Історія справи

Постанова

Іменем України

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1114/2011

провадження № 61-459св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 5 квітня 2016 року у складі судді Дубіжанської Т. О. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2016 року у складі суддів: Єлізаренко І. А., Калиновського А. Б., Свистунової О. В.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про припинення права спільної сумісної власності на квартиру, визнання 1/2 частини квартири спадковою масою після смерті спадкодавця; визначення часток учасників у праві спільної сумісної власності на квартиру.

Позовна заява мотивована тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 19 серпня 1998 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер. 22 квітня 2005 року ОСОБА_4 склав заповіт та заповів належну йому частку вищевказаної квартири ОСОБА_2 Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина за заповітом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Позивач звернувся у шестимісячний строк до третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою, про прийняття спадщини, однак, нотаріус йому відмовив, у зв'язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на квартиру.

На підставі викладеного просив припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 визначити спадкову масу на 1/2 частини вищезазначеної квартири після померлого спадкодавця, ОСОБА_4; визначити частки учасників у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 у розмірі: 1/2 частину за ОСОБА_4, 1/2 частину - за ОСОБА_3, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 серпня 1998 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 5 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутня відмова нотаріуса в оформленні права на спадщину за ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій нотаріусом не виносилася, тому позовні вимоги про визначення спадкової маси на 1/2 частину спірної квартири та розподіл часток по 1/2 між спадкодавцем та ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зокрема у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину. Оскільки відмова нотаріуса в оформленні права на спадщину за ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відсутня, а постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій нотаріусом не виносилася, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, позивач просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, просив винести окрему ухвалу, в якій зазначити встановлені порушення норм права, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, які не є підставою для скасування їх рішення чи ухвали.

Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріальна контора відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки останній не міг надати правовстановлюючого документу на спірну квартиру. Щодо порушення норм процесуального права при ухваленні рішення судом першої інстанції, зазначив, що суддя під час перебування у нарадчій кімнаті розглядав інші судові справи.

4 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 серпня 1998 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне останньому майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1

Встановлено, що 22 квітня 2005 року, ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкіним М. М. за реєстровим № 1415, в якому належну йому квартиру АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_2

18 жовтня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_2 було відкрито спадкову справу № 880/2006 після смерті ОСОБА_4

Встановлено, що листом від 2 жовтня 2009 року третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, позивачу ОСОБА_2 на підставі пункту 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, роз'яснено порядок видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, яке підлягає реєстрації, зокрема, після подання нотаріусу правовстановлюючого документу, витягу з Реєстру прав власності бюро технічної інвентаризації, який надається за запитом нотаріуса, та інших документів, видається свідоцтво про право на спадщину. Нотаріусом в цьому листі також роз'яснено, що для одержання запиту на отримання витягу з реєстру прав власності позивачу необхідно з'явитися до нотаріальної контори та надати паспорт спадкоємця, правовстановлюючий документ на квартиру, свідоцтво про смерть ОСОБА_4 Для одержання консультації, ОСОБА_2 запропоновано з'явитися до нотаріальної контори.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем і посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.

На підставі викладених норм права та досліджених доказів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що право на спадщину мають особи, які її прийняли. Разом із тим свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у порядку, встановленому законодавством. Отже, за наявності умов у спадкоємця для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, позовні вимоги про визнання прав на спадщину задоволенню не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зокрема у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Висновки судів узгоджуються із роз'ясненнями пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7.

Судами встановлено, що нотаріусом свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_4 не видавалося та відсутня відповідна відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо оформлення права на спадщину на вищевказане нерухоме майно.

Листом від 2 жовтня 2009 року третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, нотаріусом лише роз'яснено ОСОБА_2 дії, які він зобов'язаний вчинити для отримання свідоцтва про право на спадщину. Отже, право ОСОБА_2 на отримання свідоцтва про право на спадщину не порушено.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи наведене, дійшли вірного висновку про те, що для отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 необхідно звернутися до нотаріальної контори з переліком документів, який зазначено в листі нотаріальної контори.

Позивач має право реалізувати пропозиції та роз'яснення нотаріуса, викладені в листі. У разі відсутності документу про право власності на спадкове майно, ОСОБА_2 не позбавлений права отримати дублікат вказаного документу та отримати витяг з реєстру за запитом нотаріуса.

Висновки судів про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину позовні вимоги про визнання права на спадщину є передчасними і задоволенню не підлягають, узгоджуються з нормами чинного законодавства.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 судам роз'яснено, що за загальними правилами частини другої статті 372 ЦК України при поділі майна, що є у спільній сумісній власності, за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370 ЦК України, частина друга статті 372 ЦК України). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Для отримання свідоцтва про право на спадщину у вигляді частки квартири, яка знаходилась у спільній сумісній власності спадкодавця та іншого співвласника, закон не вимагає припинення права спільної сумісної власності співвласників (ОСОБА_4 та ОСОБА_3.) на квартиру та визначення часток за кожним з них у судовому порядку.

Позовні вимоги про визнання частки за померлим не узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не є належним способом захисту порушених прав відповідно до статті 16 ЦК України, тому задоволенню не підлягають.

Суди першої та апеляційної інстанцій вірно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач ОСОБА_2 неодноразово отримував від нотаріальної контори відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які були досліджені та вірно оцінені судами попередніх інстанцій. Судами вірно встановлено, що докази відмови про вчинення нотаріальних дій в матеріалах справи відсутні.

Доводи касаційної скарги про порушення суддею суду першої інстанції ОСОБА_6 таємниці нарадчої кімнати спростовуються журналом судового засідання та технічним звукозаписом фіксування судового засідання за допомогою програмного комплексу «Камертон», відповідно до яких вступну та резолютивну частини рішення було проголошено 5 квітня 2016 року о 16 годині 12 хвилин, а сторони на оголошення вступної та резолютивної частини рішення суду не з'явились.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 5 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик