Історія справи

Постанова

Іменем України

25 червня 2018 року

м. Київ

справа № 750/7781/17

провадження № 61-1241св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова у складі судді Карапути Л. В. від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В., від 12 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про надання права на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що вона до 2015 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу дитина проживає з нею та перебуває на її утриманні та вихованні.

Позивач зазначила, що лікарем було рекомендовано пройти обстеження дитині в одній із ізраїльських клінік, що спеціалізуються на оздоровчо-профілактичному лікуванні даного типу захворювань серед дітей.

Однак, відповідач відмовляється надати у передбаченому законодавством України порядку дозвіл на виїзд малолітньої доньки за межі України, що унеможливлює виїзд дитини за кордон для лікування та оздоровлення.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері, без згоди та супроводу її батька - ОСОБА_5 до Держави Ізраїль з 15 листопада 2017 року по 15 березня 2018 року, а також дозволити їй без згоди ОСОБА_5 оформити проїзні документи, передбачені чинним законодавством для виїзду малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі її матері ОСОБА_4, без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_5 до Держави Ізраїль на строк з 15 листопада 2017 року по 15 березня 2018 року.

В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виїзд дитини за кордон відповідає інтересам та бажанням дитини, за своєю метою має сприяти загальному розвитку дитини, в той же час відповідач не надає згоду на виїзд дитини за кордон, що порушує права та інтереси дитини.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька відповідає інтересам дитини, є доцільним для розвитку й оздоровлення, має тимчасовий характер, що не порушує прав батька на спілкування з нею та не позбавляє його права брати участь у вихованні та утриманні дитини.

У січні 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, надаючи дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої дитини у супроводі її матері ОСОБА_4 та без згоди і супроводу батька до Держави Ізраїль на строк з 15 листопада 2017 року по 15 березня 2018 року, не звернули уваги на те, що позивачем в електронному повідомленні був зазначений інший період тимчасового виїзду за кордон дитини без згоди батька. Також суди не врахували, що ОСОБА_4, зазначаючи, що дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон їй необхідний для проведення обстеження дитини в одній із ізраїльських клінік, що спеціалізується на оздоровчо-профілактичному лікуванні, не надала доказів на підтвердження того, що таке обстеження дитині необхідне.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).

Вказані Правила передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення.

Установивши, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України у супроводі матері та без дозволу і супроводу батька, із визначенням його початку й закінчення (з 15 листопада 2017 року по 15 березня 2018 року), відповідає інтересам дитини, не порушує прав батька на спілкування з нею та не позбавляє його права брати участь у вихованні та утриманні дитини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про надання такого дозволу.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_5 в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 07 березня 2018 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, тому виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 09 жовтня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 09 жовтня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта