Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №646/2575/17

Постанова

Іменем України

27 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 646/2575/17

провадження № 61-10223св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова в складі судді Теслікової І. І. від 31 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області в складі суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С., від 13 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - банк) про визнання кредитного договору та генеральної угоди до нього недійсними (про захист прав споживачів).

В обґрунтування позову зазначала, що 26 березня 2012 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір №SAMDN50000060446048.

08 вересня 2015 року між нею та банком укладено генеральну угоду до кредитного договору про реструктуризацію заборгованості і приєднання до умов і правил надання продукту кредитних карт.

Вважає, що кредитний договір та генеральна угода не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують її права, оскільки крім анкети-заяви інших документів щодо кредиту в установі банку вона станом на 26 березня 2012 року не отримувала та не підписувала. Єдина умова, зазначена в анкеті- заяві - бажаний кредитний ліміт 15 000 грн, інших істотних умов, які притаманні договору споживчого кредиту анкета-заява не містить.

У порушення вимог чинного законодавства вона не отримувала від відповідача до укладення ні кредитного договору, а ні генеральної угоди до нього, інформації в письмовій або іншій формі про умови кредитування в установах відповідача, в зв`язку з чим вона не була ознайомлена з важливою для себе та визначною нормативно інформацією щодо умов кредитування, та не могла сформувати свій свідомий вибір щодо конкретних їх умов отримання кредиту у відповідача перед укладанням кредитного договору та генеральної угоди до нього.

Просить визнати недійсним кредитний договір від 26 березня 2012 року та генеральну угоду до нього від 08 вересня 2015 року, укладені між нею та ПАТ КБ «Приватбанк», стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» суму всіх отриманих від неї платежів (в тому числі проценти, комісії, пені, штрафи та ін., окрім платежів направлених на погашення тіла кредиту) у рамках обслуговування кредиту за спірним кредитом в подвійному розмірі, як завдані збитки в розмірі 46 657,14 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 31 жовтня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 підтвердила, що нею було отримано на карту кредитні кошти, з 2012 року вона користувалась карткою, розрахувалась у торгівельних мережах, вносила кошти на картковий рахунок, тобто, вчиняла дії, спрямовані на виконання умов договору. При укладанні договору та його виконанні заперечень щодо його умов позичальниця не висловлювала. З тексту генеральної угоди вбачається, що ОСОБА_1 своїм підписом підтверджувала факт надання їй повної інформації про умови кредитування в ПАТ КБ «Приватбанк», а саме: цілі, на які кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту, строк, на який кредит може бути отриманий, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та об`єм, можливість дострокового повернення кредиту та його умовах, переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 , відхилено. Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 31 жовтня 2017 року залишено без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначено, що в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначила, що при підписанні генеральної угоди співробітниками банку їй надавалась інформація щодо умов кредитування, порядку та обсягу сплати платежів та внесення коштів на картки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у позові. Зазначає, що анкета-заява не містить всіх істотних умов кредитного договору, а тому не може вважатися договором споживчого кредиту. Під час видачі кредиту банком порушено Закон України «Про захист прав споживачів». Банком не виконано переддоговірної роботи з позивачем при укладанні а кредитного договору, а також генеральної угоди до нього. Банком не було надано доказів на підтвердження своїх заперечень.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У квітні 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір №SAMDN50000060446048 шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви на отримання кредиту.

На виконання умов договору ОСОБА_1 видано карту та відкрито картковий рахунок.

08 вересня 2015 року між ПАТ КБ « Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток, відповідно до яких позивачці надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 23 551,15 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

з 2012 року позичальниця користувалась карткою, розрахувалась у торгівельних мережах, вносила кошти на картковий рахунок, тобто, вчиняла дії, спрямовані на виконання умов договору.

При укладанні договору та його виконанні заперечень щодо його умов позичальниця не висловлювала.

З тексту генеральної угоди вбачається, що ОСОБА_1 своїм підписом підтверджувала факт надання їй повної інформації про умови кредитування в ПАТ КБ «Приватбанк», а саме: цілі, на які кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту, строк, на який кредит може бути отриманий, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та об`єм, можливість дострокового повернення кредиту та його умовах, переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків оскаржуваних судових рішень по суті спору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умовами і правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (частина шоста статті 81).

Надані позивачем Умовами і правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Верховний Суд зазначає, що визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Верховний Суд вважає, що Умовами і правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви позичальника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Із прийняттям такого висновку внесена правова визначеність щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Разом з тим, слід відрізняти недійсність окремих пунктів договору та недійсність договору в цілому.

Позов у даній справі обґрунтовано недійсністю в цілому кредитного договору та генеральної угоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судами встановлено, що між сторонами справи укладено кредитний договір, за яким позичальниця отримала кредит та використовувала кредитні кошти.

08 вересня 2015 року між ПАТ КБ « Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості, за умовами якої позичальниця визнавала наявність спірної кредитної заборгованості і погодилась на реструктуризацію боргу за погодженими сторонами умовами.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позичальниця отримала кредит та використовувала кредитні кошти, та врахувавши, що 08 вересня 2015 року між ПАТ КБ « Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості, за умовами якої позичальниця визнавала наявність спірної кредитної заборгованості, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові про визнання недійсними кредитного договору та генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості, умови яких позивач визнавала.

Помилковий висновок судів попередніх інстанцій про те, що умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті банку є частиною спірного кредиту не призвело до невірного вирішення даного спору по суті.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості ухвалених рішень спростовуються матеріалами справи, зокрема, змістом генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання недійсними оспорених договорів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що анкета-заява не містить істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо відсоткової ставки за договором, сплати інших обов`язкових платежів не містять підстав для скасування рішень у даній справі. Такі доводи підлягають врахуванню та перевірці під час вирішення спору щодо розміру заборгованості за кредитом, який позивач отримала та використовувала.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із ухваленими рішеннями по суті, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко