Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.03.2019 року у справі №522/18677/15

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 522/18677/15

провадження № 61-19060св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараш А. А., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, забезпеченим порукою. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Марфін Банк» посилалося на те, що 14 червня 2012 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00831/R2, за яким банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 30 000 грн під 0,01 % річних, з урахуванням умов цього договору, на строк до 12 червня 2015 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14 червня 2012 року між ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 00598/r2, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник. ОСОБА_1 не виконував взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 02 вересня 2015 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 122,02 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 13 331,45 грн; за процентами за користування кредитом - 4 547,85 грн; за несплату комісії за користування кредитом - 9 6900 грн; за несплату штрафу - 2 552,72 грн. Враховуючи наведене, ПАТ «Марфін Банк» просило стягнути з відповідачів на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

ОСОБА_2 не визнала позов у частині стягнення з неї заборгованості, пославшись на пропуск позивачем строку на пред'явлення вимог до неї як до поручителя.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 20 лютого 2017 року у складі судді Нікітіної С. Й. позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 червня 2012 року № 00831/R2 в розмірі 30 122,02 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач довів факт наявності заборгованості за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 на загальну суму 30 122,02 грн. Відмовляючи в задоволенні позову в частині солідарного стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2, суд дійшов висновку про те, що протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання кредитор не пред'явив вимог до поручителя.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника ПАТ «Марфін Банк» задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 лютого 2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 і ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 червня 2012 року № 00831/R2 в сумі 30 122,02 грн, яка складається з: поточної заборгованості за кредитом в розмірі 13 331,45 грн, за процентами за користування кредитом - 4 547,85 грн, за комісією за користування кредитом - 9 690 грн, за штрафом - 2 552, 72 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 червня 2012 року № 00831/R2 з поручителя ОСОБА_2, оскільки пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу, так і пред'явлення до нього позову, при цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, що і було зроблено позивачем.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що позичальник і поручитель взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з процентами до 12 червня 2015 року періодичними платежами згідно з погодженим сторонами графіком. У зв'язку з виникненням прострочення заборгованості з 13 лютого 2014 року протягом шести місяців із зазначеної дати банк мав пред'явити вимоги до неї. Оскільки позивачем не було пред'явлено вимоги протягом вказаного вище строку за кожним періодичним платежем, то цей строк сплив 13 серпня 2014 року.

У вересні 2017 року ПАТ «Марфін Банк»подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, посилаючись на те, що покладені ОСОБА_2 в обґрунтування касаційної скарги доводи суперечать фактичним обставинам справи і не підтвердженні належними доказами. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що банк дотримався шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 квітня 2018 року справу № 522/18677/15 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Рішення апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку лише в частині вирішення питання про стягнення заборгованості з поручителя, тому і переглядається Верховним Судом тільки в цій частині.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Судами встановлено, що 14 червня 2012 року між ПАТ «Марфін Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00831/R2, за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 30 000 грн під 0,01 % річних (фіксована процентна ставка), з урахуванням пункту 5.2 договору. Також було передбачено сплату комісії, пені і штрафів та інших платежів, що будуть нараховані відповідно до умов цього договору. Кредит надавався позичальнику на строк з 14 червня 2012 року по 12 червня 2015 року включно.

Згідно з пунктом 5.2 кредитного договору при порушенні позичальником будь-яких термінів та строків повернення кредиту, передбачених графіком погашення кредиту, процентна ставка за користування сумою простроченої заборгованості кредиту встановлюється на рівні 40 % річних. Проценти нараховуються виходячи з фактичної кількості днів прострочення на суму простроченої заборгованості за кредитом починаючи з дня, наступного за днем, встановленим для виконання порушеного зобов'язання, до дня повного погашення простроченої заборгованості за кредитом. За кожний випадок порушення позичальником на строк більш ніж 60 календарних днів зобов'язань з повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом банк має право нарахувати (а позичальник зобов'язаний сплатити на першу вимогу банку) штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу.

Позовна давність за вимогами банку про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, комісій та неустойки (пені, штрафів) за цим договором встановлюється тривалістю три роки (пункт 5.6 кредитного договору).

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою належного виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань 14 червня 2012 року між банком і ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 00598/r2, за умовами якого поручитель зобов'язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору.

ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість за кредитним договором, яка за розрахунком ПАТ «Марфін Банк» станом на 02 вересня 2015 року склала 30 122,02 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 13 331,45 грн; за процентами за користування кредитом - 4 547,85 грн; за комісією - 9 6900 грн; за штрафом - 2 552,72 грн.

Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1). Розрахунок сукупної вартості кредиту, розмір реальної процентної ставки та інших фінансових зобов'язань позичальника зазначений у додатку № 2 до цього договору, що також є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 3.2.5 кредитного договору сторони погодили, що у випадку, зокрема прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів за користування кредитом щонайменше на один календарний місяць банк має право вимагати у позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, що належать до сплати за договором. Виконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути здійснено позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу банку.

Судами встановлено, що банк (кредитор) надіслав позичальнику і поручителю повідомлення-вимогу від 07 квітня 2015 року про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитом, яку ОСОБА_2 отримала 13 травня 2015 року.

Тобто кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 3.2.5 кредитного договору право на односторонню зміну строку виконання основного зобов'язання.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Частинами першою і третьою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі частини першої статті 252 та частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Пунктами 1.3, 1.4, 5.1 договору поруки передбачено, що у випадку порушення боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення основної суми боргу, сплати процентів, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов'язань боржника по всіх наданих за кредитом. Договір поруки набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання боржником зобов'язань сторонами за цим договором із всіма додатковими угодами до нього.

Тобто договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється.

Аналіз вищенаведеної частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом вказаного строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, в тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Виконання сторонами зобов'язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Вищенаведеним пунктом 1.3 кредитного договору передбачено погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних платежів в обумовлені сторонами строки.

Таким чином, сторони встановили строки виконання позичальником окремих зобов'язань (внесення періодичних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного періодичного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватися і до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором) пред'явити вимоги до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Вищевказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Оскільки зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором визначено окремими зобов'язаннями із внесення щомісячних платежів, то строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Задовольняючи позов до поручителя, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що порука ОСОБА_2 припинилася в частині щомісячних зобов'язань поза межами шестимісячного строку з моменту виникнення у банку права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та діє в іншій частині, враховуючи, що вимога банку про дострокове погашення заборгованості була отримана поручителем 12 травня 2015 року і не виконана у трицятиденний строк з дня її отримання, та те, що кредит надавався на строк до 12 червня 2015 року. При цьому кредитна заборгованість у зазначений позивачем період підлягає стягненню тільки з позичальника. Заборгованість за кредитним договором в частині щомісячних платежів у межах шестимісячного строку до дати звернення з позовом до поручителя та поточна заборгованість за кредитним договором підлягає солідарному стягненню з позичальника і поручителя.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог до поручителя у повному обсязі, апеляційний суд не врахував зазначених вимог матеріального права та висновків Верховного Суду України, не дослідив належним чином зібраних доказів, зокрема розрахунку заборгованості за кредитним договором і не звернув уваги на те, що цим договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення періодичних платежів на погашення тіла кредиту та процентів. З огляду на це судом не з'ясовано, які з пред'явлених банком вимог знаходяться в межах шести місяців за кожним періодичним платежем та чи припинилася порука за окремими платежами, і не спростовано аргументів ОСОБА_2 про ці обставини, наведених в запереченні на позовну заяву та апеляційну скаргу.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не здійснив належне правосуддя, в оскаржуваному рішенні в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені апеляційним судом, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунок заборгованості за кредитним договором і графік погашення кредиту на предмет розміру заборгованості за періодичними платежами в межах шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя, у зв'язку з чим не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржуване рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також завдань та основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частини перша, третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об'єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для її правильного вирішення.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов А.С.Олійник С. О. Погрібний