Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.09.2022 року у справі №686/31359/20

Постанова

Іменем України

26 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 686/31359/20

провадження № 61-3001 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвокат Керницька Ілона Романівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Керницької Ілони Романівни, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Мазурок О. В. від 06 жовтня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С.,

Грох Л. М. від 22 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому, просив суд стягнути з відповідача на свою користь: 400 000 грн - боргу, 7 508,20 грн - три проценти річних, 10 040 грн - інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що за договором позики, укладеним між ним та ОСОБА_2 16 березня 2020 року, відповідач позичив в нього 400 000,00 грн, які зобов`язався повернути до 01 травня 2020 року, а також відповідач зобов`язався сплатити три відсотки річних за користування коштами.

Позивач вказував, що на підтвердження укладення договору позики та передачі грошей ОСОБА_2 була власноручно написана розписка. Відповідач свої зобов`язання згідно із договором не виконував та у вказаний у борговій розписці строк гроші не повернув, на неодноразові звернення з вимогою про повернення коштів відповідач не реагував, а тому має повернути суму позики та кошти, передбачені статтею 625 ЦК України.

Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : 400 000,00 грн боргу, 7 508,20 грн - три проценти річних, 10 040 грн - інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що між сторонами укладено договір позики у письмовій формі, оформлений розпискою від 16 березня 2020 року, згідно з якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі

400 000,00 грн. Проте сума в обумовлений сторонами строк до 01 травня

2020 року не була повернута позичальником. При цьому, суд вказав, що не надано доказів, що між сторонами укладено удаваний договір, відповідачем не надано доказів неотримання ним грошових коштів за договором позики,

а рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Також,

ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом про оспорення договору позики.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання ОСОБА_2 , що між сторонами існували виключно господарські відносини, які стосувалися поставки молока, у межах якої і виникла заборгованість, перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 02 січня 2020 року у різних місцях з 09 до

18 год, наявність боргових розписки за поставку молока за попередні періоди не є достатніми та переконливими доказами для висновку про відсутність між сторонами правовідносин з договору позики. При цьому, суд вказав, що посилання на відповіді ПрАТ «Київстар» щодо місця перебування сторін

02 січня 2020 року не можна вважати доказом місяця перебування позивача і відповідача як фізичних осіб, вказана відповідь свідчить лише про місцеперебування мобільних телефонів, які можуть знаходитись окремо від фізичної особи - власника в іншому місці.

Також, суди послалися на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465 цс 18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Керницька І. Р., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 686/31359/20 із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Керницької І. Р., про зупинення дії оскаржуваних судових рішень відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Керницької І. Р., мотивована тим, що суди неправильно застосували положення

статей 1046 1047 ЦК України, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79 цс 14;від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996 цс 17 та Великої Палати Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465 цс 18); від 25 березня 2020 року у справі

№ 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020 св18); та від 14 квітня 2020 року

у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915 св 18).

Зазначає, що суди належним чином не встановили наявність між сторонами правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов, оскільки факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справі. При цьому, вказує, що заборгованість у розмірі 400 000,00 грн виникла не у зв`язку з укладенням договору позики, а був вчинений для приховування інших господарських правовідносин між сторонами (постачання молока), тому договір позики є удаваним, проте суди належним чином не дослідили надані суду докази. Розписка написана під впливом психологічного тиску та погроз.

Також, вказує, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторний виклик свідків та позивача, який був необхідний для з`ясування істинної природи правовідносин між сторонами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилені клопотання про виклик та допит свідків та про визнання явки ОСОБА_1 у судове засідання обов`язковою що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Також вказує, що судом першої інстанції належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи

(пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Керницької І. Р., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 06 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого

ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 400 000,00 грн, які останній зобов`язався повернути до 01 травня 2020 року та сплатити три відсотки річних за користування коштами. На підтвердження укладення договору позики

ОСОБА_2 написав розписку (а. с. 24).

У встановлений в розписці строк ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики ОСОБА_1 не повернув.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі статтями 526 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові

від 18 березня 2013 року у справі № 6- 63 цс 13, та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465 цс 18, яку вірно застосували суди при розгляді справи, а посилання касаційної скарги на неправильне застосування судами вказаної постанови є безпідставним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що за умовами укладеного сторонами договору позики

від 16 березня 2020 року позивач надав відповідачу суму позики у розмірі 400 000,00 грн, а останній зобов`язувався її повернути у строк- до 01 травня 2020 року, проте відповідач суму позики позивачу не повернув.

При цьому договір позики відповідач не оспорював, у судовому порядку не просив визнати його недійсним (удаваним) правочином. А тому відповідно до положень статті 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним).

У зв`язку з викладеним доводи касаційної скарги про неотримання грошових коштів за договором позики та те, що договір є удаваним, безпідставні, відповідач протилежного не довів.

Посилання касаційної скарги про те, що між сторонами були наявні інші, а не позикові відносини, спростовується змістом договору позики (розписки), який недійсним не визнано.

Доводи касаційної скарги, що у день підписання розписки сторони були у різних місцях судами вірно не враховані, як такі, які взагалі не мають правового значення, й такі доводи є зловживанням правом, так як договір позики є укладеним з моменту передання коштів і може не співпадати з датою складання розписки, яка лише посвідчує цей факт. Тобто, складання розписки може бути оформлено пізніше передання коштів, а не до цього факту. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79 цс 14.

Посилання касаційної скарги про те, що апеляційний суд повторно не викликав свідків, не є підставою для скасування судового рішення, так як такі процесуальні повноваження суду обмежені вимогою частини третьої

статті 367 ЦПК України, яку суд вірно застосував.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Керницької І. Р., залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Керницької Ілони Романівни, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 жовтня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць