Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 175/2471/16

провадження № 61-385св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області,

третя особа - П`ята дніпровська державна нотаріальна контора,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, Територіальна громада Дніпропетровського району в особі Дніпропетровської районної ради Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року у складі судді Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Підгородненська міська рада), третя особа - П`ята дніпровська державна нотаріальна контора (далі - П`ята дніпровська ДНК), про визнання права власності в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Після її смерті залишилося спадкове майно - земельна ділянка площею 0,055 га для садівництва, розташована в садовому товаристві «Експрес» (далі - СТ «Експрес») на території Підгородненської міської ради. У встановлений законом строк вона звернулася до П`ятої дніпровської ДНК із заявою про прийняття спадщини, однак державним нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на вищевказану земельну ділянку.

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , треті особи: П`ята дніпровська ДНК, Територіальна громада Дніпропетровського району в особі Дніпропетровської районної ради Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування, поділ спадкового майна та визнання частково недійсними свідоцтва про право власності в порядку спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_3 . Після її смерті залишилося спадкове майно: квартира АДРЕСА_1 ; садовий будинок та земельна ділянка площею 0,055 га для садівництва, розташовані в СТ «Експрес» на території Підгородненської міської ради; автомобіль «ЗАЗ 968», державний номерний знак НОМЕР_1 ; гараж по АДРЕСА_2 ; заборгованість із заробітної плати в розмірі 3 773,42 грн. Він прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном. Крім того, зазначене майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому належить йому та спадкодавцю в рівних частках. Однак, звернувшись до П`ятої дніпровської ДНКіз заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 не повідомила нотаріуса про наявність інших спадкоємців першої черги після померлої ОСОБА_3 , у зв`язку з чим їй безпідставно були видані свідоцтва про право на спадщину на більшу частину спадкового майна. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив:

- встановити факт, що в період з 25 липня 1987 року по 11 липня 1999 року він спільно проживав разом з дружиною ОСОБА_3 за адресою: квартира АДРЕСА_3 ;

- визнати частково недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування на вказану квартиру, видане на ім`я ОСОБА_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування після померлої ОСОБА_3 ;

- визнати частково недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування на 3/4 частки в автомобілі «ЗАЗ 968», державний номерний знак НОМЕР_1 , видане на ім`я ОСОБА_1 ;

- визнати за ним право власності на вказану частку у транспортному засобі;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування на заборгованість із заробітної плати в розмірі 3 773,42 грн, видане на ім`я ОСОБА_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,055 га для садівництва, яка розташована в СТ «Експрес» на території Підгородненської міської ради, в порядку спадкування після померлої ОСОБА_3 ;

- визнати за ним право власності на 3/4 частини вартості будівельних матеріалів, використаних на будівництво садового будинку, розташованого в СТ «Експрес» на території Підгородненської міської ради, що складає 150 000 грн;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину вартості будівельних матеріалів, використаних на будівництво садового будинку, розташованого в СТ «Експрес» на території Підгородненської міської ради, що складає 50 000 грн;

- визнати за ним право власності на 3/4 частини вартості будівельних матеріалів, використаних на будівництво гаража по АДРЕСА_2 ,що складає 15 000 грн;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину вартості будівельних матеріалів, використаних на будівництво гаража по АДРЕСА_2 ,що складає 5 000 грн;

- в порядку розподілу спадкового майна визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,055 га для садівництва та на 3/4 частини вартості будівельних матеріалів, використаних на будівництво садового будинку;

- в порядку розподілу спадкового майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 та на 3/4 частини вартості будівельних матеріалів, використаних на будівництво гаража по АДРЕСА_2 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року у складі судді Реброва С. О. первісний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,055 га, яка розташована в СТ «Експрес» на території Підгородненської міської ради, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта серії ДП № 013367 від 30 травня 1997 року, зареєстрованого за № 699, виданого на підставі рішення Виконкому Підгородненської міської ради від 19 березня 1997 року та зареєстрованого в реєстрі за № 59, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Підгородненської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 276 грн. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,055 га, яка розташована в СТ «Експрес» на території Підгородненської міської ради, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта серії ДП № 013367 від 30 травня 1997 року, зареєстрованого за № 699, виданого на підставі рішення Виконкому Підгородненської міської ради від 19 березня 1997 року та зареєстрованого в реєстрі за № 59, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину садового будинку, який розташований в СТ «Експрес» на земельній ділянці № НОМЕР_3 , що знаходиться на території Підгородненської міської ради, загальною площею 149,2 кв. м, житловою площею 79,6 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок «А-3», прибудови «а 1», веранди «а 1-1», ганок «а 2», балкон «а 3», теплиці «Б», споруди № 1-4, в порядку спадкування за законом після дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 170 грн.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання права власності на садовий будинок підлягають частковому задоволенню, оскільки в нього наявні спадкові права лише на 1/4 частку в цьому майні. Квартира АДРЕСА_3 належала спадкодавцю на праві особистої власності, так як набута нею на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Спірна земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому це майно належало спадкодавцю та позивачу за зустрічним позовом в рівних частках. Таким чином, за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як спадкоємцями першої черги за законом слід визнати право власності по 1/4 частині вказаного майна. Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вступу ОСОБА_2 в управління чи володіння іншим спадковим майном, то решта заявлених ним вимог не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 02 листопада 2018 року ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику слід було подати виправлену апеляційну скаргу разом з її копіями відповідно до кількості учасників справи, а також - сплатити судовий збір.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року постановлено вважати неподаною та повернути заявнику.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що хоча ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в новій редакції, проте вимог ухвали про залишення скарги без руху не виконав, недоліків не усунув.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що він не отримував ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху, у зв`язку з чим не усував будь-яких недоліків. Суд безпідставно послався на те, що на виконання вказаної ухвали ним була подана нова скарга. Після отримання повного тексту оскаржуваного рішення місцевого суду, він самостійно подав уточнену редакцію апеляційної скарги, про що ним зазначалося у попередній скарзі. Крім того, висновки апеляційного суду про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги суперечать статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

29 січня 2019 року справа № 175/2471/16 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 02 листопада 2018 року ОСОБА_2 оскаржив рішенняДніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року в апеляційному порядку. До апеляційної скарги заявник додав клопотання про звільнення від сплати судового збору, в якому зазначив, що інших доходів, крім пенсії в розмірі 1 702 грн, в нього немає. Також заявник просив продовжити строк для подання уточненої редакції скарги через несвоєчасне отримання ним повного тексту рішення місцевого суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2018 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику слід було подати виправлену апеляційну скаргу разом з її копіями відповідно до кількості учасників справи, а також - сплатити судовий збір.

12 листопада 2018 року Дніпровський апеляційний суд направив копію вищевказаної ухвали на адреси, за якими заявник зареєстрований (СТ «Експрес» № 219, місто Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська область) та фактично проживає ( АДРЕСА_4 ).

Однак конверти з копіями ухвали від 12 листопада 2018 року були повернуті апеляційному суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених положеннями законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

За вимогами, встановленими статтею 128 ЦПК України, копія ухвали разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

За змістом наведених норм права повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимог ухвали про усунення недоліків, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Крім того, в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду із вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи».

Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За відсутності доказів вручення заявнику копії ухвали від 12 листопада 2018 року та в порушення вищенаведених норм процесуального права апеляційний суд дійшов помилкового висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 , оскільки таке можливе у випадку невиконання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог ухвали суду про усунення недоліків, а не внаслідок спливу строку, наданого судом на їх усунення, незалежно від обізнаності особи з наявністю таких недоліків.

Посилання суду на те, що 15 листопада 2018 року ОСОБА_2 подав нову редакцію апеляційної скарги саме з метою усунення недоліків, є безпідставним, оскільки ухвалу про залишення скарги без руху оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 19 листопада 2018 року; матеріали справи не містять відомостей про вжиття судом інших заходів для належного повідомлення заявника про ухвалене процесуальне рішення. Крім того, у первісній редакції апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що після отримання повного тексту рішення місцевого суду він самостійно уточнить скаргу та направить її до суду апеляційної інстанції.

При цьому, постановляючи ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, зокрема з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, апеляційний суд взагалі не зазначив суму судового збору, яку необхідно було сплатити заявнику за подання скарги, а отже, фактично не перевірив, чи розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу ОСОБА_2 як позивача за зустрічним позовом за попередній календарний рік.

Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Апеляційний суд порушив вищенаведені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення апеляційної скарги.

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням вищенаведених норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов