Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.11.2020 року у справі №607/25424/19

Постанова

Іменем України

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 607/25424/19

провадження № 61-14734св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Тернопільський національний медичний університет імені І. Я.

Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров'я України (далі - ТНМУ імені І. Я. Горбачевського) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 жовтня 2019 року наказом № 117-о його незаконно звільнено з посади першого проректора з науково-педагогічної роботи університету за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із скороченням посади, яку він обіймав з 07 жовтня 2014 року.

Вважає, що звільнення його з посади першого проректора з науково-педагогічної роботи ТНМУ ім. І. Я. Горбачевського проведено з порушенням вимог закону, оскільки його посаду відповідно до пункту 5 частини 2 статті 32 Закону України "Про вищу освіту" можна було скоротити виключно за умови зменшення чисельності осіб, які навчаються за кожною освітньою програмою, більш ніж на 20 відсотків чисельності, визначеної на початок навчання за цією програмою, однак такого зменшення чисельності студентів не було.

Крім того, рішення про скорочення його посади ухвалено вченою радою університету за пропозицією доцента Загричука Г. Я., яка в подальшому була підтримана всіма присутніми членами вченої ради університету, за відсутності подання керівника закладу вищої освіти, що вимагає пункт 6 частини 2 статті 32 Закону України "Про вищу освіту".

Відповідачем не було виконано обов'язку щодо його працевлаштування, а саме не запропоновано всі вакантні посади які були та в подальшому з'явилися у відповідача. Посада, яка була йому запропонована, обіймалася ним і не була вакантною. 27 серпня 2019 року на ім'я ректора позивачем подано заяву про надання дозволу працювати на посаді професора кафедри хірургії № 1 з урологією, малоінвазивною хірургією та нейрохірургією імені професора Л. Я. Ковальчука з погодинною оплатою праці за строковим трудовим договором до 30 червня 2020 року.

Того ж дня заява була погоджена завідувачем кафедри професором Д. Д. Беденюком та ректором університету. У день звільнення 01 жовтня 2019 року він відмовився від вказаної посади.

Крім цього, відповідачем не було проведено консультацій з первинною профспілковою організацією ТНМУ ім. І. Я. Горбачевського щодо запобігання звільненню позивача.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними та скасувати накази відповідача від 14 червня 2019 року № 319 "Про внесення змін до штатного розпису" та від 01 жовтня 2019 року № 117-о "Про звільнення з посади", поновити його на посаді першого проректора з науково-педагогічної роботи університету та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано накази ТНМУ імені І. Я. Горбачевського від 14 червня 2019 року № 319 "Про внесення змін до штатного розпису" та від 01 жовтня 2019 року № 117-о "Про звільнення з посади". Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого проректора з науково-педагогічної роботи ТНМУ імені І. Я. Горбачевського та стягнуто з університету середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130 066,86
грн з відрахуванням до бюджету усіх податків та зборів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що скорочення посади першого проректора з науково-педагогічної роботи, яку обіймав ОСОБА_1 відбулося з порушенням пункту 5 частини 2 статті 32 Закону України "Про вищу освіту", оскільки не було зменшено чисельність осіб, які навчаються за кожною освітньою програмою, у межах 20 відсотків чисельності, визначеної на початок навчання за цією програмою. Також, при звільненні ОСОБА_1 відповідачем допущено порушення статті 49-2 КЗпП України, оскільки йому не було запропоновано усі вакантні посади, які відповідали його освіті та фаху.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТНМУ імені І. Я. Горбачевського задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що стаття 32 Закону України "Про вищу освіту" надає закладу вищої освіти право формувати та затверджувати власний штатний розпис відповідно до законодавства. Разом з тим, у вказаній нормі не йдеться про жодні обов'язки та умови формування штатного розпису.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, скасовуючи наказ "Про внесення змін до штатного розпису", дійшов помилкового висновку що оскарження працівником наказу про скорочення чисельності або штату працівників (внесення змін до штатного розпису) є належним способом захисту порушеного права, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією закладу вищої освіти самостійно формувати штатний розпис. Суд першої інстанції неправильно застосував пункт 5 частини 2 статті 32 Закону України "Про вищу освіту" та не врахував, що посади професора, доцента та викладача також відносяться до посад науково-педагогічних працівників. Скорочення посади першого проректора з науково-педагогічної роботи та збільшення кількості посад інших науково-педагогічних працівників не призвело до скорочення штатної чисельності науково-педагогічних працівників в закладі.

Разом з тим, відповідач виконав свій обов'язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, оскільки запропонував вакантну посаду, яку позивач міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду, проте 01 жовтня 2019 року він відмовився від запропонованої йому посади.

Крім цього, із записів про роботу у трудовій книжці ОСОБА_1 вбачається, що на наступний день після звільнення з посади першого проректора з науково-педагогічної роботи, позивач 02 жовтня 2019 року був прийнятий на посаду голови спостережної ради Приватного вищого навчального закладу "Медичний коледж", що доводить факт його самостійного працевлаштування після звільнення з посади.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16 та від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18.

Проте, вказаний висновок не можна застосовувати до спірних правовідносин, оскільки виключна компетенція власника щодо управління діяльністю підприємства обґрунтовуються лише нормами ГК України, без урахування особливостей регулювання управлінської діяльності закладів вищої освіти, встановлених Законом України "Про вищу освіту" та додаткових гарантій для науково-педагогічних працівників.

У даному випадку захистити своє право на збереження штатної одиниці першого проректора з науково-педагогічної роботи, можна лише шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення. Таким чином, оскарження наказу від 14 червня 2019 року № 319 "Про внесення змін до штатного розпису" є необхідним, ефективним та належним способом захисту порушеного права позивача, який узгоджується з вимогами частини 2 статті 5 ЦПК України, частини 2 статті 16 ЦК України.

Водночас, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 5 частини 2 статті 32 Закону України "Про вищу освіту" при визначенні закладом вищої освіти організаційної структури, встановлення чисельності працівників і штатного розпису та належного способу захисту у разі порушення встановлених Законом обмежень формування штатного розпису.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування статті 49-2 КЗпП України, викладеного в постановах Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, відповідно до якого обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Таким чином, відповідач не виконав обов'язок ознайомити працівника, який звільняється, з усіма вакансіями у закладі вищої освіти, зокрема, не повідомив про наявність всіх вакантних посад, які відповідали його освіті, спеціальності та кваліфікації.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від ТНМУ імені І. Я.

Горбачевського, у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на те, що застосований апеляційним судом висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц є чинним, протилежні висновки Верховного Суду з подібних правовідносин відсутні. Отже, не є належним способом захисту оскарження працівником рішення, зокрема, про скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу і є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Разом з тим, позивач не міг обирати посаду в ТНМУ імені І. Я. Горбачевського, оскільки він на наступний день після звільнення був обраний Головою спостережної ради приватного вищого навчального закладу "Медичний коледж", що підтверджується наказом від 02 жовтня 2019 року. При цьому, 16 жовтня 2019 року позивач подав заяву про продовження роботи на посаді професора кафедри хірургії № 1 з урологією, малоінвазивною хірургією та нейрохірургією на 0,5 ставки за сумісництвом з 07 листопада 2019 року та цього ж дня зроблено запис у трудову книжку про прийняття позивача на вказану посаду.

Крім того, виходячи з висновку зробленого Верховним Судом у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц (провадження № 61-89св17), пропонувати при скороченні штату всі вакантні посади працівнику не є безумовним обов'язком роботодавця, оскільки слід виходити з відповідних обставин конкретної справи. У даному випадку такими обставинами є висловлення згоди позивачем на перебування на вказаній обраній ним самостійно посаді, а в подальшому прийняття позивача на посаду в іншому закладі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що наказом від 07 жовтня 2014 року № 114-о ОСОБА_1 прийнято на посаду першого проректора з науково-педагогічної роботи ТНМУ імені І. Я.

Горбачевського. Одночасно позивач працював на посаді професора кафедри хірургії № 1 з урологією, малоінвазивною хірургією та нейрохірургією імені професора Л.

Я. Ковальчука з погодинною оплатою праці до 240 годин.

Згідно звіту про другий наглядовий аудит системи управління якістю на відповідність стандарту ISO 9001:2015 в ТНМУ імені І. Я. Горбачевського встановлено, що має місце дублювання функцій на рівні вищого керівництва - першого проректора з науково-педагогічної роботи та проректора з науково-педагогічної роботи, яким рекомендовано провести оптимізацію управлінської структури закладу.

Вчена рада держаного вищого навчального закладу "Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського" на засіданні 04 червня 2019 року розглянула вищевказаний звіт та вирішила внести зміни до штатного розпису щодо скорочення посади першого проректора з науково-педагогічної роботи з подальшим звільненням першого проректора з науково-педагогічної роботи з посади.

Міністерство охорони здоров'я України листом від 10 червня 2019 року №
01.6/15060 погодило внесення змін до штатного розпису ТНМУ імені І. Я.

Горбачевського щодо скорочення посади першого проректора з науково-педагогічної роботи з подальшим звільненням професора ОСОБА_1 із займаної посади першого проректора з науково-педагогічної роботи.

На підставі рішення вченої ради від 04 червня 2019 року та за погодження Міністерства охорони здоров'я України ректором ТНМУ імені І. Я. Горбачевського 14 червня 2019 року видано наказ № 319 "Про внесення змін до штатного розпису", яким: скорочено посаду першого проректора з науково-педагогічної роботи з 01 вересня 2019 року; зобов'язано заступника ректора з економічних питань О. Б.

Члек внести відповідні зміни до штатного розпису; довести до відома першого проректора з науково-педагогічної роботи професора ОСОБА_1, що відповідно до погодження Міністерства охорони здоров'я України від 10 червня 2019 року №
01.6/15-60 посада першого проректора з науково-педагогічної роботи буде скорочена; в зв'язку зі скороченням посади першого проректора з науково-педагогічної роботи повідомити професора ОСОБА_1 про його звільнення не раніше, ніж через два місяці з моменту ознайомлення з даним наказом; професору ОСОБА_1 запропонувати посаду професора кафедри хірургії № 1 з урологією, малоінвазивною хірургією та нейрохірургією імені професора Л. Я. Ковальчука; відділ кадрів ознайомити професора ОСОБА_1 з даним наказом і підготувати відповідні документи; контроль за виконанням наказу покласти на проректора з науково-педагогічної роботи професора А. Г. Шульгая.

22 серпня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про надання йому дозволу працювати на посаді професора кафедри хірургії № 1 з урологією, малоінвазивною хірургією та нейрохірургією імені професора Л. Я. Ковальчука з погодинною оплатою праці з 02 вересня 2019 року за строковим трудовим договором до 30 червня 2020 року.

Вказана заява була задоволена ректором відповідача 27 вересня 2019 року.

01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву в якій відмовився від запропонованої посади професора кафедри хірургії № 1 з урологією, малоінвазивною хірургією та нейрохірургією імені професора Л. Я. Ковальчука на повну ставку.

Відповідно до протоколу від 01 жовтня 2019 року № 36 (57/19), первинна профспілкова організація ТНМУ імені І. Я. Горбачевського дала згоду на звільнення з посади першого проректора з науково-педагогічної роботи ОСОБА_1.

Наказом ТНМУ імені І. Я. Горбачевського від 01 жовтня 2019 року № 117-о ОСОБА_1 звільнено 01 жовтня 2019 року з посади першого проректора з науково-педагогічної роботи у зв'язку зі скороченням посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Судом також встановлено, що у 2019 році кількість студентів в порівнянні з 2018 року не зменшилась, а також в період з 14 червня по 01 жовтня 2019 року в університеті були наявні посади професорсько-викладацького складу на інших кафедрах, які міг зайняти позивач.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо визнання протиправним та скасування наказу "Про внесення змін до штатного розпису" від 14 червня 2019 року № 319

Закон України "Про вищу освіту" встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціювання системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про вищу освіту" діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах автономії та самоврядування. Заклади вищої освіти мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування, у тому числі мають право: формувати та затверджувати власний штатний розпис відповідно до законодавства. При зменшенні чисельності осіб, які навчаються за кожною освітньою програмою, у межах 20 відсотків чисельності, визначеної на початок навчання за цією програмою, штатна чисельність науково-педагогічних працівників не скорочується (пункт 5 частини другої статті 32).

Частиною 3 статті 55 Закону України "Про вищу освіту" встановлено, що повний перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів вищої освіти установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 № 963, посада першого проректора з науково-педагогічної роботи відноситься до посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації (заступника керівника). До науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів також відносяться посади професора, доцента, старшого викладача, викладача, асистента та інші.

Отже, стаття 32 Закону України "Про вищу освіту" надає закладу вищої освіти право формувати та затверджувати власний штатний розпис відповідно до законодавства. Разом з тим, у вказаній нормі не йдеться про жодні обов'язки та умови формування штатного розпису.

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною 2 статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому, саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Таким чином, питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є складовою права на управління діяльністю підприємством, а тому при прийнятті наказу від 14 червня 2019 року № 319, ректор ТНМУ імені І. Я.

Горбачевського діяв у межах наданих йому повноважень, із дотриманням вимог закону, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав відсутніми підстави для задоволення позову та скасування вказаного наказу.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позовні вимоги про скасування оскаржуваного наказу є неналежним способом захисту, оскільки питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, відносяться до виключної компетенції власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17) від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18 (провадження № 61-17296св19).

Отже, доводи касаційної скарги про те, що вказаний правовий висновок не можна застосовувати до спірних правовідносин є безпідставними.

Щодо визнання наказу "Про звільнення з посади" від 01 жовтня 2019 року № 117-о протиправним, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини 1 , 3 статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції встановив, що внаслідок змін штатного розпису, скороченням посади першого проректора з науково-педагогічної роботи, ОСОБА_1 був попереджений про його вивільнення відповідно до чинного законодавства. При цьому, ОСОБА_1, на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, запропоновано вакантну посаду професора кафедри хірургії № 1 з урологією, малоінвазивною хірургією та нейрохірургією імені професора Л. Я. Ковальчука, яка відповідала його лікарській спеціальності та кваліфікації. Позивач погодився обіймати вказану посаду та подав у серпні місяці відповідну заяву, проте 01 жовтня 2019 року відмовився від запропонованої йому посади. Відповідно до протоколу від 01 жовтня 2019 року № 36 (57/19), первинна профспілкова організація ТНМУ дала згоду на звільнення з посади першого проректора з науково-педагогічної роботи ОСОБА_1.

Таким чином, суду апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади першого проректора з науково-педагогічної роботи у зв'язку зі скороченням посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог, викладених у статтях 43-1, 49-2 КЗпП України. При цьому, із записів про роботу у трудовій книжці ОСОБА_1 убачається, що на наступний день після звільнення з посади першого проректора з науково-педагогічної роботи, позивач 02 жовтня 2019 року був прийнятий на посаду Голови спостережної ради Приватного вищого навчального закладу "Медичний коледж", що доводить факт його самостійного працевлаштування після звільнення з посади.

Крім того, оскільки позивача не поновлено на роботі, немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування статті 49-2 КЗпП України, викладеному в постановах Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 колегією суддів не приймаються, оскільки вказані постанови прийняті за іншими встановленими судами фактичними обставинами справи, які не є тотожними правовідносинами у даній справі. При цьому, питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судом апеляційної інстанції встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовані вищезазначені норми КЗпП України.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук