Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2019 року у справі №607/15555/17

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 607/15555/17-ц

провадження № 61-2594 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

представник позивача - ОСОБА_4;

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6;

представник відповідачів - ОСОБА_7;

треті особи: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Мастенко Наталія Павлівна, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ломакіна Лілія Володимирівна, приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Кравець Тетяна Володимирівна, товариство з обмеженою відповідальністю «Дорога родина»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_5,ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Дорога родина» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року у складі колегії суддів: Ткача З. Є, Міщія О.Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Мастенко Н. П., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ломакіна Л.В., приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Кравець Т. В., товариство з обмеженою відповідальністю «Дорога родина» (далі - ТОВ «Дорога родина»), про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними та скасування їх державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належало майно: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельна ділянка, що розташовані по АДРЕСА_1, а також приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, що розташовані по АДРЕСА_2

29 березня 2017 року між нею та її дочкою - ОСОБА_5 укладено договори дарування, за якими вона подарувала ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1.

31 травня 2017 року вона та ОСОБА_5 уклали договори дарування, за якими вона подарувала ОСОБА_5 приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, розташовані по АДРЕСА_2

Посилалась на те, що вона уклала вказані договори дарування унаслідок психологічного впливу дочки та ОСОБА_6, які під психологічним тиском переконали її у недобросовісності намірів її сина - ОСОБА_13 Зокрема, у тому, що син буде спонукати різними способами її до передачі майна йому, а згодом забере майно та виселить її з домоволодіння по АДРЕСА_1. Вони часто повторювали та стверджували, що у ОСОБА_13 проблеми зі здоров'ям і він може оформити майно на свою співмешканку, а вона також вже особа похилого віку і майно слід переписати на ОСОБА_5, яка мала б її у подальшому утримувати. Унаслідок цього вона уклала із ОСОБА_5 зазначені договори дарування нерухомого майна, які вважала фіктивними.

Крім того, 13 вересня 2017 року ОСОБА_5 незаконно подарувала ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1, що не відповідало їх домовленостям.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати недійсними вказані договори дарування з тих підстав, що вони були укладені без наміру створення правових наслідків, а також визнати незаконною державну реєстрацію цих договорів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування магазину, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_5 належний їй на праві власності магазин, загальною площею 1515,8 кв. м, по АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. 31 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №482.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_5 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0317 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташовану по АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. 31 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №485.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_5 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0318 га, кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, розташовану по АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. 31 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №488.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_5 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0300 га, кадастровий номер НОМЕР_3, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, розташовану по АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. 31 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №491.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та скасування їх державної реєстрації відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні договори дарування

укладено між сторонами, які є близькими родичами, метою укладення договорів дарування зі сторони позивачки було «убезпечення майна» і небажання передати майно сину - ОСОБА_13, що свідчить про наявність умислу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на укладення договорів дарування всього нерухомого майна, що належало позивачці, без наміру їх виконувати. Причиною для збереження майна та вчинення спірних правочинів зі сторони позивачки було те, що вона бажала уникнути впливу та тиску від сина щодо передачі йому майна та подальшого його відчуження іншим особам. Тобто позивач, укладаючи оспорювані правочини 29 березня 2017 року, не мала наміру позбавити себе права власності на житловий будинок, в якому проживала, і який є єдиним місцем проживання. З цих же мотивів 31 травня 2017 року були укладені договори дарування магазину та земельних ділянок, на яких він розташований.

При цьому суд взяв до уваги договір оренди магазину, укладений 12 квітня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_13, акт приймання - передачі від 12 квітня 2017 року, на підставі якого позивач отримувала орендну плату, що підтверджує те, що вона не мала наміру дарувати майно, а бажала розпоряджатись нерухомим майном без його відчуження.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених 29 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою невірно обрано спосіб захисту порушених прав, так як вказане нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_5 за договорами дарування, а положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «Дорога родина» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовлено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених 29 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_3 в частині визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 29 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_5 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 29 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, за яким ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_5 належну їй на праві власності земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування, укладених 29 березня 2017 року, апеляційний суд зазначив, що підставою позову була вимога не про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, а про визнання недійсним договору дарування за ознаками його фіктивності. Оскільки фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, належним способом захисту позивача є визнання такого договору недійсним.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком районного суду, зазначивши також про те, що підстав для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового у зв'язку з розглядом справи неповноважним складом суду не встановлено, так як, хоча автоматизований розподіл справи відбувся поза робочим часом та з порушенням хронологічного порядку надходження до суду цивільних справ, безпосередній розподіл судової справи відбувся з дотриманням послідовності, встановленої пунктом 6 Положенняпро автоматизовану систему документообігу суду, затверджену рішенням Ради суддів України 26 листопада 2010 року №30 (у редакції від 02 березня 2018 року № 17), унаслідок чого було забезпечено принцип випадковості між суддями. При чому зазначені вище порушення не пов'язані з втручанням визначеного судді в процес розподілу, що викликало б сумніви в його об'єктивності та неупередженості.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Дорога родина» подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких: ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції; ОСОБА_6 просить оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсними договорів дарування житлового будинку і земельної ділянки, укладених 29 березня 2017 року, скасувати й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; ТОВ «Дорога родина» просить оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсними договорів дарування будівлі магазину і трьох земельних ділянок, укладених 31 травня 2017 року, скасувати й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги є ідентичними та мотивовані тим, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено реальні договори дарування від 29 березня 2017 року та від 31 травня 2017 року, майно було передано ОСОБА_5 відразу після підписання та нотаріального посвідчення договорів. Також було здійснено державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на отримані в дарунок об'єкти нерухомого майна. Отже, не може виконаний правочин вважатися фіктивним, оскільки настали обумовлені ним правові наслідки, у той час як, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відтак, за умови виконання правочину, немає підстав вважати «здійсненою для вигляду» державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке виникло з такого правочину.

Суди не надали належної правової оцінки доказам, які підтверджують виконання договорів дарування, не встановили умислу сторін на вчинення фіктивних правочинів, в основу висновку про фіктивність договорів взяли до уваги неналежні докази, зокрема договір оренди від 12 квітня 2017 року, який є підробленим.

Також зазначали, що вказаний договір оренди приміщення магазину є нікчемним, оскільки складений у вересні 2017 року, про що свідчить копія листа ОСОБА_3 від 22 вересня 2017 року, в якій вона визнавала ОСОБА_5 власником магазину і зазначала, що до ОСОБА_5 перейшли всі права та обов?язки орендодавця.

Також посилались на те, що автоматизований розподіл здійснено з порушенням хронологічного порядку, більш як через годину після розподілу справи з більшим порядковим номером й поза межами робочого часу суду, що було встановлено судом апеляційної інстанції. Зазначали, що розгляд справи неповноважним складом суду є порушенням норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 1 частини третьої статті 376 ЦПК України), що апеляційним судом зроблено не було.

Крім того, ТОВ «Дорога родина» зазначило, що судом апеляційної інстанції розглянуто вимоги апеляційної скарги, які товариством не заявлялись.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Зазначила, що факт реєстрації майна за ОСОБА_5, а у подальшому за ОСОБА_6, не може свідчити про фактичний перехід у розпорядження, користування та володіння таким майном. У період з травня 2017 року по вересень 2017 року ОСОБА_5 не вчиняла жодних дій з приводу виконання договорів дарування. На момент укладення правочинів сторони погодились щодо необхідності таких дій з єдиною метою: унеможливлення впливу на них її сина - ОСОБА_13

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 і витребувано цивільну справу № 755/4757/16-ц з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ТОВ «Дорога родина».

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 на праві власності належало майно: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельна ділянка площею 0,1120 га, кадастровий номер НОМЕР_4, розташовані по АДРЕСА_1, а також магазин, загальною площею 1 515,8 кв. м, та три земельні ділянки: площею 0,0317 га, кадастровий номер НОМЕР_5; площею 0,0318 га, кадастровий номер НОМЕР_2; площею 0,0300 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташовані по АДРЕСА_2

29 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчені договори дарування, за якими ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, на якій він розташований, по АДРЕСА_1. У той же день право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_5

31 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчені договори дарування, за якими вона подарувала ОСОБА_5 приміщення магазину та три земельні ділянки, площами 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, розташовані по АДРЕСА_2

У той же день за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на приміщення магазину, що підтверджується інформаційною довідкою № 97717177 та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також судами встановлено, що 12 квітня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 укладено договір оренди нерухомого майна №12/04/17, за яким ОСОБА_3 передає, а ОСОБА_13 приймає у строкове платне користування на визначених у договорі умовах нерухоме майно - нежитлове приміщенням площею 1515,8 кв. м, розташовані по АДРЕСА_2 Також між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 було підписано акт приймання-передачі приміщення магазину від 12 квітня 2017 року.

05 вересня 2017 року представником ОСОБА_5 - ОСОБА_7, було направлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_13 вимогу про необхідність укласти договір оренди належної їй на праві власності будівлі магазину або звільнити цю будівлю від майна та передати її законному власнику по акту приймання-передачі.

13 вересня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мастенко Н. П., за якими ОСОБА_5 передала безоплатно у власність ОСОБА_6 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1.

У той же день право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_6, що підтверджується інформаційною довідкою № 97370860 та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

21 вересня 2017 року було зареєстровано ТОВ «Дорога родина».

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного (складеного) капіталу ТОВ «Дорога Родина» від 22 вересня 2017 року, ОСОБА_5, як засновник передала, а ОСОБА_6, як директор, прийняла приміщення магазину, загальною площею 1 515,8 кв. м, та земельні ділянки, площею 0,0317 га, площею 0,0318 га, площею 0,0300 га, розташовані по АДРЕСА_2

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Сагайдак І. В. від 27 вересня 2017 року № 37285049 було відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на магазин, що розташований по АДРЕСА_2,за ТОВ «Дорога родина», у зв'язку з наявністю зареєстрованого обтяження речового права на нерухоме майно, а саме: арешт нерухомого майна.

22 грудня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір позички, за яким ОСОБА_6 безоплатно передала ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1 для користування протягом строку, встановленого договором, з метою проживання.

18 квітня 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договори дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки, на якій він розташований, посвідчені приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І. Я., за яким ОСОБА_6 зобов?язується передати, а ОСОБА_5 зобов'язується прийняти в дар житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за АДРЕСА_1

У той же день право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_5, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «Дорога родина»підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилалася на фіктивність укладених нею із ОСОБА_5 договорів дарування, з чим суди погодились передчасно.

Згідно з частинами першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз?яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

У матеріалах справи наявний лист-відповідь ОСОБА_3 від 22 вересня 2017 року, направлений на ім?я ОСОБА_5, в якому вона повідомляє, що до ОСОБА_5 перейшли усі права та обов?язки орендодавця за договором оренди приміщення магазину по АДРЕСА_2, укладеним 12 квітня 2017 року між нею та ОСОБА_13 (а.с. 152, т. 2)

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16.

Таким чином, у порушення статей 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону, фактичні обставини справи уваги не звернув, належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам не надав, не врахував, що на виконання оспорюваних договорів дарування нерухоме майно передано ОСОБА_5 у власність, яка у подальшому здійснювала відповідні розпорядчі дії, а саме: уклала із ОСОБА_6 договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований; зверталась із вимогою до ОСОБА_13 укласти з нею договір оренди приміщення магазину, яким він користується, а, відтак, прагнула настання певних правових наслідків, і дійшов передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_3

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Дорога родина» задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк