Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.12.2019 року у справі №170/149/19

Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 170/149/19

провадження № 61-22405св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Пулемецька сільська рада Шацького району Волинської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шацького районного суду Волинської області від 25 липня 2019 року у складі судді Сушик Н. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Пулемецької сільської ради Шацького району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, визнання договору дарування недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і записів про право власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 одружилися її батько - ОСОБА_5 та мати - ОСОБА_6 . За час шлюбу в них народилася дочка - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 .

Згідно з витягом із погосподарських книг Ростанської сільської ради Шацького району Волинської області за 1974-1976 роки, 1977-1979 роки, 1980-1981 роки ОСОБА_5 належав будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , та у користуванні знаходилась земельна ділянка для обслуговування указаного будинку і господарських споруд.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, яка, у тому числі, складається з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за указаною адресою.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_5 була заведена приватним нотаріусом Шацького районного нотаріального округу Волинської області Щелкуновою І. А. (спадкова справа № 11/2019). Заповіт від імені ОСОБА_5 у Ростанській сільській раді Шацького району Волинської області не посвідчувався.

Позивач указувала, що після смерті батька - ОСОБА_5 , доглядала за будинком і обробляла земельну ділянку, тобто, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Вважала, що є спадкоємцем майна за законом після смерті свого батька.

Зазначала, що вона через довірену особу - ОСОБА_9 звернулася до приватного нотаріуса Шацького районного нотаріального округу Волинської області Щелкунової І. А. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 та про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок по АДРЕСА_1 , однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначене майно у зв`язку з відсутністю на нього правовстановлюючих документів, що підтверджується постановою від 13 лютого 2019 року № 107/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 лютого 2019 року станом на 19 лютого 2019 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 належав на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності виданого згідно рішення виконавчого комітету Пулемецької сільської ради Шацького району Волинської області № 6 від 20 лютого 2007 року. 12 березня 2019 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування подарувала указаний житловий будинок своїй дочці - ОСОБА_4 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 березня 2019 року.

Позивач зазначала, що сільська рада прийняла незаконне рішення про оформлення права власності за ОСОБА_3 на зазначений житловий будинок з порушенням порядку його прийняття, що стало підставою для неправомірної видачі на ім`я ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Указані дії сільської ради порушують її законні права та інтереси як єдиної спадкоємиці даного житлового будинку.

Ураховуючи те, що ОСОБА_3 не набула права власності на вказане нерухоме майно, договір дарування № 84 від 12 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Шацького районного нотаріального округу Волинської області Капляр М. В., є недійсним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Пулемецької сільської ради Шацького району Волинської області № 6 від 20 лютого 2007 року «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна в с. Пулемець Шацького району Волинської області» за ОСОБА_3 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Пулемецькою сільською радою Шацького району Волинської області, на ім`я ОСОБА_3 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 жовтня 2007 року та запис про право власності; визнати договір дарування від 12 березня 2019 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Шацького районного нотаріального округу Волинської області Капляр М. В., недійсним; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 березня 2019 року і запис про право власності внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 березня 2019 року; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шацького районного суду Волинської області від 25 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що сільська рада прийняла рішення про оформлення права власності за ОСОБА_3 на зазначений житловий будинок з порушенням порядку його прийняття. При прийнятті рішення сільською радою не перевірено у ОСОБА_3 правовстановлюючих документів, які б могли підтвердити виникнення у останньої права власності на спірний житловий будинок та не взято до уваги наявність спадкоємиці ОСОБА_5 , який був власником даного житлового будинку згідно записів з погосподарських книг до дня своєї смерті, - ОСОБА_1 . Прийняття указаного рішення сільської ради стало підставою для неправомірної видачі на ім`я ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 , як єдиного спадкоємця даного житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Оскільки рішення сільської ради від 20 лютого 2007 року є незаконним, тому видане на підставі нього свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_3 на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , підлягає визнанню недійсним та скасуванню рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 жовтня 2007 року. Ураховуючи те, що ОСОБА_3 не набула права власності на вказане нерухоме майно, договір дарування від 12 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Шацького районного нотаріального округу Волинської області Капляр М. В. підлягає визнанню недійсним. Скасуванню підлягає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна і запис про права власності.

Разом з тим, з поданням ОСОБА_3 письмової заяви про застосування судом строку позовної давності, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з безпідставним пропущенням строку позовної давності звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Шацького районного суду Волинської області від 25 липня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення мотивоване тим, що позивач дізналась про порушення свого права 22 жовтня 2009 року і саме з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності, який на час звернення ОСОБА_1 з позовом до суду сплив. Отже, позивач без поважної причини пропустила трирічний строк позовної давності звернення до суду з цим позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позову, про застосування якої заявлено відповідачем - ОСОБА_3 .

Позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1 , укладений 12 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є похідними від вимог про визнання незаконним рішення сільської ради про оформлення права власності на будинок за ОСОБА_3 , визнання свідоцтва про право власності на майно недійсним, і у зв`язку з відмовою у задоволенні зазначених позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності, відсутні підстави для визнання договору дарування спірного будинку недійсним, скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 18 грудня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання та розгляд касаційної скарги задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано з Шацького районного суду Волинської області цивільну справу № 170/149/19. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу,

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Пулемецької сільської ради Шацького району Волинської області, про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, визнання договору дарування недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і записів про право власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено, що вона довідалась про порушення свого права 13 лютого 2019 року, після отримання постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії за результатами розгляду її заяви щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому вона звернулася до суду за захистом свого, на її думку, порушеного права у встановлений законодавством строк.

Суди не звернули увагу на те, що свій позов вона обгрунтовувала із посиланням, зокрема, на статтю 392 ЦК України, а такі вимоги пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, тому на ці позови не поширюється правила про позовну давність.

Посилалася на неврахування судами відповідної практики Верховного Суду при вирішенні аналогічних справ та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту права власності.

Зазначала, що за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

До кола інших спадкоємців відповідачі у справі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не належать, тому позовна вимога про визнання права власності в порядку спадування була пред`явлена до органу місцевого самоврядування - сільської ради, яка заяви про застосування строку позовної давності не подавала. Позовна вимога про скасування рішення сільської ради також була пред`явлена до органу, який його прийняв - сільської ради.

Суд першої інстанції не мав права за власною ініціативою застосовувати позовну давність за заявою одного із відповідачів до позовних вимог щодо інших відповідачів, які заяви про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 не подавали.

Доводи учасників справи, які подали відзиви на касаційну скаргу

У січні 2020 року Пулемецька сільська рада Шацького району Волинської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення судів є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Касаційна скарга ОСОБА_1 є безпідставною та підлягає відхиленню.

У січні 2020 року представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Ткачук О. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення судів є законними і обґрунтованими.

Позивачем не надано доказів існування та належності спадкодавцю - ОСОБА_5 житлового будинку по АДРЕСА_1 . Надані на обгрунтування своїх позовних вимог витяги із погосподарських книг суперечать дійсним відомостям із погосподарських книг Ростанської сільської ради Шацького району Волинської області. У вказаних погосподарських книгах відсутні відомості про адресу житлового будинку, зокрема його номер та АДРЕСА_2 . Указаний житловий будинок знаходився у власності колгоспного двору, а не у власності ОСОБА_5 . Площа указаного житлового будинку, зазначеного в погосподарських книгах Ростанської сільської ради, Шацького району Волинської області, відрізняється від площі, зазначеної в погосподарських книгах Пулемецької сільської ради Шацького району Волинської області.

Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач прийняла спадщину після смерті батька.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Батьками позивача ОСОБА_1 були: ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Пулемецькою церквою Шацького району Волинської області (т. 1, а.с. 13), свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , виданим 23 березня 1971 року Любомльським районним бюро записів актів громадянського стану Волинської області (т. 1, а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 24 березня 1979 року Ростанською сільською радою Любомльського району Волинської області (т. 1, а.с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 23 березня 1981 року Ростанською сільською радою Любомльського району Волинської області (т. 1, а.с. 16).

Згідно з витягами №139-№141 від 11 березня 2019 року з погосподарських книг Ростанської сільської ради Шацького району Волинської області за № 10 за 1974-1976 роки, № 8 за 1977-1979 роки, № 8 за 1980-1981 роки ОСОБА_5 належав будинок 1924 року забудови з надвірними будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У його користуванні знаходилась земельна ділянка площею 0,40 га для обслуговування будинку і господарських споруд у період з 1974 по 1979 роки, та площею 0,25 га для обслуговування будинку і господарських споруд у 1980-1981 роках (т. 1, а.с. 24, 25, 26).

Згідно з довідкою від 06 лютого 2019 року № 36 виданою Ростанською сільською радою Шацького району Волинської області, вбачається, що відповідно до запису в погосподарській книзі № 8 по с. Пулемець Любомльського району Волинської області за особовим рахунком № 647 рахувалось господарство, головою якого був ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час своєї смерті постійно проживав і був зареєстрований по АДРЕСА_1 . Крім нього в цьому житловому будинку зареєстрованих не було і проживав самотньо. ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5 доглядала за будинком і обробляла земельну ділянку після смерті батька (т. 1, а.с. 29).

У 1997 року у спірний будинок зі згоди ОСОБА_1 вселився її син - ОСОБА_10 разом із цивільною дружиною ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилась дочка - ОСОБА_4

У 2005 році ОСОБА_3 разом із своїм цивільним чоловіком - ОСОБА_10 провели реконструкцію будинку, здійснили добудову.

Рішенням Пулемецької сільської ради Шацького району Волинської області від 14 жовтня 2004 року №20/3 земельна ділянка по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку передана у власність ОСОБА_3 (т. 1, а.с.163).

Згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданого Пулемецькою сільською радою Шацького району Волинської області 06 липня 2007 року, власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Пулемецької сільської ради Шацького району Волинської області від 20 лютого 2007 року № 6 (т. 1, а.с. 27,102).

25 березня 2009 року ОСОБА_1 , вважаючи, що є власником житлового будинку за указаною адресою, склала заповіт згідно якого заповіла спірний будинок своєму синові - ОСОБА_10 (т. 1, а.с. 17).

12 березня 2019 року ОСОБА_3 уклала із ОСОБА_4 договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Шацького районного нотаріального округу Волинської області Капляр М. В. ( т. 1, а.с.22,100).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 березня 2019 року станом на 13 березня 2019 року житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 22).

ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 68-70 ).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).»

У пункті 137 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне: «Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень».

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Тлумачення статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Відповідно до частини першої статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності».

Указаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18).

У цій справі ОСОБА_1 пред`явила вимоги про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради, адресоване Пулемецькій сільській раді Шацького району Волинської області; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 , адресоване ОСОБА_3 ; визнання недійсним договору дарування, адресоване ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також визнання права власності.

Суди встановили, що про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 було заявлено тільки ОСОБА_3 під час розгляду справи у суді першої інстанції, а ОСОБА_4 , Пулемецька сільська рада Шацького району Волинської області про необхідність застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , які заявлені до них, не заявляли. Тому в суду не було підстав відмовляти у позові до цих відповідачів з підстав пропуску строку позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог, що судами зроблене не було.

У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12.

Відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

У пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам надано роз`яснення про те, що оскільки, позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не надали належної правової оцінки заявленим позовним вимогам, належним чином не з`ясували зміст позовних вимог у тому числі на підставі статті 392 ЦК України, не дослідили перебіг строку давності окремо за кожною звернутою до відповідачів позовною вимогою, не врахували, що ОСОБА_4 , Пулемецька сільська рада Шацького району Волинської області про необхідність застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 не заявляли, а тому дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Доводи відзиву на касаційну скаргу, подані представником ОСОБА_3 ОСОБА_4 - ОСОБА_11 , про те, що права ОСОБА_1 не порушені і її позов є безпідставним, не беруться до уваги, оскільки ОСОБА_3 касаційну скаргу на мотиви ухвалених судових рішень не подавала, а судами встановлено, що права позивача порушені, але вона пропустила строк звернення до суду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не дослідили надані сторонами докази, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шацького районного суду Волинської області від 25 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк