Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №395/535/17

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 395/535/17

провадження № 61-32831 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Кредитна спілка «Центр фінансових послуг»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 вересня 2017 року у складі судді Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Кредитної спілки «Центр фінансових послуг» (далі - КС «Центр фінансових послуг») про захист прав споживача та визнання окремого положення кредитного договору недійсним.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 30 березня 2009 року між нею та КС «Центр фінансових послуг» укладено кредитний договір

№ В-25/0035/09/83/45, за умовами якого вона отримала кредит в розмірі 15 615,00 грн зі сплатою процентів у розмірі 0,164 процентів на день. Прострочення сплати кредиту та процентів за його користування не зупиняє нараховування процентів, що складають 60 процентів річних.

Пунктом 3.5 указаного договору передбачено, що в разі просторочення позичальником термінів платежів зазначених в таблиці договору кредитодавець має право стягнути з позичальника пеню в розмірі 1 процента від заборгованості по сплаті основної суми кредиту за кожен день прострочення платежів та нараховані проценти за користування кредитом, виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення.

Вважає даний пункт несправедливим по відношенню до споживача відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки сума пені є занадто високою та не пропорційною.

Посилаючись на наведене, просила визнати недійним пункт 3.5 кредитного договору № В-25/0035/09/83/45 від 30 березня 2009 року, укладеного між нею та КС «Центр фінансових послуг».

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області

від 27 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до

КС «Центр фінансових послуг» про визнання недійсним пункту кредитного договору.

Додатковим рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 серпня 2017 року витрати зі сплати судового збору віднесено на рахунок держави.

Не погоджуючись з рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 червня 2017 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 червня 2017 року залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху мотивована тим, що спеціальним законом, який визначає підстави звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, є Закону України «Про судовий збір», стаття 5 якого не містить підстав для звільнення споживачів від сплати судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 листопада

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 червня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявникові.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2017 року, ОСОБА_1 просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від

25 вересня 2017 року та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що відсутні підстави для звільнення її від сплати судового збору, ураховуючи, що статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані із порушенням їх прав. При цьому позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред'явленні позову, звільнені від сплати судового збору також при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

31 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 297 ЦПК України, яка була чинною на момент подачі апеляційної скарги, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, звертаючись до суду із апеляційною скаргою на рішення Новомиргородскього районного суду Кіровоградської області від 27 червня 2017 року, не сплатила судовий збір, зазначаючи підставою для звільнення її від сплати судового збору частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15).

Ураховуючи, що звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 посилалась на включення до кредитного договору несправедливої умови, передбаченої пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», про яку її не було належним чином повідомлено (текст договору надрукований дуже дрібним шрифтом), на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу, апеляційний суд послався на те, що Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, тому Закон України «Про захист прав споживачів», стаття 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р, N 7, ст. 84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-57цс18.

Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на

ОСОБА_1, яка звернулася до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору.

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Звертаючись до суду касаційної інстанції у жовтні 2017 року, ОСОБА_1 оскаржувала лише ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від

25 вересня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху. З урахуванням положень статті 324 ЦПК України 2004 року, а також розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, який набув чинності 15 грудня 2017 року, указана касаційна скарга підлягає розгляду за правилами, що діють після набрання чинності новою редакцією ЦПК України, проте касаційне провадження не може бути закрито, з урахуванням того, що касаційна скарга подана з додержанням вимог ЦПК України 2004 року.

Згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний засіб захисту, який гарантований статтею 13 Конвенції, передбачає, зокрема, що за результатами розгляду скарги особа отримує відповідний захист.

Згідно зі статтею 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 червня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику, у зв'язку з невиконанням ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 вересня 2017 року щодо сплати судового збору.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2017 року не є предметом оскарження у суді касаційної інстанції, а тому з урахуванням положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд позбавлений можливості перевірити дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні указаної ухвали.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що скасування лише ухвали про залишення без руху апеляційної скарги не є реальним поновленням прав ОСОБА_1, але немає підстав вийти за межі касаційної скарги.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху постановлена із порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню.

Беручи до уваги те, що ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2017 року, яка не оскаржується заявником в касаційному порядку, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 червня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не вбачає правових підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, для направлення справи для продовження розгляду.

Водночас, ОСОБА_1 не позбавлена права оскаржити в касаційному порядку ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2017 року, чи повторно подати апеляційну скаргу на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 27 червня 2017 року, ураховуючи, що її повернення не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестали існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 400, 409, 406, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 вересня 2017 року скасувати.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик