Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.07.2018 року у справі №199/2099/17

Постанова

Іменем України

25 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 199/2099/17

провадження № 61-35533св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Шахторін Артем Сергійович, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Руденко В. В. від 17 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М., від 01 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 24 січня 2004 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. 15 листопада 2001 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 придбала будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 який розташований на земельній ділянці площею 1 434 кв. м. Під час шлюбу сторони знесли будинок та побудували на земельній ділянці новий будинок, будівництво якого завершилося 08 вересня 2015 року, право власності на який зареєстровано за відповідачем. 07 серпня 2014 році відповідач приватизувала земельну ділянку, на якій розташовано спірний житловий будинок.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просив визнати спірні будинок та земельну ділянку об'єктами спільної сумісної власності подружжя та провести поділ спільного сумісного майна подружжя, визнавши за кожним по 1/2 частини спірного майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.

Поділено спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнавши за ОСОБА_4 право власності по 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, який в цілому складається із: житлового будинку літ. Д-1 загальною площею 111,7 кв. м, жилою площею 50,0 кв. м, сараю літ. Б, гаражу літ. Е, вбиральні літ. Ж, душу літ. И, № 1-7, І споруд, замощення.

Залишено у власності ОСОБА_5 1/2 частини вказаного будинку.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок був побудований сторонами під час шлюбу, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вказане майно підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних частках. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача, оскільки була набута нею внаслідок приватизації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_4 в оскаржуваній частині задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, залишивши у власності ОСОБА_5 іншу 1/2 частини зазначеної земельної ділянки.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання земельної ділянки об'єктом спільної сумісної власності подружжя відмовлено.

Визнаючи за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, що подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірний будинок був побудований за її особисті кошти, а право власності на спірну земельну ділянку вона набула у порядку приватизації. Також вказувала на те, що з червня 2017 року вона перебувала за межами України, її не було належним чином повідомлено про розгляд справи, чим порушено її права на участь у судовому засіданні. При цьому зазначала, що вона не уповноважувала представника ОСОБА_7 представляти її інтереси, договори про надання правової допомоги не підписувала.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди дійшли правильного висновку про визнання за ним права власності на 1/2 частини спірного майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що з 24 січня 2004 року по 18 квітня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.

15 листопада 2001 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 придбала будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 1 434 кв. м.

07 серпня 2014 році відповідач у порядку приватизації отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1.

Під час перебування в шлюбі сторони знесли будинок № 146 та побудували на вказаній земельній ділянці новий будинок, будівництво якого завершилося 08 вересня 2015 року. Вказаний будинок складається із: житлового будинку літ. Д-1 загальною площею 111,7 кв. м, жилою площею 50,0 кв. м, сараю літ. Б, гаражу літ. Е, вбиральні літ. Ж та душу літ. И.

01 лютого 2016 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вказаний будинок.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Установивши, що спірний будинок був побудований під час шлюбу сторін, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Доводи касаційної скарги про те, що будинок побудований за її особисті кошти, а не за спільні кошти подружжя, є безпідставними, оскільки відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання на позивачем права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Згідно з положеннями частини першою статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що у кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, дійшов правильного висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки.

З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки.

Також безпідставними є доводи ОСОБА_5 про порушено її права на участь у судовому засіданні, оскільки вона належним чином повідомлялась про розгляд справи, у судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій був присутнім її представник ОСОБА_7

Доводи касаційної скарги про те, що вона не уповноважувала ОСОБА_7 представляти її інтереси, спростовуються матеріалами справи, а саме договорами про надання правової допомоги від 03 червня 2017 року, 05 жовтня 2017 року та від 10 листопада 2017 року, які були чинними на час ухвалення розгляду судами справи (а. с. 151 т. 1, а. с. 13, 48 т. 2, ). При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів ОСОБА_5 про те, що вона не підписувала вказані договори.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 03 вересня 2018 року зупинено дію оскаржуваних судових рішення до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для їх скасування відсутні, тому дія рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року в нескасованій частині та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Шахторін Артем Сергійович, залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року в нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року в нескасованій частині та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта