Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2019 року у справі №183/6540/15

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 183/6540/15

провадження № 61-12044св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

треті особи за первісним та зустрічним позовами: ОСОБА_3, Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області (далі - Новомосковська ДНК), Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області (далі - Управління Держгеокадастру), про визнання сум авансовим платежем, визнання правовідносин припиненими виконанням зобов'язання, посилаючись на те, що 23 листопада 2008 року ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, оформила розписку, згідно з якою отримала від неї 47 400 грн завдатку в рахунок оплати вартості житлового будинку та 60 000 грн - в рахунок оплати вартості земельної ділянки. 20 грудня 2008 року між нею та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу з розстроченням платежу, за яким відповідач продала, а вона купила за 85 352 грн житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. Крім цього, 20 грудня 2008 року між нею та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу з розстроченням платежу, за яким відповідач продала, а вона купила за 125 672 грн земельну ділянку площею 0,0873 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Умовами зазначених правочинів було передбачено, що вона набуває право власності на придбане нерухоме майно у випадку сплати в повному обсязі грошових коштів у строк до 20 грудня 2014 року, при цьому факт проведення повного розрахунку має підтверджуватися заявою продавця, справжність підпису на якій посвідчується нотаріально. Вона виконала свої зобов'язання щодо оплати вартості житлового будинку та земельної ділянки, однак відповідач заперечує цей факт та не звертається до нотаріальної контори із заявою про проведення повного розрахунку за договорами. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати авансовим платежем суму сплачених нею грошових коштів у розмірі 107 400 грн за розпискою від 23 листопада 2008 року; визнати правовідношення, які виникли між ОСОБА_2 як продавцем та нею як покупцем за вищевказаними договорами купівлі-продажу припиненими виконанням покупцем грошового зобов'язання.

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Новомосковська ДНК, Управління Держгеокадастру, про стягнення грошових коштів за договорами купівлі-продажу з відстроченням платежу, посилаючись на те, що за змістом розписки від 23 листопада 2008 року вартість житлового будинку та земельної ділянки була визначена сторонами в розмірі 40 000 доларів США. ОСОБА_3, яка діяла від її імені на підставі довіреності, зобов'язалася в подальшому укласти з ОСОБА_1 нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу з відстроченням платежу, в яких, з урахуванням сплаченого завдатку, визначити остаточну вартість майна. Після укладення 20 грудня 2008 року вказаних правочинів ОСОБА_1 в цей же день власноруч написала розписку, згідно з якою зобов'язалася сплатити 33 504 доларів США у строк до грудня 2014 року. При цьому відповідач повинна була здійснювати виплату вказаної заборгованості щомісячно, а саме: з грудня 2009 року по листопад 2010 року - в сумі 691 долар США, з грудня 2010 року по листопад 2011 року - 625 доларів США, з грудня 2011 року по листопад 2012 року - 558 доларів США, з грудня 2012 року по листопад 2013 року - 492 долари США, з грудня 2013 року по листопад 2014 року - 426 доларів США. За період з 08 січня 2010 року по 30 вересня 2014 року ОСОБА_1 сплатила лише 16 142,62 доларів США, у зв'язку з чим несплачена сума заборгованості складає 17 361,38 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на 16 грудня 2015 року становить 407 124,36 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь прострочену заборгованість за невиконаним грошовим зобов'язанням в розмірі 407 124,36 грн.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 року у складі судді Городецького Д. І. первісний позов задоволено частково. Визнано правовідношення, які виникли між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем за договором купівлі-продажу з розстроченням платежу від 20 грудня 2008 року, за яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, припиненими виконанням покупцем ОСОБА_1 грошового зобов'язання. Визнано правовідношення, які виникли між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем за договором купівлі-продажу з розстроченням платежу від 20 грудня 2008 року, за яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила земельну ділянку площею 0,0873 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану по АДРЕСА_1, припиненими виконанням покупцем ОСОБА_1 грошового зобов'язання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи первісний позов у частині визнання правовідношень припиненими виконанням зобов'язання, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 повністю сплатила ОСОБА_2 грошові кошти за договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. Відмовляючи в задоволені зустрічного позову, суд виходив з того, що розписка від 20 грудня 2008 року є неналежним доказом, оскільки відповідно до вимог статті 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) така розписка підлягає нотаріальному посвідченню. Всі домовленості сторін щодо визначення вартості спірного нерухомого майна в іноземній валюті, які не були оформлені письмово та нотаріально не посвідчені, є нікчемними і не створюють юридичних наслідків для сторін.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 року в частині задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 прострочену заборгованість за невиконаним грошовим зобов'язанням в розмірі 407 124,36 грн та понесені судові витрати - 10 870,64 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в означеній частині та задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив з того, що у спірних правовідносинах обов'язок покупця сплатити грошову суму за договорами купівлі-продажу нерухомості за згодою обох сторін трансформувалося у боргове зобов'язання, яке взяла на себе покупець, на умовах, викладених у розписці від 20 грудня 2008 року. ОСОБА_1 не спростувала дійсність вказаної розписки, а навпаки підтвердила, що вона її написала з метою уточнення та узгодження ціни за придбану нерухомість. Наявність розписки у кредитора свідчить про невиконання боржником зобов'язання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року, а рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що розписка від 20 грудня 2008 року фактично вносить зміни до договорів купівлі-продажу, оскільки зазначена в ній сума боргу значно перевищує ціну продажу житлового будинку та земельної ділянки, встановлену у вказаних правочинах, у зв'язку з чим сторонами не дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення цих змін. Тому у вказаному спорі новація боргу не відбулася і в ОСОБА_2 відсутні підстави вимагати грошові кошти за розпискою. Апеляційний суд мав виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що висновки суду апеляційної інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 березня 2018 року справу № 183/6540/15 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частина перша статті 209 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку, земельної ділянки або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Судами встановлено, що 20 грудня 2008 року між ОСОБА_2, від імені якої діяла ОСОБА_3, і ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу з розстроченням платежу, за яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила житловий будинок з господарськими будівлями та спорудамипо АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 3 вказаного договору ціна житлового будинку становить 85 352 грн, з яких 5 000 грн продавець отримала до підписання договору, а решта - 80 352 грн відстрочується і сплачується покупцем готівкою у строк до 20 грудня 2014 року. Факт проведення повного розрахунку та виконання договору засвідчується заявою продавця, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально, та яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 9 договору передбачено, що покупець набуває права власності на нерухоме майно з моменту державної реєстрації правочину та за умови сплати в повному обсязі ціни житлового будинку, що встановлена цим договором.

Також 20 грудня 2008 року між ОСОБА_2, від імені якої діяла ОСОБА_3, і ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу з розстроченням платежу, за яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила земельну ділянку площею 0,0873 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану по АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 3 вказаного договору ціна земельної ділянки становить 125 672 грн, з яких 5 000 грн продавець отримала до підписання договору, а решта - 120 672 грн відстрочується і сплачується покупцем готівкою в строк до 20 грудня 2014 року. Факт проведення повного розрахунку та виконання договору засвідчується заявою продавця, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально, та яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 8 договору передбачено, що підставою набуття права власності на земельну ділянку є державна реєстрація правочину за умови сплати в повному обсязі ціни земельної ділянки, що встановлена цим договором.

23 листопада 2008 року, тобто до укладення вищевказаних правочинів, ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, оформила розписку, за якою вона отримала від ОСОБА_1 завдаток в рахунок оплати вартості житлового будинку та земельної ділянки в розмірі 10 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 07 квітня 2008 року становить 47 400 грн,а також - завдаток в рахунок оплати вартості житлового будинку в розмірі 10 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 23 листопада 2008 року становить 60 000 грн. Згідно з цією розпискою вартість будинку та присадибної ділянки складає 40 000 доларів США на день розрахунку.

Розпискою ОСОБА_1 від 20 грудня 2008 року підтверджується, що вона купила у ОСОБА_2 житловий будинок з присадибною ділянкою по АДРЕСА_1 і після оформлення договорів купівлі-продажу з розстроченням платежу залишається винною 33 504 доларів США, які зобов'язалася виплатити до грудня 2014 року щомісячними платежами, згідно з графіком.

За період з 08 січня 2010 року по 30 вересня 2014 року ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 143 941 грн.

Таким чином, ОСОБА_2 та її представник за довіреністю ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 260 941 грн.

Відповідно до статті 509 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставам виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 604 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами (новація).

Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 ЦК України).

Отже, умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України), а, по-третє, це дійсність первинного зобов'язання.

За своїм змістом новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи зустрічний позов, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у вказаному випадку відбулася новація, а саме припинення зобов'язання за договорами купівлі-продажу в частині сплати боргу замінено новим зобов'язанням, що випливає із змісту розписки від 20 грудня 2008 року, в якій зазначено, що після оформлення договорів купівлі-продажу житлового будинку з присадибною ділянкою з розстроченням ОСОБА_1 залишається винною ОСОБА_2 33 504 доларів США.

При цьому суд обґрунтовано виходив з того, що наявність розписки у кредитора свідчить про невиконання боржником зобов'язання.

Тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах новація не відбулася і в ОСОБА_2 відсутні підстави вимагати грошові кошти за розпискою.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи заявника про те, що вона склала розписку від 20 грудня 2008 року до укладення договорів купівлі-продажу спростовуються змістом цього документа, а саме «…після оформлення договорів купівлі-продажу з розстроченням залишаюся винною…».

Посилання в касаційній скарзі на те, що сторонами фактично внесено зміни до договорів купівлі-продажу, є неспроможними, оскільки заміна боргу позиковим зобов'язанням була проведена з додержанням вимог про новацію. При цьому в розписці від 20 грудня 2008 року зазначене місце розташування житлового будинку та земельної ділянки, що дає можливість ідентифікувати, за якими правочинами відбулася новація. В матеріалах справи відсутні докази того, що між сторонами були укладені інші договори купівлі-продажу спірного майна.

З огляду на викладене той факт, що зазначена в розписці від 20 грудня 2008 року сума боргу значно перевищує ціну продажу житлового будинку та земельної ділянки, встановлену в договорах купівлі-продажу, не спростовує висновок суду про новацію.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний