Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.07.2019 року у справі №626/2490/18

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 626/2490/18

провадження № 61-12652св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне аграрно-орендне підприємство "Промінь",

представник відповідача - адвокат Кадун Петро Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року у складі судді Дудченка В. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" (далі - ПАОП "Промінь") про розірвання договору оренди землі у зв'язку із зміною власника.

Позовна заява мотивована тим, що 22 грудня 2016 року він став власником земельної ділянки кадастровий номер 6323381200:11:000:0084, загальною площею 6,1528 га, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області, яку він успадкував за законом після смерті матері, ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Успадкована земельна ділянка відповідно до договору № 553 від 01 листопада 2006 року, укладеного з ОСОБА_2, перебуває в оренді ПАОП "Промінь", строком на 25 років. Оскільки сума орендної плати є недостатньою і не відповідає його потребам, зазначав, що має намір, як новий власник, самостійно використовувати земельну ділянку та отримувати дохід.

Вказував, що договором оренди передбачено підстави розірвання договору у зв'язку з переходом права власності на цю земельну ділянку до іншої особи. Посилався на те, що подальше використання земельної ділянки на умовах, запропонованих ПАОП "Промінь", для нього є невигідним.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ПАОП "Промінь" 01 листопада 2006 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки № 553 від 01 листопада 2006 року, кадастровий номер 6323381200:11:000:0084, площею 6,1528 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області, укладений між ОСОБА_2 та ПАОП "Промінь", який зареєстровано 23 березня 2007 року за № 040769800349 Красноградським районним відділом Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК при державному комітеті України по земельних ресурсах".

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки 22 грудня 2016 року новим власником земельної ділянки після смерті ОСОБА_2 став її син, ОСОБА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому є усі підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки № 553 від 01 листопада 2006 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ПАОП "Промінь" у зв'язку з переходом права власності на земельну ділянку до другої особи.

Суд зазначив, що відповідач не оспорював, що офіційна державна реєстрація права власності позивача на земельну ділянку відбулася 22 грудня 2016 року та не надав доказів на заперечення цього, тому право власності на земельну ділянку у ОСОБА_1 виникло тільки з моменту її державної реєстрації, тобто з 22 грудня 2016 року, відтак позивач не пропустив строку позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" залишено без задоволення.

Рішення Краснограського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідно до пункту 14.5 договору оренди землі від 01 листопада 2006 року підставою для його розірвання є зміна власника землі, що відповідає положенням Закону України "Про оренду землі", тому суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі від 01 листопада 2006 року. Зазначає, що ці висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Щодо застосування строків позовної давності апеляційний суд зазначив, що позивач своїм правом на розірвання договору оренди скористався 16 жовтня 2018 року, звернувшись із відповідною заявою до ПАОП "Промінь". Між тим, відповідач продовжив користуватися спірною земельною ділянкою, чим порушив права позивача.

За таких обставин апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав вважати строк позовної давності таким, що сплив, є правильним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року, ПАОП "Промінь", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги той факт, що право власності на земельну ділянку у позивача виникло 23 червня 2010 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Заявник посилається на частину 2 статті 126 ЗК України, у якій зазначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується свідоцтвом про право на спадщину.

Зазначає, що строк позовної давності сплинув 24 червня 2013 року, а позивач звернувся до суду із позовом 18 грудня 2018 року. Звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Посилається на те, що користуючись своїм правом як власника та умовами договору він не має наміру продовжувати дію договору оренди, оскільки бажає самостійно обробляти земельну ділянку.

Вказує, що у зв'язку з тим, що земельні ділянки не були сформовані та присвоєні кадастрові номери оскільки кадастрова зйомка із зазначенням координат при видачі державних актів у 2001 році не здійснювалася, тому дані про реєстрацію права власності на земельну ділянку не вносилися до електронної бази даних.

Зазначає, що лише в 2016 році набув право розпоряджатися земельною ділянкою, тому і звернувся з листом до ПАОП "Промінь" про повернення земельної ділянки у зв'язку з припиненням договору оренди землі у зв'язку з переходом права власності на землю до іншої особи на підставі пункту 14.5 Договору. Вважає, що особа вважається власником об'єкта нерухомості лише тоді коли нерухоме майно зареєстроване у визначеному законом порядку.

Щодо строків позовної давності вказує, що судами першої та апеляційної інстанції правильно визначено початок перебігу строку давності з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право та таке підтверджується саме можливістю реалізувати своє право на звернення до суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та ПАОП "Промінь" укладено договір оренди земельної ділянки № 553, згідно якого ПрАОП "Промінь" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,15 га, що розташована на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області, кадастровий номер undefined, строком на 25 років, починаючи з дати його реєстрації.

У пункті 14.5 договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 553 зазначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, при переході права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, її майно успадкував за заповітом син ОСОБА_1, який 23 червня 2010 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказану земельну ділянку.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно своє право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 зареєстрував 22 грудня 2016 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАОП "Промінь" підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Згідно із частиною 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У статті 13 Закону України "Про оренду землі" надано визначення договору оренди.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Статтею 31 ЗК України визначено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі", від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Відповідно до частини 1 статті 407 ЦК Україниправо користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власникомз часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. При цьому встановлено, що позивач отримав 23 червня 2010 року свідоцтво про право на спадщину за законом.

Відповідно до пункту 14.5 договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 553 дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, при переході права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи.

Суди попередніх інстанцій встановили, що виходячи із змісту пункту 14.5 договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 553,ОСОБА_1 мав всі підстави для зміни або розірвання договору у зв'язку із отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відповідно до частини 2 , 6 статті 126 Земельного Кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.

При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із частиною третьою Порядку здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2009 р. N 439 "Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку" нотаріус у разі посвідчення цивільно-правового договору про відчуження земельної ділянки, видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, а також вилучення державного акту у передбачених законом випадках із своїх справ за наявності витягу з державного реєстру земель проставляє на державному акті відмітку про перехід права власності на земельну ділянку.

Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання договору оренди у зв'язку з набуттям права власності на земельну ділянку.

Отримуючи свідоцтво про право на спадщину за законом 23 червня 2010 року, ОСОБА_1 набув право володіння та користування земельною ділянкою. З моменту отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 отримав можливість, на підставі пункту 14.5 договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року, звернутись з вимогою до орендаря про його розірвання, а тому з цього моменту розпочався відлік строку позовної давності для пред'явлення таких вимог.

Добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд вважає за необхідне застосувати у цій справі доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Очевидно, що поведінка позивача, який з 23 червня 2010 року (з моменту отримання свідоцтва про право власності на спадщину) погоджувався з умовами договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 553, отримував орендну плату, ніяких дій щодо ініціювання розірвання договору не вчиняв, а згодом (у грудні 2018 року) подав позов про розірвання договору оренди землі на підставі зміни власника, суперечить його попередній поведінці (отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісною.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково пов'язав початок перебігу строку позовної давності з моментом державної реєстрації ОСОБА_1 права власності на землю, не врахувавши, що у цьому випадку має значення саме обізнаність про порушення права (коли особа могла довідатися).

Оскільки, заявник мотивує касаційну скаргу пропуском ОСОБА_1 без поважних причин строку позовної давності, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги у цій частині та вважає, що така підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У пункті 2 частини 2 статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Отже, документально підтверджені судові витрати у розмірі 1 057,20 грн за подання апеляційної скарги та 1 408,00 грн за подання касаційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь".

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" задовольнити.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 травня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного аграрно-орендного підприємства "Промінь" судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 057 (одна тисяча п'ятдесят сім) гривень 20 (двадцять) копійок та за подання касаційної скарги у розмірі 1 408 (одна тисяча чотириста вісім) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк