виконання відповідної частини зобов`язань до збігу шестимісячного строку.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2018 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року і залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2010 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не обґрунтував підстав для відмови в солідарному порядку стягнення кредитної заборгованості та неправильно визначив момент припинення поруки. Судом не враховано, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за умовами договору поруки відповідальність настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Крім того, судом не з`ясовано, чи пред`явив банк вимог до поручителя в межах 6 місяців за кожним щомісячним платежем та чи припинилася порука за окремими платежами. Тобто, апеляційним судом не встановлено щодо якої суми простроченої заборгованості пропущено строк пред`явлення вимог, не визначено обсяг заявлених вимог щодо яких не пропущений строк на звернення до поручителя і чи припинилася порука в частині певних щомісячних платежів щодо повернення грошових коштів поза межами строку, визначеного статтею 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У серпні 2018 року представник ОСОБА_3 - адвокат Ярош Людмила Василівна подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення - залишити в силі, посилаючись на те, що це рішення є законним і обґрунтованим. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в позові пред`явленого до поручителя, оскільки за умовами договору поруки строк виконання зобов`язання поручителя не настав. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування частини четвертої статті 559 ЦК України є безпідставними, оскільки ці доводи зводяться до неправильного встановлення обставин справи, а не про неправильне застосування норм матеріального права. Також зазначила, що суд дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача до поручителя в частині заборгованості за ануїтетними платежами, строк пред`явлення вимог за якими не закінчився (в період з січня 2009 року по червень 2009 року) не підлягають задоволенню, оскільки на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції ці вимоги вже задоволені у зв`язку зі зверненням стягнення на заставлений автомобіль.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

14 серпня 2018 року справа № 2-4430/09 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16 квітня 2020 року визначено суддю-доповідача Зайцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 14 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 28 868 доларів США на строк до 13 грудня 2014 року зі сплатою процентної ставки встановленої в пункті 4.1 кредитного договору.

Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно було здійснюватися ОСОБА_1 щомісяця шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі та в строки визначені у договорі та у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожний день прострочки, що передбачено пунктом 6.1 кредитного договору.

14 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір застави автомобіля за яким в заставу банку було передано автомобіль марки PEUGEOT моделі 407, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Крім того, з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за кредитним договором, 14 грудня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язувалася відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли за кредитним договором.

Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що відповідачі несуть відповідальність як солідарні боржники, і банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Згідно з пунктом 3.1 договору поруки у випадку невиконання ОСОБА_1 боргових зобов`язань перед банком за кредитним договором, ОСОБА_2 зобов`язана здійснити виконання боргових зобов`язань в обсязі, заявленому банком протягом двох банківських днів з дати надсилання банком відповідної письмової вимоги за адресою, вказаною в договорі поруки.

10 квітня 2008 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надіслав ОСОБА_1 лист № 23-976/08 з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором.

Пунктом 3.5 кредитного договору, серед іншого, передбачено, що банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору, у наступних випадках, зокрема: б) позичальник у період дії цього договору порушував будь-які умови цього договору, у тому числі: позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом або процентами, відповідно до пунктів 3.2., 3.3, 4.3, 4.4 цього договору; не надав банку у встановлений строк будь-які документи, якщо обов`язок подання таких документів позичальником передбачено цим договором; не повідомив банк у встановлені строки про факти, зазначені у пункті 5.7 цього договору; припускався інших порушень. У випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів позичальник зобов`язаний зробити повне погашення заборгованості за цим договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти, протягом 10 банківських днів з моменту одержання вимоги банку. Банк може повідомляти позичальника по телеграфу, шляхом відправлення рекомендованих листів з повідомленням або шляхом доставки нарочним позичальнику за вказаною адресою.

Згідно з пунктом 2.3 у випадку непогашення боржником заборгованості за кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії, протягом 1-го календарного дня з моменту настання строку сплати процентів, основного боргу або комісійної винагороди, передбачених кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії, у кредитора виникає повне право вимоги сплати боргу в повному обсязі до поручителя.

Пунктом 3.1 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором та/або договором про відкриття кредитної лінії у зазначені у цих договорах строки, поручитель зобов`язується не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансмісійного) про невиконання боржником прийнятих на себе зобов`язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом її перерахування на рахунок кредитора будь-яким способом, вказаним кредитором.

Матеріали справи не містять доказів про належне повідомлення ОСОБА_2 про невиконання боржником прийнятих на себе зобов`язань.

Станом на 23 листопада 2009 року за кредитним договором утворилася заборгованість в розмірі 451 597,38 грн, з яких: 28 692,94 доларів США - основна кредитна заборгованість, що еквівалентно станом на 23 листопада 2009 року 229 255,55 грн; 4 904,23 доларів США, що еквівалентно 39 184,80 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 183 157,03 грн - пеня.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку переглядалося тільки в частині вирішення вимог заявлених ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до поручителя ОСОБА_2 .

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не у повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України тут і далі в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині заявлених вимог банком до поручителя та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд встановив, що 10 квітня 2008 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надіслав ОСОБА_1 лист № 23-976/08 з вимогою погасити строкову заборгованість за кредитним договором, а доказів про належне повідомлення ОСОБА_2 про невиконання боржником прийнятих на себе зобов`язань матеріали справи не містять, а тому вважав поруку припиненою.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки вимога банку стосувалася лише поточної частини кредитної заборгованості, а не дострокового погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

Отже, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд безпідставно вважав частково припиненою порукою у зв`язку з вилученням заставленого автомобіля з огляду на таке.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

На стадії апеляційного розгляду суд встановив, що згідно з актом опису та арешту майна державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби від 11 березня 2011 року в рахунок виконання рішення від 29 квітня 2010 року про стягнення заборгованості за договором кредиту в ОСОБА_1 , вилучено заставлений автомобіль марки PEUGEOT моделі 407, реєстраційний номер НОМЕР_1 та дійшов висновку про відсутність підстав для примусового стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 заборгованості, яка утворилася з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань до збігу шестимісячного строку.

Зазначений висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки ця обставина вже виникла на стадії виконання рішення місцевого суду і, відповідно, не може бути підставою для скасування рішення. Реалізація ж заставного автомобіля в порядку виконання рішення про стягнення кредитної заборгованості ухваленого в цій справі не є підставою для припинення поруки в цій частині.

Разом з цим встановлені обставини справи дають підстави для висновку про часткове припинення поруки виходячи з такого.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Судами встановлено, що згідно з пунктом 3.3 кредитного договору позичальник зобов`язався щомісячно, в термін з 1 по 10 число кожного місяця (згідно з графіком зниження розміру заборгованості - додатком № 1 до кредитного договору), здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у складі щомісячних ануітетних платежів, розміри яких у різні періоди фактичного року кредитування були різними.

Отже, поряд з установленням строку дії договору (до 13 грудня 2014 року) сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Тобто, кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати щомісячно в термін з 1 по 10 число кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів розпочинається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

З урахуванням викладеного можливо дійти висновку, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Припинення поруки не є тотожним з припиненням договору поруки, оскільки порукою забезпечується певні зобов`язання, які за кредитним договором визначаються у тому числі також щомісячними платежами, а тому припинення поруки за певним щомісячним платежем, як окремим щомісячним зобов`язанням, яке є складовою частиною загального зобов`язання за кредитом, не тягне припинення поруки в цілому за усім кредитним зобов`язанням, визначеним щомісячними платежами.

В той же час суди попередніх інстанцій не встановили періодів та сум заборгованості за якими порука припинилася.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому відсутні правові підстави для залишення в силі рішення місцевого суду, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено всіх обставин справи та не оцінено всіх доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Апеляційний суд скасував рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 квітня 2010 року лише в частині вирішення позовних вимог заявлених до ОСОБА_2 та ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову заявленого до ОСОБА_2 (в частині вирішення вимог заявлених до ОСОБА_1 в апеляційному порядку не переглядалося), а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню в повному обсязі.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, встановити періоди та суми за якими порука припинилася і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрій Петрович задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун