Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №720/12/17

Постанова

Іменем України

25 червня 2018 року

м. Київ

справа № 720/12/17

провадження № 61-33890св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія»,

треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 червня 2017 року у складі головуючого-судді Ляху Г. О. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 серпня 2017 року у складі суддів: Яремка В. В., Одинака О. О., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» (далі - СТОВ «Надія») про встановлення факту перебування у трудових відносинах та стягнення заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що за домовленістю з керівником СТОВ «Надія» він в січні-березні 2009 року у складі бригади з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за неофіційними трудовими відносинами виконував роботи з водовідведення у районі консервного цеху у місті Новоселиця Чернівецької області. Для проведення вказаних робіт ним за власні кошти були придбані різноманітні матеріали, а саме гравійну суміш, бетонні кільця, найнято екскаваторника і працівників пожежної частини для відводу води.

Посилаючись на те, що з часу закінчення вказаних робіт, відповідач не визнає факту трудових відносин між ними та ухиляється від сплати заробітної плати за виконані роботи, ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги, просив встановити факт перебування у трудових відносинах із СТОВ «Надія» з 15 січня 2009 року до 30 березня 2009 року, стягнути заборгованість із заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в загальному розмірі 187 431,00 грн.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю та недоведеністю позовних вимог, оскільки відносини між сторонами є цивільно-правовими, а не трудовими.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 червня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

11 вересня 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та неправильно визначено характер правовідносин, що склалися між сторонами.

Також, ОСОБА_4 посилається на помилковість висновку судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач діяв як субпідрядник, тоді як у нього не було спеціального дозволу на виконання робіт для здійснення будівельної діяльності.

Крім того, зазначає що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні безпідставно послався на норми Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 668 від 01 серпня 2005 року, пунктами 66-68 яких передбачено залучення підрядником до виконання робіт робочої сили.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

27 вересня 2017 року СТОВ «Надія» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржуване судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження 01 червня 2018 року передано до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_4 без задоволення, а судових рішень - без змін.

Судами встановлено, що відповідно до контракту від 12 вересня 2008 року № 223 управління капітального будівництва Чернівецької обласної державної адміністрації стало замовником реконструкції системи водовідведення в районі консервного цеху у місті Новоселиця Чернівецької області, генпідрядником даних робіт стало СТОВ «Надія».

Певні роботи з реконструкції системи водовідведення на початку 2009 року проводилися позивачем ОСОБА_4, та особисто ним залученими до роботи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Позивач та треті особи самостійно організовували свою роботу, без дотримання вимог внутрішнього трудового розпорядку, були вільними у вирішенні щоденних питань, метою їх діяльності було отримання певного матеріального результату за виконану роботу, яка мала обмежену тривалість у часі та охоплювалася закінченням виконання певних робіт, узгоджених між СТОВ «Надія» та ОСОБА_4

Безпосереднє керівництво на об'єкті проводилося самим позивачем, ним же залучалися до роботи інші особи та здійснювалася закупівля необхідних матеріалів для проведення реконструкції.

Характер виконаних ОСОБА_4 робіт, їх тривалість та мета свідчать про виникнення між сторонами цивільно-правових відносин.

За змістом частини першої статті 21 КЗпП України (тут і далі у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно положень статті 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Виходячи зі змісту статті 21 КЗпП України трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Відповідно до статті 626 ЦК Україницивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто предметом трудового договору є праця людини, а предметом цивільно-правових відносин - результат такої праці.

Роботу за договором підряду особа виконує на свій ризик з використанням власних матеріалів, або матеріалів замовника, між тим, як трудовий договір передбачає, що робітник не несе відповідальності за загибель предмета його праці, підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку та забезпечується всім необхідним для діяльності.

Вимоги статей 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України (тут і далі у редакції 2004 року чинній на час вирішення спору) зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України).

Відповідно до статті 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За вимогами статті 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у позові, суди, повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір, врахувавши зміст вимог і заперечень сторін та належно оцінивши зібрані докази, дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не довів обставини його праці у СТОВ «Надія» з 15 січня 2009 року до 30 березня 2009 року за трудовим договором, оскільки заяву про прийняття на роботу та трудову книжку позивач не подавав, ним не доведено роботу за правилами внутрішнього трудового розпорядку із визначенням робочого місця та обумовленням заробітної плати за трудовим договором. На підставі встановленого суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що правовідносини сторін є цивільно-правовими та спрямовані на отримання результатів праці позивача у виконанні підрядних робіт з відповідною оплатою праці.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач діяв як субпідрядник, тоді як у нього не було спеціального дозволу на виконання робіт для здійснення будівельної діяльності.

Проте відсутність у позивача спеціального дозволу на виконання певних робіт, недотримання форми договору, умов виконання робіт, не свідчить про відсутність між сторонами саме цивільно-правових та наявність трудових відносин.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставного посилання суду апеляційної інстанції у своєму рішенні на норми загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 668 від 01 серпня 2005 року, пунктами 66-68 яких передбачено залучення підрядником до виконання робіт робочої сили не спростовують висновків суду.

За наведених обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_4про неповне з'ясування судами обставин справи та неправильне визначення характеру спірних правовідносин, не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними викладеним в апеляційній скарзі та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик