Історія справи

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 295/14595/17

провадження № 61-891св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів:Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Житомирський дошкільний навчальний заклад № 32,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Житомирського дошкільного навчального закладу № 32, в якому, посилаючись на неправомірність її звільнення, просила визнати незаконним наказ № 66 Житомирського дошкільного навчального закладу № 32 від 13 червня 2017 року, поновити її на посаді вихователя цього дошкільного закладу та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу і 7 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 травня 1993 року згідно наказу № 63, вона була прийнята на роботу на посаду вихователя в дитячий садок-ясла № 32. З 01 січня 2003 року вказаний заклад перейменований на Житомирський дитячий дошкільний заклад № 32. З часу прийняття її на роботу і до звільнення вона, працюючи вихователем, неодноразово заохочувалась, але ніколи не притягувалась до дисциплінарної відповідальності. В січні 2017 року була прийнята на роботу нова завідувач Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32. У травні 2017 року з метою комплектації груп на новий навчальний рік було складено акт розслідування щодо перевірки журналів відвідування у всіх вікових групах. В результаті перевірки в акті було зазначено, що батьками дітей проводилась оплата за харчування безпосередньо вихователю. Зазначений акт розслідування був направлений до органів прокуратури, після чого керівник закладу примусила написати її заяву про звільнення за власним бажанням. ОСОБА_1 послалась на те, що написала заяву про відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням, а тому у роботодавця були відсутні підстави для її звільнення за власним бажанням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2019 року у складі судді Перекупки І. Г позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ № 66 від 13 червня 2017 року Житомирського дошкільного навчального закладу № 32 про звільнення з посади вихователя ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 38 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на попередньому місці роботи у Житомирський дошкільний заклад № 32 на посаду вихователя. Стягнуто з Житомирського дошкільного навчального закладу № 32 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 червня

2017 року по 19 серпня 2019 року у сумі 123 734,40 грн. Стягнуто з Житомирського дошкільного навчального закладу № 32 на користь ОСОБА_1 9 050,80 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору. Рішення у частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Цього ж дня ухвалою суду виправлено допущену описку у резолютивній частині вказаного рішення, зазначено правильний період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 14 червня 2017 року по 19 серпня 2019 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заяву про своє звільнення з 14 липня 2017 року ОСОБА_1 подала завідуючій закладу 31 травня 2017 року, але 23 червня 2017 року вона написала заяву про скасування заяви про звільнення. Згідно підпису, заяву отримала особисто завідуюча Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32 Хоруженко І. О. 23 червня 2017 року. Отже роботодавець не мав підстав для звільнення позивача за власним бажанням. У зв`язку із визнанням звільнення незаконним на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 червня 2017 року по 19 серпня 2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу Житомирського дошкільного навчального закладу № 32 задоволено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при звільненні ОСОБА_1 було дотримано вимог трудового законодавства, оскільки заяву про відкликання своєї заяви про звільнення позивач подала

23 червня 2017 року, тобто після закінчення двотижневого строку від дня попередження роботодавця про своє звільнення за власним бажанням. Окрім того, заявою від 30 червня 2017 року позивач просила вважати заяву від 23 червня 2017 року такою, що не подавалась і розглянути заяву про відкликання заяви. 13 червня 2017 року, тобто через два тижні після подання ОСОБА_1 заяви про звільнення від 31 травня 2017 року, відповідачем був виданий наказ про її звільнення з 14 липня 2017 року. Посилання представника відповідача на пропуск позивачем строків звернення до суду з позовом суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, враховуючи те, що дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його недоведеності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року і залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки поданим нею заявам, показам свідків та документам Житомирського дошкільного навчального закладу № 32, неправильно застосував положення статті 38 КЗпП України. Позивач вказує на високий рівень кваліфікації та значний досвід роботи і тиск з боку адміністрації.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Житомирський дошкільний навчальний заклад № 32 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказане судове рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 25 травня 1993 року працювала на посаді вихователя у дитячому садку-яслах № 32, який перейменований на Житомирський дитячий дошкільний заклад № 32.

Актом розслідування від 29 травня 2017 року встановлено, що батьками дітей проводилась оплата за харчування безпосередньо вихователю Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32.

31 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась на ім`я директора дитячого закладу із заявою про надання їй чергової відпустки з 01 червня 2017 року по 14 липня 2017 року. Цього ж дня вона звернулась до роботодавця із заявою про звільнення її з роботи за власним бажанням з 14 липня 2017 року.

23 червня 2017 року позивач звернулась до керівника Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32 із заявою, в якій просила скасувати її заяву щодо звільнення за власним бажанням з 14 липня 2017 року, посилаючись на те, що її не задовольняє пропозиція нового працевлаштування.

У заяві від 30 червня 2017 року, яка подана до Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32, позивач зазначила, що не отримала від адміністрації закладу відповіді щодо її заяви про скасування заяви про її звільнення від 23 червня 2017 року, у зв`язку із чим звертається повторно, просить вважати її заяву від 23 червня 2017 року такою, що не подавалась, вона її відкликає та очікує наступної відповіді.

Наказом № 66-К від 13 червня 2017 року Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32 ОСОБА_1 звільнена з посади вихователя за власним бажанням згідно пунктом 1 статті 38 КЗпП України, з 14 липня 2017 року. Підставою вказана заява від 31 травня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 38 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором.

Суди при розгляді спорів виходять із того, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у трудових відносинах і працівник має добросовісно користуватись своїми правами.

Виходячи зі змісту принципу рівності, положень статті 38 Кодексу законів про працю України і частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки» у разі одночасного подання працівником заяви про звільнення за власним бажанням і заяви про надання невикористаної відпустки або її частини (коли день звільнення визначений працівником поза межами двотижневого строку попередження про звільнення після закінчення відпустки) працівник має право відкликати заяву про звільнення лише протягом двотижневого строку з дати попередження роботодавця про звільнення. Якщо цей строк закінчився і подана заява про звільнення не відкликана, працівник уважатиметься таким, що залишив роботу, підтримує вимогу про звільнення і втратив право на повернення до роботи після закінчення відпустки.

Згідно статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтованого виходив із того, що заяву про своє звільнення з 14 липня 2017 року ОСОБА_1 подала до Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32 31 травня 2017 року разом із заявою про надання відпустки з 01 червня 2017 року по 14 липня 2017 року. На протязі двох тижнів ОСОБА_3 не відкликала заяву про звільнення за власним бажанням, до роботи не повернулась. Лише 23 червня 2017 року позивач написала заяву про скасування заяви про звільнення. Окрім того, 30 червня 2017 року позивач звернулась до Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32 із заявою, в якій просила вважати заяву від 23 червня 2017 року такою, що не подавалась і повідомила про відкликання заяви. 13 червня 2017 року, тобто через два тижні після подання ОСОБА_1 заяви про звільнення від 31 травня 2017 року, відповідачем був виданий наказ про її звільнення з 14 липня 2017 року, тобто в останній день відпустки. Застосування примусу до ОСОБА_1 з боку адміністрації Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32 судами не встановлено.

З урахуванням встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про дотримання з боку Житомирського дитячого дошкільного закладу № 32 вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції по суті спору, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Статтею 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович