Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2020 року у справі №755/10345/18

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 755/10345/18

провадження № 61-1672св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -фізична особа-підприємець ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Гаращенка Д. Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору та відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної

особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) про розірвання договору та відшкодування збитків.

Позовна заява мотивована тим, що 13 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір побутового підряду про виготовлення меблів № 627.

Сума договору (вартість замовлення із виготовлення та монтажу меблів), передбачена його умовами, становить 68 000,00 грн. Договором визначено попередню оплату (аванс) у розмірі 70 % від суми договору, що становить

47 600,00 грн. Решта суми мала бути сплачена після виготовлення меблів.

Одразу після підписання договору 13 січня 2016 року позивачем було передано відповідачу грошові кошти в розмірі 47 600,00 грн, що становить 70 % суми договору. Таким чином, нею були виконані умови договору щодо попередньої оплати робіт із виготовлення меблів.

Відповідно до визначених договором зобов'язань ФОП ОСОБА_2 мав виготовити, доставити та змонтувати меблі в квартирі позивача до 25 березня 2016 року.

Разом із тим, відповідач не виконав зобов'язань за договором та не відповідав на телефонні дзвінки. У квітні 2016 року ФОП ОСОБА_2 повідомив, що у нього виникли проблеми, він ще не приступав до виготовлення меблів, замовлення виконає, але пізніше. Нової дати виготовлення меблів відповідач їй не назвав. На початку травня 2016 року відповідач знову повідомив, що меблі не виготовив, при зустрічі почав розповідати про особисті проблеми, але пообіцяв, що він виконає умови договору через два тижні, після чого зник.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- розірвати договір про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627;

- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі

57 548,40 грн (сума боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції), з яких: 47 600,00 грн - кошти, сплачені відповідачу як авансовий платіж за договором про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627,

9 948,40 грн - збитки, завдані внаслідок інфляційних витрат;

- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь пеню в розмірі 3 % за кожний день прострочення робіт за договором про виготовлення меблів від 13 січня

2016 року № 627 за період із 05 липня 2017 року до 05 липня 2018 року в розмірі 744 600,00 грн;

- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь 3 % річних за період з 26 березня 2016 року до 05 липня 2018 року в розмірі 3 258,97 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 805 407,37 грн за договором про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627, яка складається з: 57 548,40 грн сума боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції, 744 600 грн пеня в розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання робіт за договором за період з 05 липня 2017 року по 05 липня 2018 року,

3 258,97 грн 3 % за період з 26 березня 2016 року до 05 липня 2018 рік.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено договірні зобов'язання в частині термінів виготовлення, поставки, встановлення меблів та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про повне або часткове виконання ним умов договору, а тому наявні підстави для розірвання вказаного правочину та стягнення з відповідача на користь позивача отриманого ним авансового платежу в розмірі 47 600,00 грн, а також збитків, завданих внаслідок невиконання зобов'язання. При цьому суд погодився із наданим позивачем розрахунком.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 57 548,40 грн, 3 % річних за період

з 26 березня 2016 року до 05 липня 2018 року в розмірі 3 258,97 грн, пеню за період з 05 липня 2017 року до 05 липня 2018 року в розмірі 3 400,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання спірного правочину у зв'язку з невиконанням його умов ФОП ОСОБА_2.

Ураховуючи те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав в обумовлений сторонами строк до 25 березня 2016 року та не повернув грошові кошти в розмірі 47 600,00 грн, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Разом із тим, враховуючи, що сторонами за порушення строку виконання договору визначено розмір пені у пункті 6.2. договору, а саме: в розмірі 0,05 % пені за кожен день прострочення, але не більше 5 % від загальної суми цього договору, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі, визначеному частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), є помилковим та незаконним. Апеляційний суд вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 05 липня 2017 року до 05 липня 2018 року в розмірі, передбаченому пунктом 6.2. договору, а саме: 3 400,00 грн

(68 000,00 грн Х 5 %). При цьому апеляційний суд посилався на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року у справі № 755/2914/17, у якому в задоволенні позовної вимоги про визнання несправедливими та недійсними положення п. 6.2. договору № 627 від 13 січня 2016 року відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання робіт за договором від 13 січня 2016 року № 627 за період з 05 липня 2017 року до 05 липня 2018 року та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року лише в частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання робіт за договором від 13 січня 2016 року № 627 за період з 05 липня 2017 року до 05 липня 2018 року, а тому в іншій частині оскаржуване судове рішення Верховним Судом не переглядається у силу вимог статті 400 ЦПК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У березні 2020 року справа № 755/10345/18 передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги правову позицію, викладену у ~law34~ № 5, відповідно до якої умови договору побутового замовлення, визначені законом, не можуть бути змінені за погодженням сторін на шкоду інтересам споживача.

Таким чином, при вирішенні спору, апеляційний суд повинен застосувати положення, визначені частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а відповідач зобов'язаний сплатити пеню за кожен день прострочення виконання робіт у розмірі 3 % від вартості визначеної у договорі. Разом із тим, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на заперечення позивача та її представника щодо неправомірності пункту 6.2. договору про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627.

Доводи інших учасників справи

У березні 2020 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції правомірно врахував факти, викладені в рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року у справі № 755/2914/17 за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів.

ФОП ОСОБА_2 вважає, що навіть у разі порушення ним зобов'язання за вказаним договором, стягнута сума штрафних санкцій рішенням суду першої інстанції є надмірно високою та такою, що не відповідає розміру нанесених збитків позивачу.

ФОП ОСОБА_2 просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 13 січня 2016 року між ОСОБА_1 (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) укладено договір про виготовлення меблів № 627, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, виконати за завданням замовника, а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, оплатити та прийняти меблеві вироби (надалі іменується "Продукція") етажерки

2 шт, антресоль, карниз відповідно до характеристик, визначених в комплекті документів (дизайнерський проект та специфікація).

Згідно з умовами пункту 2.1. договору загальна вартість робіт за цим договором становить 68 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.3. договору замовник здійснює оплату таким чином: пункт
2.3.1. договору - 70 % від загальної вартості продукції, що складає 47 600,00
грн, авансовим платежем у день підписання договору; пункт 2.3.2. договору - 25 % від загальної вартості продукції, що складає 17 000,00 грн, не пізніше одного банківського дня до визначеної цим договором дати доставки та встановлення продукції в приміщенні замовника; пункт 2.3.3. договору - 5 % від загальної вартості продукції, що складає 3 400,00 грн на момент завершення повного обсягу робіт виконавцем за договором.

Відповідно до пункту 3.1. договору виконавець виготовляє продукцію в строк 45 (сорок п'ять) робочих днів, який починається з наступного дня після дати технологічного обміру продукції та визначається на 25 березня 2016 року.

У пункті 5.2. договору визначено, що під час підписання цього договору сторони обговорюють час проведення виконавцем технологічного обміру 13 січня 2016 року.

Пунктом 5.7. договору передбачено, що виконавець встановлює продукцію у термін, заздалегідь узгоджений із замовником, залежно від складності проекту, але термін монтажу не може перевищувати 10 робочих днів з дня початку робіт монтажу.

У пункті 6.2. договору сторонами погоджено, що у разі порушення виконавцем термінів за даним договором він сплачує замовнику 0,05 % пені за кожен день прострочення, але не більше 5 % від загальної суми даного договору.

ОСОБА_1 виконано умови укладеного між сторонами договору про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627, а саме пункту 2.3.1. договору та сплачено відповідачу 70 % вартості замовленого товару від загальної вартості продукції в розмірі 47 600,00 грн, що підтверджується товарним чеком від 13 січня 2016 року. (а. с. 15)

19 липня 2016 року позивачем на адресу ФОП ОСОБА_2 направлено повідомлення про розірвання договору, повернення коштів та відшкодування збитків (у порядку статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 610 ЦК України), однак повідомлення відповідачем не було отримано, конверт разом із повідомленням повернувся із відміткою поштового відділення "за закінченням встановленого строку зберігання". (а. с. 28,29)

21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо порушення вимог законодавства про захист прав споживачів ОСОБА_2.

Листом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 17 листопада 2016 року повідомлено, що спеціалістами Головного управління встановлено, що за вищезазначеною адресою господарську діяльність ФОП

ОСОБА_2 не здійснює. На запит Головного управління товариство з обмеженою відповідальністю "Альт-Трейд ", власник офісних приміщень ТЦ "Аракс" надав лист щодо припинення договірних відносин із ФОП ОСОБА_2 з 15 квітня 2013 року. Крім того, товариство з обмеженою відповідальністю "Дизайн Студія "БРАВО", що орендує приміщення в ТЦ "Аракс", повідомило про відсутність будь-яких юридичних відносин з ФОП ОСОБА_2. Головним управлінням направлено відповідні листи до Державної фіскальної служби та Національної поліції України з проханням надати необхідну інформацію для проведення щодо ФОП ОСОБА_2 позапланового заходу державного нагляду. (а. с. 34)

Листом Державної фіскальної служби України від 23 грудня 2016 року позивача повідомлено про те, що на виконання доручення Державної фіскальної служби України від 13 грудня 2016 року № 39612/7/99-99-13-04-02-17 (вх. № 13076/8 від 13 грудня 2016) розглянуто звернення Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 01 грудня 2016 № 12136/39-03-2046 щодо можливих порушень вимог чинного законодавства ФОП ОСОБА_2. З метою перевірки інформації вказаної у скарзі фахівцями ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві надіслано запит суб'єкту господарювання ОСОБА_2 про надання пояснення та їх документального підтвердження з питань здійснення діяльності. Станом на 22 грудня 2016 року зазначений громадянин до ДПІ не прибув, вказані пояснення та документи не надав.

Також інформацію направлено до оперативного управління фінансових розслідувань ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві для вжиття відповідних заходів у межах своїх повноважень. (а. с. 40-41)

Встановлено також, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва

від 24 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду

м. Києва від 26 липня 2018 року, у справі № 755/2914/17 за позовом

ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, позов

ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за період прострочки виконання замовлення за договором про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627 за період з 26 березня

2016 року по 14 лютого 2017 року у розмірі 3 400,00 грн та 1 000,00 грн моральної шкоди, а всього 4 400,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позовної вимоги про визнання несправедливими та недійсними положення п. 6.2. договору № 627 від 13 січня 2016 року відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 15 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статті 6, 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Суди встановили, що між сторонами виникли правовідносини з договору підряду.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Положеннями статті 849 ЦК України передбачено, що у випадку якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до частини 1 статті 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Отже, договір підряду (побутового підряду) є складним зобов'язанням, оскільки включає як права, так і обов'язки кожної із його сторін (обов'язок підрядника виконати певну роботу і право вимагати її оплати, обов'язок замовника оплатити виконану роботу і право вимагати виконання обов'язку підрядником).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз положень частини 5 статті 653 ЦК України свідчить, що тільки при розірванні договору у зв'язку з істотним його порушенням однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627, укладений між нею та

ФОП ОСОБА_2, а також стягнути з відповідача суму боргу із урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню в розмірі 3 % за кожний день прострочення робіт за договором про виготовлення меблів за період з 05 липня 2017 року

до 05 липня 2018 року та 3 % річних за період з 26 березня 2016 року

до 05 липня 2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання спірного договору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав наявними правові підстави для розірвання спірного правочину у зв'язку з невиконанням його умов ФОП ОСОБА_2.

При цьому судами було встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що позивач виконав свої зобов'язання за Договором № 627 про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року, здійснивши оплату 70 % в загальному розмірі 47 600,00
грн, що відповідає умовам договору.

Однак відповідач у порушення умов укладеного договору після надходження грошових коштів свої зобов'язання щодо виконання обсягу робіт, визначених договорами, не виконав.

Таким чином, судами беззаперечно встановлено, що меблі за договором поставлені не були, а грошові кошти позивачу у зв'язку з невиконанням умов договору відповідачем повернуті не були. Відповідач встановлених судами обставин не спростував та не заперечував у відзиві на касаційну скаргу.

Ураховуючи те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав в обумовлений сторонами договору строк до 25 березня 2016 року та не повернув грошові кошти в розмірі 47 600,00 грн, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення пені в розмірі, визначеному частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), вважав, що враховуючи, що сторонами за порушення строку виконання договору визначено розмір пені у пункті 6.2. договору в розмірі 0,05 % пені за кожен день прострочення, але не більше 5 % від загальної суми договору, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період з 05 липня 2017 року до 05 липня 2018 року в розмірі, передбаченому пунктом 6.2. договору, а саме: 3 400,00 грн.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про оскарження постанови Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року лише в частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання робіт за договором від 13 січня 2016 року № 627 за період з 05 липня 2017 року до 05 липня 2018 року, а тому в іншій частині оскаржуване судове рішення Верховним Судом не переглядається відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, у пункті 6.2. спірного договору про виготовлення меблів від 13 січня 2016 року № 627 сторонами погоджено, що у разі порушення виконавцем термінів за даним договором він сплачує замовнику 0,05 % пені за кожен день прострочення, але не більше 5 % від загальної суми цього договору.

Згідно з частиною 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

За правилами частин 4 , 7 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року у справі № 755/2914/17 за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва

від 26 липня 2018 року, в задоволенні позовної вимоги про визнання несправедливими та недійсними положення пункту 6.2. договору від 13 січня

2016 року № 627 відмовлено та стягнуто пеню за період з 26 березня 2016 року до 14 лютого 2017 року в розмірі, передбаченому пунктом 6.2. договору, а саме: 5 % від суми договору, що становить 3 400,00 грн.

У вказаній справі встановлено, що пункт 6.2 Договору про визначення розміру пені (0,05 % пені за кожен день прострочення, але не більше 5 % від загальної суми цього договору) не порушує принцип добросовісності, а визначений сторонами розмір пені не призвів до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та не завдав шкоди споживачеві.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання робіт за договором за період з 05 липня 2017 року до 05 липня

2018 року, дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за вказаний період у розмірі, передбаченому пунктом 6.2. договору, а саме: 3 400,00 грн.

Доводи касаційної скарги про незгоду позивача зі встановленим договором розміром пені у зв'язку з його несправедливістю є безпідставними, оскільки вказаний розмір відповідає пункту 6.2. договору, який був предметом перегляду у справі № 755/2914/17, та в якій встановлено, що зменшення розміру неустойки у разі прострочення виконання робіт не суперечить закону, вказане не призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та не завдало шкоди споживачеві.

Оскільки вказані обставини встановлені у рішенні Дніпровського районного суду

м. Києва від 24 квітня 2018 року у справі № 755/2914/17, що набрало законної сили, а тому, як правильно вважав суд апеляційної інстанції, вони не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи відповідно до вимог статті 82 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки ОСОБА_1 оскаржує постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання робіт за договором від 13 січня 2016 року № 627 за період з 05 липня 2017 року до 05 липня 2018 року, а також враховуючи доводи відзиву на касаційну скаргу, поданого ФОП ОСОБА_2, у якому відповідач погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та просить суд залишити його без змін, тому в іншій частині оскаржувана постанова апеляційного суду Верховним Судом не переглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення в оскаржуваній частині постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині стягнення пені залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров