ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року

м. Київ

справа № 727/11361/22

провадження № 61-14776 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Чернівецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю. від 12 вересня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2022 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просило суд:

- у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором

від 27 вересня 2007 року №CVHMGA00000093 у розмірі 57 006,31 дол. США звернути стягнення на квартиру по АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах;

- виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 27 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CVHMGA00000093, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 36 440 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, та кінцевим терміном повернення 23 вересня 2027 року.

На забезпечення зобов`язання за кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачами було укладено договір іпотеки №CVHMGA00000093,згідно з яким іпотекодавці передали банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Банк зазначав, що через неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором в ОСОБА_1 станом на 05 жовтня 2022 року виникла заборгованість у розмірі 57 006,31 дол. США, що складається з: 23 577,15 дол. США заборгованість за кредитом; 16 388,54 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 182,90 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом та 12 857,72 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором.

Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд його позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці у складі судді

Терещенко О. Є. від 06 червня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем в порушення вимог

пункту 22 договору Іпотеки не направлено іпотекодавцям письмової вимоги про усунення порушення, чим не виконано обов`язку, встановленого договором. Цим самим порушено статтю 35 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № CVHMGA00000093 від 27 вересня 2007 року в розмірі

57 006,31 дол. США, з яких: 23 577,15 дол. США заборгованість за кредитом;

16 388,54 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом;

4 182,90 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом та

12 857,72 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором, (що за курсом 36,56 грн відповідно до службового розпорядження НБУ

від 05 жовтня 2022 року складає 2 084 150,69 грн), звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 54,70 кв. м, житловою площею 30,80 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 жовтня 1996 року, виданого Представництвом фонду державного майна України

в м. Чернівці, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про порушення позивачем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» є помилковим, оскільки положення даної норми до спірних правовідносин не застосовуються, так як позивач обрав способом звернення стягнення на предмет іпотеки - звернення до суду з відповідним позовом, а не позасудове, при якому не є обов`язковим попереднє надіслання письмової вимоги іпотекодавцю, оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя. При цьому у матеріалах справи належними, допустимими та достовірними доказами, неспростованими відповідачами, підтверджується факт неналежного виконання ОСОБА_1 основного зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції вказав, що, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення, тому саме позивач повинен був довести наявність передбачених частиною другою статті 109 ЖК України підстав для виселення мешканців іпотечного житла без надання їм іншого житлового приміщення. При цьому

АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту придбання іпотечної квартири за кредитні кошти.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що на момент ухвалення апеляційний судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в Україні триває воєнний стан, тому виконання судового рішення зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови

у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 скасувати й ухвалити в зазначеній частині нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про виселення відповідачів задовольнити.

В іншій частині АТ КБ «ПриватБанк» судове рішення в касаційному порядку не оскаржує, тому в силу статті 400 ЦПК України в цій частині оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не переглядається.

Відповідачісудове рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржують, тому постанова суду апеляційної інстанції в їх частині не переглядається (стаття 400 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 19 жовтня 2023 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк АТ КБ «ПриватБанк» надіслало матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 727/11361/22 з Шевченківського районного суду м. Чернівці та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

24 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови про виселення відповідачів є незаконною, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, належним чином не дослідили зібрані у справі докази, висновки суду не в повному обсязі відповідають встановленим обставинам у справі.

Вказує, що апеляційний суд застосував частину другу статті 109 ЖК України без урахування висновків, викладених у відповідних постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив договір іпотеки та його умови про можливість реєстрації інших осіб та інформацію про час реєстрації осіб у предметі іпотеки. При цьому, вказує, що апеляційний суд повинен був встановити наявність у відповідачів у власності іншого житла для проживання.

Крім того, вказує, що висновок суду апеляційної інстанції про встановлення факту придбання предмета іпотеки не за кредитні кошти є помилковим, так як не є визначальним для правильного розгляду справи, не може бути підставою для звуження правомочностей власника.

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 27 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CVHMGA00000093, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 36 440 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом

у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту та кінцевим терміном повернення 23 вересня 2027 року.

Встановлено період сплати з 05 по 10 число кожного місяця, щомісячний платіж складав 373,61 дол. США (а. с. 13-15).

На забезпечення зобов`язань за кредитним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачами 27 вересня 2007 року укладено договір іпотеки № CVHMGA00000093,згідно з яким іпотекодавці передали банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру,

що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 54,70 кв. м, житловою площею 30,80 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 жовтня

1996 року (а. с. 20-23).

19 жовтня 2015 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою було зменшено заборгованість на 176,41 дол. США, змінено розмір платежу за кредитним договором на

406,32 дол. США та викладено графік погашення у новій редакції (а. с. 17-19).

З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2007 року

№ CVHMGA00000093 вбачається, що через неналежне виконання зобов`язань ОСОБА_1 станом на 05 жовтня 2022 року у нього виникла заборгованість

у розмірі 57 006,31 дол. США, що складається з: 23 577,15 дол. США заборгованість за кредитом; 16 388,54 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 182,90 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом та 12 857,72 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором (а. с. 7-11).

Щодо вимоги про виселення

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Аналогічні за змістом положення містяться у частині третій статті 109 ЖК України.

Разом із тим, частиною другою статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній

у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-2947цс15, яка в подальшому була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317 цс 18.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року в справі № 310/2950/18, провадження

№ 61-16820 сво 19, на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «враховуючи норми статті 109 ЖК УРСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року в справі № 209/2032/14-ц, провадження № 61-9059 св 21, зазначено, що: «частиною другою статті 109 ЖК УРСР врегульовано правовідносини при відсутності в особи, яка підлягає виселенню на законних підставах із займаного іпотечного житлового приміщення, іншого житла у власності або користуванні. Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої

статті 109 ЖК УРСР допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору».

Подібний за змістом висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, провадження № 61-17888 св 19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 344/12708/19, провадження № 61-8135 св 21, вказано, що: «відповідачі, як колишні власники спірної квартири, яка була предметом іпотеки і не придбавалась за кредитні кошти, відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР можуть користуватись цією квартирою до забезпечення іншим постійним жилим приміщенням. Якщо колишні власники фактично не проживають у спірному житлі, яке набуто новим власником за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та забезпечені іншим постійним житлом, відповідно, відсутні передбачені законом підстави для збереження за ними права на користування вже чужим майном на підставі частини другої статті 109 ЖК УРСР. Отже, для вирішення питання щодо визнання осіб такими, що втратили право користування майном (наслідок виселення), необхідно встановити, чи проживають та користуються відповідачі спірним житлом, чи мають вони інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачами».

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме позивач повинен був довести наявність передбачених частиною другою статті 109 ЖК України підстав для виселення мешканців іпотечного житла без надання їм іншого житлового приміщення. При цьому АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту придбання спірної квартири за кредитні кошти. Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд повинен був встановити наявність у відповідачів у власності іншого житла для проживання є помилковими, не узгоджується із принципом змагальності судочинства, так яксаме позивач повинен був довести наявність передбачених частиною другою

статті 109 ЖК України підстав для виселення мешканців іпотечного житла без надання їм іншого житлового приміщення, проте для цього ніяких дій не вчинив.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції відповідних правових висновків Верховного Суду є безпідставними, так судом апеляційної інстанції було вірно застосовано судову практику Верховного Суду

у подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 вересня 2023 рокув частині позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць