Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.10.2019 року у справі №553/597/17

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 553/597/17

провадження № 61-29642св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Полтавська міська рада Полтавської області,

третя особа - садівниче товариство "Металіст",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Кривчун Т. О., Бондаревської С. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Полтавської міської ради, третя особа - садівниче товариство "Металіст", про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 2000 року добросовісно, безперервно, відкрито володіє та користується земельною ділянкою № НОМЕР_1, площею 637 кв. м, яка виділена йому у користування на підставі рішення загальних зборів СТ "Металіст" за адресою: АДРЕСА_1. Даною земельною ділянкою ніхто не цікавився. У 2016 році при оформленні права власності на земельну ділянку з'ясувалося, що вона належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 20 грудня 1999 року, а після цього у 2000 році була виділена йому в користування. ОСОБА_2 помер, після його смерті відкрилася спадщина, про прийняття якої жоден зі спадкоємців не заявив, а позивач з 2000 року по теперішній час він доглядає за земельною ділянкою, обробляє її та сплачує членські внески.

ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 637 кв. м, що розташована на території СТ "Металіст" у АДРЕСА_1, яка була передана йому на підставі рішення загальних зборів СТ "Металіст".

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави в складі судді: Кононенка С. Д. від 14 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 637 кв. м, що розташована на території СТ "Металіст" у АДРЕСА_1, яка була передана йому на підставі рішення загальних зборів СТ "Металіст".

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини 4 статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. Особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є орган місцевого самоврядування, в території якого розташована земельна ділянка. З урахуванням пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності статті 344 ЦК , та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. У позивача існує добросовісне, відкрите, безперервне володіння.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу Полтавської міської ради задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 14 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що земельна ділянка була виділена у користування позивачу на підставі рішення загальних зборів СТ "Металіст". Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність) врегульовано саме нормами ЗК України та в порядку, визначеному ЗК України. Устатті 119 ЗК України передбачено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених статті 119 ЗК України. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому статті 119 ЗК України. На вказані норми закону суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкових висновків про задоволення позову та визнання за позивачем права власності на земельну ділянку в порядку статті 344 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції, встановивши, що власник спірної земельної ділянки ОСОБА_2 помер, не перевірив вказаної обставини, не встановив дати його смерті, наявність спадкової справи, не витребував відомості зі спадкового реєстру та щодо наявності заповітів після ОСОБА_2.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

При цьому посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. ОСОБА_1 не було і не могло бути відомо про те, що спірну земельну ділянку приватизовано в 1999 році, а це свідчить, що він з 2000 рокудобросовісно, відкрито, безперервно нею володіє. Апеляційним судом не взято до уваги те, що про ОСОБА_1 дотримався вимог статті 119 ЗК України, оскільки саме після звернення до органу місцевого самоврядування він дізнався, що існує державний акт від 20 грудня 1999 року на ім'я ОСОБА_2, і тільки після цього звернувся до суду. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

У листопаді 2017 року Полтавська міська рада через представника ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржене рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.

Вказує, що на спірну земельну ділянку було видано державний акт на право приватної власності на землю від 20 грудня 1999 року ОСОБА_2 Позивачу було відомо хто власник вказаної земельної ділянки. Тому правильними є висновки апеляційного суду про необґрунтованість рішення суду першої інстанції, яка полягала в тому, що суд першої інстанції встановивши обставину існування власника вказаної земельної ділянки всупереч тому, визнав наявною ознаку добросовісності заволодіння ОСОБА_1 вказаною земельною ділянкою та визнав право власності за набувальною давністю на земельну ділянку за ОСОБА_1 Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Рух справи

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є членом СТ "Металіст", яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

20 грудня 1999 року на земельну ділянку № НОМЕР_1, що у СТ "Металіст" за адресою АДРЕСА_1 було видано державний акт на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_2.

У 2000 році земельна ділянка була № НОМЕР_1 площею 637 кв. м, яка розташована на території Садівничого товариства "Металіст", що розташована за адресою АДРЕСА_1 виділена у користування позивачу на підставі рішення загальних зборів СТ "Металіст".

Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено частини 1 статті 344 ЦК України. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених статті 119 ЗК України. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому статті 119 ЗК України.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що "умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано, що "умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений у ЗК України. Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування".

У абзаці 1 частини 1 статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що позивач не довів умов для набуття права власності за набувальною давністю, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення апеляційного суду постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене рішення апеляційного суду без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков