Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.12.2018 року у справі №722/963/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 722/963/17

провадження № 61-47616св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Яремка В. В., Перепелюк І. Б., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і правонаступником якого є ОСОБА_1, звернувся з позовом до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту.

В обґрунтування позову зазначив, що 11 липня 2003 року його батько ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Корманської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за № 32.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер; його спадкоємцями за законом, крім позивача, є також дочка ОСОБА_2.

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Сокирянського районного нотаріального округу Банковської О. Ю. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а саме на будинок по АДРЕСА_1, у чому йому відмовлено з тих підстав, що вказане спадкове майно заповітом не охоплюється і підлягає успадкуванню сторонами за законом у рівних частках.

Посилаючись на те, що заповітом охоплюється все належне ОСОБА_4 на день смерті майно, ОСОБА_3 просив розтлумачити заповіт і встановити, що за цим заповітом батько заповів йому усе своє майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Сокирянського районного суду Чернівецької області від 30 травня 2018 року до участі у справі залучено ОСОБА_1 як правонаступника позивача ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 14 червня 2018 року, ухваленим у складі судді Ратушенка О. М., позов задоволено.

Розтлумачено заповіт ОСОБА_4 від 11 липня 2003 року, посвідчений секретарем Корманської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області і зареєстрований у реєстрі за № 32, таким чином, що все належне ОСОБА_4 на день смерті майно він заповів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності того, що за змістом заповіту від 11 липня 2003 року ОСОБА_4 усе належне йому на день смерті майно, на яке він за законом матиме право, заповів сину ОСОБА_3

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2018 року рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 14 червня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що за змістом заповіту від 11 липня 2003 року ОСОБА_4 заповів ОСОБА_3 лише земельну ділянку (пай) і майновий пай, а інше належне спадкодавцю майно заповітом не охоплюється.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 14 червня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

Заявник зазначає, що, вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції не оцінив зміст заповіту у цілому і не врахував, що крім земельної ділянки і майнового паю ОСОБА_4 заповів йому все, що на день смерті буде йому належати, тобто і інше майно.

Вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо ухвалення судом першої інстанції рішення у справі з урахуванням показів свідків, так як суд першої інстанції, допитавши свідків за клопотанням позивача, їх покази в основу рішення не покладав.

Ухвалою Верховного Суду від 7 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Зазначила, що спірний заповіт мітить лише розпорядження спадкодавця щодо належного йому земельного та майнового паю, а інше спадкове майно заповітом не охоплюється.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 і ОСОБА_2

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2; після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить земельний пай і майновий пай, а також будинок по АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 і ОСОБА_2 27 березня 2012 року та 20 квітня 2012 року відповідно звернулися до приватного нотаріуса Сокирянського районного нотаріального округу Банковської О Ю. із заявами про прийняття спадщини.

У заяві ОСОБА_3 зазначено, що спадщиною після ОСОБА_4 є: житловий будинок по АДРЕСА_1; земельна ділянка (пай) і майновий пай, на які ОСОБА_4 залишив заповіт на його ім'я.

Згідно із заповітом від 11 липня 2003 року, посвідченим секретарем Корманської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області ОСОБА_5 і зареєстрованим у реєстрі за № 32, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті дав розпорядження наступного змісту: "Мою земельну частку (пай) № НОМЕР_1 та майновий який розташований на землях Корманської сільської ради на що я за законом матиму право, і що на день смерті буде належати мені заповідаю ОСОБА_3".

Оцінивши зміст заповіту, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що у ньому міститься розпорядження спадкодавця лише щодо земельної частки (паю) і майнового паю; розпорядження щодо житлового будинку чи іншого майна у заповіті відсутнє.

Також судом встановлено, що приватний нотаріус Сокирянського районного нотаріального округу Банковська О Ю. відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок по АДРЕСА_1 у цілому з тих підстав, що заповіт від 11 липня 2003 року не охоплює це майно і воно підлягає успадкуванню за законом позивачем і відповідачем у рівних частках.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно зі статтями 1233, 1236 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок свої смерті. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (стаття 1245 ЦК України).

Відповідно до статті 1256 ЦК Українитлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 1256 ЦК України.

Частина 3 статті 213 ЦК України визначає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

У частині 4 статті 213 ЦК України вказано, що у разі, якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення заповіту судом здійснюється за наявності таких умов: зміст заповіту містить суперечності або неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача, та наявний спір між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту. Об'єктом тлумачення заповіту судом є виключно сам заповіт, складений із слів та сполучень слів, які утворюють його текст.

Вирішуючи справу про тлумачення заповіту, судам необхідно враховувати, що тлумачення заповіту не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом уточнення волі заповідача після його смерті. Суд при тлумаченні заповіту не може виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

Системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Суд апеляційної інстанції оцінив зміст заповіту ОСОБА_4 від 11 липня 2003 року у цілому та, урахувавши загальноприйняте у сфері спірних правовідносин значення термінів та буквальне значення застосованих слів і понять, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки відсутні правові підстави для тлумачення цього заповіту шляхом встановлення, що ОСОБА_4 заповів ОСОБА_3 усе належне йому майно.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції не оцінив зміст заповіту і не врахував, що окрім земельної ділянки і майнового паю ОСОБА_4 заповів ОСОБА_3 все, що на день смерті буде йому належати, тобто і інше майно, касаційний суд відхиляє.

Суд апеляційної інстанції у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив зміст заповіту від 11 липня 2003 року і дійшов висновку, що ОСОБА_4 заповів ОСОБА_3 земельну частку (пай) і майновий пай, на які за законом спадкодавець матиме право і що на день смерті належатимуть йому; розпорядження щодо іншого майна, у тому числі щодо житлового будинку, у заповіті відсутні.

Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки змісту заповіту ОСОБА_4, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо покладення судом першої інстанції в основу рішення показів свідків є обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції при вирішенні справи покази свідків не брав до уваги, так як вони стосуються можливої волі заповідача і не мають правового значення для уточнення змісту уже складеного заповіту. Проте такі помилкові висновки апеляційного суду не впливають на правильність вирішення справи по суті, оскільки, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив із його безпідставності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов