Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 643/10168/18

провадження № 61-12456 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ;

особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення суми боргу за договором оренди нежитлових приміщень.

Позовна заява мотивована тим, що 04 серпня 2016 року із відповідачем було укладено договір оренди нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 . Розмір орендної плати складає 45 860 грн на місяць. Починаючи з грудня 2016 року відповідач припинив сплату орендної плати, унаслідок чого утворилась заборгованість.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором оренди нежитлових приміщень від 04 серпня 2016 року, а саме: основний борг у розмірі 183 440 грн; неустойку у розмірі 195 952 грн 12 коп.; штраф у розмірі 45 860 грн; три проценти річних від простроченої суми у розмірі 4 278 грн 63 коп., всього 429 530 грн 75 коп.

У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 - подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: 1-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 27,8 кв. м, житлова площа 14,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 269669180000; 5-кімнатну квартиру за адресою:, АДРЕСА_3 , загальна площа 78,3 кв. м, житлова площа 50,3 кв. м, реєстраційний номер майна 14195546, в межах частки у праві спільної сумісної власності, яка належить ОСОБА_2 .

Заяву мотивував тим, що ОСОБА_2 належать на праві власності вище зазначені об`єкти нерухомого майна, які відповідач намагався терміново продати. Вказував, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист, або поновлення порушених майнових прав позивачки, враховуючи, що інше нерухоме майно знаходиться у спільній сумісній власності декількох осіб, а відомості про наявні у відповідача грошові кошти у позивачки відсутні. Також зазначав, що сума позову є значною і відповідач не виконує свої зобов`язання зі сплати за договором оренди нежитлових приміщень від 04 серпня 2016 року № 04-08/16, починаючи з грудня 2016 року. Вважав, що зустрічне забезпечення у даному випадку обґрунтовано може не застосовуватись судом, оскільки заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідача не спричинить йому жодних збитків та не призведе до інших порушень прав чи законних інтересів ОСОБА_2 , окрім тимчасового обмеження його у праві розпорядження таким майном.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2019 року у складі судді Дубас Т. В. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано своїх вимог щодо забезпечення позову та не доведено, що обраний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2019 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме майно: 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 (в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 269669180000, номер запису про право власності 5796412, дата та час державної реєстрації 27 травня 2014 року 11:41:39 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13339584 від 27 травня 2014 року 11:43:02), права на яку зареєстровані, власник - ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (адреса реєстрації АДРЕСА_3 ).

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачкою заявлено вимогу про стягнення заборгованості за договором оренди на суму 429 530 грн 75 коп. Відповідач не надав належних та допустимих доказів наявності у нього рухомого майна або грошових коштів достатніх для забезпечення виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову. Суд вважав, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 643/10168/18 із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що квартира станом на дату відкриття апеляційного провадження та прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції належала на праві приватної власності ОСОБА_3 , який не є відповідачем у справі, а згідно з частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить саме відповідачу. Вважав, що висновки суду апеляційної інстанції щодо права власності відповідача на квартиру ґрунтуються на Інформаційних довідках з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованих станом на 22 лютого 2019 року та 25 лютого 2019 року, суперечать вимогам частини першої статті 150 ЦПК України, оскільки квартира, на яку накладено арешт, вибула із власності відповідача. Зазначав, що предмет спору (борг зі сплати орендної плати) жодним чином не стосуються спірної квартири.

Позивачем як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження пов`язаності предмету спору із заходами забезпечення позову.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Предметом заявлених вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 є стягнення коштів за укладеним між сторонами договором оренди від 04 серпня 2016 року № 04-08/16, а саме: основний борг у розмірі 183 440 грн; неустойка у розмірі 195 952 грн 12 коп.; штраф у розмірі 45 860 грн; три процента річних від простроченої суми у розмірі 4 278 грн 63 коп. Всього на суму 429 530 грн 75 коп. (а.с. 1-3).

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованими 22 лютого 2019 року та 25 лютого 2019 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить: 1-кімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 27,8 кв. м, житловою площею 14,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 269669180000, та 5-кімнатна квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 78,3 кв. м, житловою площею 50,3 кв. м, реєстраційний номер майна 14195546 (а.с. 63-65).

На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачка зазначала, що між сторонами виник спір та внаслідок несплати відповідачем орендної плати за використання нежитлового приміщення з 05 грудня 2016 року утворилась значна заборгованість. Вважала, що відповідач має намір відчуження належного йому нерухомого майна, що в подальшому, у випадку ухвалення рішення про задоволення позову, матиме наслідком утруднення та/або неможливість відновлення прав позивачки щодо стягнення із відповідача грошової суми (а.с. 56-57).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 просила вжити заходи забезпечення позову, зокрема, накласти арешт на належне відповідачу нерухоме майно.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову є заборгованість за укладеним між сторонами договором, невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань та можливість відчуження ним належного йому майна.

Вживаючи заходи забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір та невжиття вказаних заходів забезпечення позову в разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Разом з тим, вирішуючи питання про накладення арешту на спірну квартиру, апеляційний суд не врахував, що заявник апеляційної скарги зобов`язаний був надати докази того, що кватира знаходиться у власності відповідача, отримавши ці відомості за допомогою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а суд апеляційної інстанції зобов`язаний був це перевірити. Не здійснення цих дій є порушенням статті першої Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту прав власності.

Отже, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції порушує права та законні інтереси ОСОБА_3 , який згідно з наданою суду касаційної інстанції Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18 червня 2019 року є новим власником квартири, на яку було накладено арешт, на підставі договору дарування від 10 травня 2019 року і який не був залучений до участі у справі.

З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції

не може вважатись законним та обґрунтованим.

Прохання касаційної скарги про залишення в силі ухвали суду першої інстанції не може бути задоволено, оскільки суд касаційної інстанції відмовляє у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову з інших правових підстав.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 768 грн 40 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 768 грн 40 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович