Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №744/697/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 744/697/17

провадження № 61-1820св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Семенівський районний суд Чернігівської області, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Семенівського районного суду Чернігівської області на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2017 року у складі судді Кутового Ю. С. та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О.

Л. та касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2017 року звернулася до суду із позовом до Семенівського районного суду Чернігівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області про скасування наказу керівника апарату Семенівського районного суду Чернігівської областіпро звільнення від 21 червня 2017 року № 7-к, поновлення на посаді помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області, стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 червня 2017 року до дня поновлення на роботі.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що її звільнено із посади помічника судді без дотримання вимог законодавства про працю, а викладені у поданні судді на її звільнення відомості не відповідають дійсності. Зазначила, що має вищу юридичну освіту; з 06 жовтня 2003 року до 02 червня 2004 року працювала секретарем судового засідання Семенівського районного суду Чернігівської області, з 03 червня 2004 року її призначено на посаду помічника судді, з 01 жовтня 2010 року її переведено на посаду помічника заступника голови суду, а з 30 березня 2015 року її переведено на посаду помічника судді Гнипа О. І. Під час прийому на роботу до Семенівського районного суду Чернігівської області та протягом всього часу роботи у суді позивачем надавалися усі необхідні для роботи на займаних посадах документи, надання додаткових документів від неї не вимагалося. За увесь період роботи ОСОБА_1 не мала зауважень щодо виконання нею своїх трудових обов'язків та до неї не застосовувалися дисциплінарні стягнення, до роботи вона ставилася відповідально, доручення судді виконувала своєчасно і у повному обсязі. У наказі про звільнення відсутні посилання на норми КЗпП України, які містять підстави припинення трудового договору.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відповідачі заперечували проти задоволення позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що на момент звільнення ОСОБА_1 з роботи її диплом про вищу юридичну освіту не пройшов нострифікацію, у зв'язку з чим вона не відповідає займаній посаді та не мала і не має права обіймати посаду помічника судді.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано незаконним наказ керівника апарату Семенівського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2017 року № 7-к про звільнення ОСОБА_1. Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області з 22 червня 2017 року. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 54 367,74 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що апеляційний суд не встановив фактів (подій чи дій), за які ОСОБА_1 може бути звільнено з посади помічника судді. Також апеляційний суд зазначив, що в оспорюваному позивачем наказі не зазначено ні підставу, ні причину звільнення ОСОБА_1, оскільки у ньому міститься лише посилання на частини 2 та 3 статті 157 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункти 6,7,19,22 Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції. За висновками апеляційного суду ці правові норми не містять ні підстав, ні причин, з яких працівника може бути звільнено з роботи - у них тільки констатується, що помічник судді може бути звільнений з посади з дотриманням вимог законодавства про працю.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги Семенівського районного суду Чернігівської області

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у грудні 2017 року, Семенівський районний суд Чернігівської області просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, Семенівського районного суду Чернігівської області

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник вважає помилковими висновки апеляційного суду про те, що диплом про вищу юридичну освіту, який не пройшов нострифікацію, може бути підставою для зайняття особою посади помічника судді. Наведені висновки, на переконання заявника, не відповідають положенням статей 8,9,12 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання від 26 травня 2000 року. Також Семенівський районний суд Чернігівської області зазначає, що посаду помічника судді Гнипа О. І. займає інша особа, яка не може бути звільнена із займаної посади без подання судді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у грудні 2017 року, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник вважає, що звільнення позивача відбулось із дотриманням норм трудового законодавства, а отже, диплом про вищу юридичну освіту, який не пройшов нострифікацію, не може свідчити про наявність у особи вищої юридичної освіти та бути підставою для зайняття особою посади помічника судді.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційних проваджень передано до Верховного Суду у січні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами Семенівського районного суду Чернігівської області та Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Семенівському районному суді Чернігівської області з 06 жовтня 2003 року до 02 червня 2004 року на посаді секретаря судового засідання, з 03 червня 2004 року призначена на посаду помічника судді, з 01 жовтня 2010 року переведена на посаду помічника заступника голови суду, 30 березня 2015 року переведена на посаду помічника судді Гнипа О. І. на час виконання повноважень судді.

За час роботи у Новозаводському районному суді м. Чернігова та Семенівському районному суді Чернігівської області ОСОБА_1 присвоювалися такі ранги державного службовця: наказом Новозаводського районного суду м. Чернігова від 08 липня 2002 року № 58-15 ранг, наказами Семенівського районного суду Чернігівської області: від 11 березня 2003 року № 25-13 ранг, від 02 червня 2004 року № 46-11 ранг, від 28 серпня 2006 року № 83-10 ранг та наказом від 02 березня 2009 року № 17-9 ранг. З 01 травня 2016 року відповідно до статті 92 Закону України "Про державну службу" статус ОСОБА_1 змінено з державного службовця на патронатного службовця.

За підсумками проведення атестаційних комісій Семенівського районного суду Чернігівської області, що відбулися 12 жовтня 2007 року, 06 грудня 2010 року та 06 грудня 2013 року, ухвалено, що ОСОБА_1 відповідає займаній посаді.

За результатами щорічного оцінювання виконання державним службовцем посадових обов'язків і завдань, що проводилися у Семенівському районному суді Чернігівської області з 2007 до 2015 року, ОСОБА_1 отримувала оцінку "добре".

Відповідно до матеріалів цивільної справи та особової справи ОСОБА_1 не встановлено, що вона за час роботи у Семенівському районному суді Чернігівської області мала які-небудь зауваження щодо роботи чи дисциплінарні стягнення.

09 червня 2017 року суддя Гнип О. І. звернувся до керівника апарату Семенівського районного суду Чернігівської області з поданням про звільнення позивача з посади помічника судді на підставі частин 2 та 3 статті 157 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 6,7,19,22 Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції "у зв'язку з отриманням даних про невідповідність кваліфікаційним вимогам через відсутність підтвердження наявності вищої юридичної освіти внаслідок присутності лише диплома про освіту Російської Федерації, стосовно якого немає відомостей про проведення обумовленої державними стандартами освіти в Україні процедури нострифікації, а також безґрунтовного зневажливого ставлення помічника до роботи судді, неможливістю в силу вказаного вище належного надання доручень помічникові судді та їх якісного виконання помічником".

Наказом керівника апарату Семенівського районного суду Чернігівської області від 21 червня 2017 року № 7-К ОСОБА_1 звільнено з посади помічника судді Семенівського районного суду Чернігівської області на підставі подання судді від 09 червня 2017 року, вхідний № 1946/17, відповідно до частин 2 та 3 статті 157 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 6,7,19,22 Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції.

Листом від 03 липня 2017 року № 02/869 Семенівський районний центр зайнятості на запит ОСОБА_1 від 29 червня 2017 року повідомив, що в її трудовій книжці відсутній запис про підстави припинення трудових відносин за останнім місцем роботи у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну норму законодавства про працю, що унеможливлює визначити умови та тривалість виплати їй допомоги по безробіттю.

Судами встановлено, що диплом НОМЕР_1, виданий ОСОБА_1 16 квітня 2008 року Державним навчальним закладом вищого професійного навчання "Московський державний відкритий університет", визнаний еквівалентним відповідно до системи освіти України за освітнім рівнем "магістерський" та таким, що дає їй право на працевлаштування та продовження навчання відповідно до чинного законодавства на території України. Це підтверджено копією свідоцтва Міністерства освіти і науки України від 28 вересня 2017 року № N-6836-17 відповідного змісту.

Відповідно до розрахункових листів за квітень-травень 2017 року і довідки про зарплату від 11 жовтня 2017 року № 948 ОСОБА_1 за 39 робочих днів у квітні й травні 2017 року (за повністю відпрацьовану норму робочих днів) нараховано заробітну плату у загальній сумі 18 599,50 грн.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Перевіряючи законність та обґрунтованість постановлених у справі рішень, Верховний Суд зробив такі висновки.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 15 ЦПК України 2004 року, якій кореспондує стаття 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно-правових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України (у редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-ІV, далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 КАС України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України передбачено, що публічна

служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

Питання про недотримання правил предметної підсудності спорів, стороною в якому є помічник судді, лежить в площині розкриття у межах, необхідних для вирішення цього спору, поняття правового статусу помічника судді та таких його елементів, як підстави та порядок набуття правосуб'єктності помічника судді, його функції та завдання, права та обов'язки, правові підстави взаємодії помічника судді з державними, правоохоронними та іншими органами, відповідальність у сфері професійної діяльності помічника судді.

Потрібно зазначити, що під правовим статусом особи необхідно розуміти виняткову (специфічну) властивість особи, яка визначає її правове становище в суспільстві і визначає комплекс прав, обов'язків, функцій та компетенцію такої особи. За цими властивостями можна охарактеризувати таку особу і встановити розміщення особи в структурі (ієрархії) органів, зокрема судової влади, виявити відмінності правового статусу, приміром, публічної особи від особи, яка таких характеристик не має.

Нормативні основи правового статусу помічника судді визначені в Законі України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law31~). У ~law32~ визначається загальний статус помічника суддів і передбачено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються ~law33~ та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України. Помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і вільно володіє державною мовою. Помічники суддів Верховного Суду повинні також мати стаж професійної діяльності у сфері права не менше трьох років. Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді.

У преамбулі до Положення про помічника судді, затвердженого рішенням Ради суддів України від 25 березня 2011 року № 14 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), записано, що це Положення розроблено відповідно до вимог чинного на той час судоустрійного закону та визначає єдині засади діяльності, правовий статус і умови діяльності особи, яка займає посаду помічника судді суду загальної юрисдикції.

За пунктами 2-5 Положення помічник судді - це посадова особа, яка перебуває на державній службі, забезпечує виконання суддею відповідних повноважень та сприяє здійсненню правосуддя. Помічник судді є працівником апарату суду. Помічник судді з питань підготовки справ до розгляду підзвітний лише відповідному судді. У своїй роботі керується Конституцією України, Законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про державну службу", іншими законами та нормативно-правовими актами України, Правилами поведінки працівника суду, рішеннями зборів суддів відповідного суду, Інструкцією з діловодства суду, Правилами внутрішнього трудового розпорядку суду, цим Положенням, а також посадовою інструкцією.

Згідно з пунктами 14,15 Положення порядок перебування на державній службі помічника судді регулюється Законом України "Про державну службу", іншими нормативно-правовими актами України. Застосування заходів заохочення та дисциплінарного стягнення до помічника судді здійснюється керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

01 травня 2016 року набрав чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - ~law36~), відповідно до преамбули якого він визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

~law37~ регулює відносини, що виникають у зв'язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ~law38~ державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно з ~law39~ посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених ~law40~.

Відповідно до ~law41~ дія ~law42~ не поширюється на працівників патронатних служб.

Згідно з ~law43~ державний службовець зобов'язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.

Під час виконання своїх обов'язків державний службовець не зобов'язаний виконувати доручення працівників патронатної служби.

Згідно з ~law44~ до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем'єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.

Відповідно до ~law45~ працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що з 01 травня 2016 року працівники патронатної служби перестали відноситися й не відносяться дотепер до категорії державних службовців, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби та є патронатною службою.

У підпункті 1 пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень ~law46~ передбачено, що з набранням чинності ~law47~ втрачає чинність попередній Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу". Під час дії Закону України "Про державну службу" 1993 року, а також Закону України "Про судоустрій і статус суддів" 2010 року не було положень, які виокремлювали і відносили посади помічників судді до патронатної служби. Інакше кажучи, не було положень закону, які б виділяли цю посаду з переліку посад, на які не поширювалися визначення "державна служба ", "посада" чи "посадова особа", що положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не поширюються на працівників апарату суду, одним з яких був і помічник судді.

На час виникнення спірних правовідносин, як згадано вище, положення цих законів не діяли. Запровадження нового регулювання порядку проходження державної служби, за яким посади помічників судді відносяться до патронатної служби і не відносяться до державної служби, означає, що змінився їхній статус, але не змінилися обсяги прав та обов'язків цієї посади, сфера діяльності і що така посадова особа припинила виконувати функції державного судового органу влади в частині виділених (делегованих) посадовою особою (суддею) та на підставі вимог законодавства повноважень або, іншими словами, виконувати функції публічної особи, якою є робота, сфера (коло) діяльності, унормований обсяг прав та обов'язків, які визначають її компетенцію у зв'язку з обійманням посади помічника судді. Головною особливістю цієї посади є те, що ця особа допомагає судді виконувати його повноваження у такій публічній сфері діяльності, як правосуддя.

Отож, принаймні тільки за окресленими властивостями, які характеризують правовий статус помічника судді, його повноваження, призначення, функції та завдання, можна визнати, що особа, яка обіймає посаду помічника судді, повинна підпадати під визначення особи, яка здійснює публічну службу. У разі виникнення спору за її участю з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, на такі спори має поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17 (провадження № 11-909апп19) та від13 листопада 2019 року у справі № 640/293/19 (провадження № 11-654апп19) зробила висновок, що у разі появи спору з приводу проходження особою служби на одній з посад патронатної служби, до яких відноситься посада помічника судді, який виник у період, коли з 01 травня 2016 року посада помічника судді за законом перестала відноситися до посад державної служби і сама діяльність помічника судді - до державної служби, але не втратила характеристик публічної служби, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведені норми матеріального права, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суди дійшли помилкових висновків про те, що спір у справі, що переглядається, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки зазначений спір належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв'язку з чим провадження у справі необхідно закрити.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частини 1 статті 414 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частини 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи те, що вимоги позову ОСОБА_1 у цій справі мають розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

Вирішення питання про поновлення виконання (дії) оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2018 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до частини 2 статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 255, пунктом 5 частини 1 статті 409, частинами 1 та 2 статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Семенівського районного суду Чернігівської області та Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області задовольнити частково.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2017 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Семенівського районного суду Чернігівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко