Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.09.2025 року у справі №755/16634/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 755/16634/21

провадження № 61-15191св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗН УА», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гравіс-Кіно», Товариство з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду

від 07 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗН УА» (далі -

ТОВ «ЗН УА»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс-Кіно» (далі -

ТОВ «Гравіс-Кіно»), Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» (далі - ТОВ «1+1 Інтернет») про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної та майнової шкоди.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 18 лютого 2021 року Державна установа «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення», яка перебуває в сфері управління Міністерства молоді та спорту України, оголосила про процедуру закупівлі «Човни академічні під вагу спортсмена 65-75 кг».

Відповідно до протокольного рішення від 10 березня 2021 року № 001-44-21-01 уповноваженої особи Управління «Укрспортзабезпечення» фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 визнано переможцем процедури закупівлі,

а 23 березня 2021 року між ДУ «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 , як переможцем процедури закупівлі - постачальником, укладено договір № 6/44, відповідно до пункту 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі наказу Мінмолодьспорту від 12 січня 2021 року № 44 «Про придбання спортивного обладнання та інвентарю довгострокового використання для забезпечення підготовки та участі національної збірної команди України з веслування академічного в Іграх XXXII Олімпіади 2020 року в м. Токіо (Японія)» постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю (човни академічні під вагу спортсмена 65-75 кг), а замовник - прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 в публікації на своїй персональній сторінці

в Facebook.com (посилання ІНФОРМАЦІЯ_1 розмістив інформацію щодо позивача такого змісту: «Недавно Министерство молодежи

и спорта похвасталось закупкой для наших олимпийцев новеньких лодок для академической гребли. По одному из тендеров, на закупку трех лодок Empacher, было потрачено 2.6 млн. грн. То, что тендер был прописан под одного поставщика - ерунда. Проблема в том, что этот поставщик, ФОП ОСОБА_4 , продал. Вместо новых лодок Министерству втюхали б/у лодки которые уже как три года бороздят реки и заливы страны. Потолок в цене этих лодок 40% от стоимости тендера. Как так вышло? Поставщик лодок ФОП ОСОБА_4 - карманный ФОП известного

в гребном мире афериста ОСОБА_1. Мы уже как-то о нем писали. Находясь в тесных отношениях с Министром спорта ОСОБА_13, ОСОБА_1 не только договорился про тендер "под себя", но и про то, что Министерство "скушает" б/у инвентарь. Как доказательство привожу фото шильдика одной из лодок 2 Х. Оригинальный год производства 2019 заменен на 2020. Но изюминка

в том, что ввезя эти лодки в 2019 ОСОБА_1 их даже не растаможил. После того, как он их три года использовал, а теперь продал на тендере, он спешно поехал на Киевскую таможню чтобы каким-то образом задним числом оформить растаможку лодок которые согласно тендера давно растаможены. В узких кругах вчера ОСОБА_1 хвастался что у него на таможне "кореш" который все порешает. Именно поэтому сегодня утром ОСОБА_1 собрал лодки и помчал на Киевскую таможню где прямо в эти минуты активно занимается их оформлением. Прошу сотрудников таможни внимательно отнестись к этой информации, а Министерство молодежи и спорта как-то прокомментировать эту закупку. ОСОБА_13, Міністерство молоді та спорту України».

ІНФОРМАЦІЯ_2 ТОВ «Гравіс-Кіно» викладено і розповсюджено на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 інформацію щодо позивача під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 ТОВ «1+1 Інтернет» викладено і розповсюджено на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 інформацію щодо позивача під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

ІНФОРМАЦІЯ_2 ТОВ «ЗН УА» викладено і розповсюджено на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 , власником домену (вебсайту) якого є ОСОБА_3 , інформацію щодо позивача під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_14».

Позивач вказував, що розповсюджена інформація стосовно нього не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію. Факти, викладені

у вказаних публікаціях, є недостовірними, неправдивими, нічим не підтвердженими, не відповідають дійсності. Обставини, які викликали ситуацію, спричинили позивачу моральних страждань та завдали майнової шкоди.

Враховуючи викладене, позивач просив:

- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену і розповсюджену ОСОБА_2 в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 на своїй персональній сторінці Facebook.com (посилання ІНФОРМАЦІЯ_1 а саме: «Недавно Министерство молодежи и спорта похвасталось закупкой для наших олимпийцев новеньких лодок для академической гребли. По одному из тендеров, на закупку трех лодок Empacher, было потрачено 2.6 млн. грн. То, что тендер был прописан под одного поставщика - ерунда. Проблема в том, что этот поставщик, ФОП ОСОБА_4 , продал. Вместо новых лодок Министерству втюхали б/у лодки которые уже как три года бороздят реки и заливы страны. Потолок в цене этих лодок 40% от стоимости тендера. Как так вышло? Поставщик лодок ФОП ОСОБА_4 - карманный ФОП известного в гребном мире афериста ОСОБА_1. Мы уже как-то о нем писали. Находясь в тесных отношениях с Министром спорта ОСОБА_13, ОСОБА_1 не только договорился про тендер "под себя", но и про то, что Министерство "скушает" б/у инвентарь. Как доказательство привожу фото шильдика одной из лодок 2 Х. Оригинальный год производства 2019 заменен на 2020. Но изюминка в том, что ввезя эти лодки в 2019 ОСОБА_1 их даже не растаможил. После того, как он их три года использовал, а теперь продал на тендере, он спешно поехал на Киевскую таможню чтобы каким-то образом задним числом оформить растаможку лодок которые согласно тендера давно растаможены. В узких кругах вчера ОСОБА_1 хвастался что у него на таможне "кореш" который все порешает. Именно поэтому сегодня утром ОСОБА_1 собрал лодки и помчал на Киевскую таможню где прямо в эти минуты активно занимается их оформлением. Прошу сотрудников таможни внимательно отнестись к этой информации, а Министерство молодежи и спорта как-то прокомментировать эту закупку. ОСОБА_13, Міністерство молоді та спорту України»;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати у триденний строк з дня набрання рішенням суду у цій цивільній справі законної сили розповсюджену ним недостовірну інформацію шляхом надрукування великим шрифтом і на новому місці на сторінці за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 де і була надрукована недостовірна інформація, під заголовком «СПРОСТУВАННЯ» такого змісту: «Інформація, поширена мною, ОСОБА_2 в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_8, в якій зазначено: «Недавно Министерство молодежи и спорта похвасталось закупкой для наших олимпийцев новеньких лодок для академической гребли. По одному из тендеров, на закупку трех лодок Empacher, было потрачено 2.6 млн. грн. То, что тендер был прописан под одного поставщика - ерунда. Проблема в том, что этот поставщик, ФОП ОСОБА_4 , продал. Вместо новых лодок Министерству втюхали б/у лодки которые уже как три года бороздят реки и заливы страны. Потолок в цене этих лодок 40% от стоимости тендера. Как так вышло? Поставщик лодок ФОП ОСОБА_4 - карманный ФОП известного в гребном мире афериста ОСОБА_1. Мы уже как-то о нем писали. Находясь в тесных отношениях

с Министром спорта ОСОБА_13, ОСОБА_1 не только договорился про тендер "под себя", но и про то, что Министерство "скушает" б/у инвентарь. Как доказательство привожу фото шильдика одной из лодок 2 Х. Оригинальный год производства 2019 заменен на 2020. Но изюминка в том, что ввезя эти лодки

в 2019 ОСОБА_1 их даже не растаможил. После того, как он их три года использовал, а теперь продал на тендере, он спешно поехал на Киевскую таможню чтобы каким-то образом задним числом оформить растаможку лодок которые согласно тендера давно растаможены. В узких кругах вчера ОСОБА_1 хвастался что

у него на таможне "кореш" который все порешает. Именно поэтому сегодня утром ОСОБА_1 собрал лодки и помчал на Киевскую таможню где прямо в эти минуты активно занимается их оформлением. Прошу сотрудников таможни внимательно отнестись к этой информации, а Министерство молодежи и спорта как-то прокомментировать эту закупку. ОСОБА_13, Міністерство молоді та спорту України», є недостовірною»;

- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену і розповсюджену ТОВ «Гравіс-Кіно» в сюжеті від ІНФОРМАЦІЯ_2 на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_15 під назвою: «

ІНФОРМАЦІЯ_4 »;

- зобов`язати ТОВ «Гравіс-Кіно» спростувати у триденний строк з дня набрання рішенням суду у цій цивільній справі законної сили розповсюджену ним недостовірну інформацію шляхом надрукування великим шрифтом і на тому ж місці на сайті, де і була надрукована недостовірна інформація, під заголовком «СПРОСТУВАННЯ» такого змісту: «Спростування: Інформація, поширена ТОВ «Гравіс-Кіно» в сюжеті від ІНФОРМАЦІЯ_8 на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_15, в якій зазначено: «

ІНФОРМАЦІЯ_4 », є недостовірною»;

- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену і розповсюджену ТОВ «1+1 Інтернет»

ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18:49 на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_4 »;

- зобов`язати ТОВ «1+1 Інтернет» спростувати у триденний строк з дня набрання рішенням суду у цій цивільній справі законної сили розповсюджену ним недостовірну інформацію шляхом надрукування великим шрифтом і на тому ж місці на сайті, де і була надрукована недостовірна інформація, під заголовком «СПРОСТУВАННЯ» такого змісту: «Інформація, поширена ТОВ «1+1 Інтернет»

в сюжеті від ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18:49 на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 в якій зазначено: « ІНФОРМАЦІЯ_4 », є недостовірною»;

- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену і розповсюджену ТОВ «ЗН УА»

ІНФОРМАЦІЯ_2 о 17:53 на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 , власником домену (вебсайту) якого є ОСОБА_3 , під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_14»;

- зобов`язати ТОВ «ЗН УА», власником домену (вебсайту) якого є ОСОБА_3 , спростувати у триденний строк з дня набрання рішенням суду у цій цивільній справі законної сили розповсюджену ним недостовірну інформацію шляхом надрукування великим шрифтом і на тому ж місці шпальти, де і була надрукована недостовірна інформація, під заголовком «СПРОСТУВАННЯ» такого змісту: «Інформація, поширена ТОВ «ЗН УА» від ІНФОРМАЦІЯ_8 о 17:53 на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 в якій зазначено: «ІНФОРМАЦІЯ_14», є недостовірною»;

- стягнути з ОСОБА_2 завдану моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн та майнову шкоду, витрачену на лікування, у розмірі 71 550,00 грн та стягнути із відповідачів судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року у складі судді Арапіної Н. Є. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є відомим спортсменом, тобто публічною особою, а тому межі допустимої критики та обсяги поширення інформації щодо нього є значно ширшими, ніж щодо непублічної особи, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у житті суспільства та його дії становлять підвищений суспільний інтерес. Позивач як публічна особа мав би усвідомити, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики та оцінки, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов`язково приємною для позивача, навіть шокуючою; він має бути готовий до того, що оцінка його дій та в його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для позивача.

Судом встановлено, що поширена стосовно позивача інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес. Із аналізу всього змісту поширеної відповідачем інформації, за висновком районного суду, відповідач ОСОБА_2 висловлював свою думку стосовно діяльності позивача, текстуальний зміст якої містив приховану оцінку діяльності позивача.

Суд взяв до уваги, що відповідач ОСОБА_2 є популярним професійним журналістом. Журналіст під час провадження професійної діяльності користується загальновизнаною свободою думки і слова, свободою вираження поглядів та має право: збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію в усному, письмовому або іншому вигляді - на свій вибір.

Тому поширену відповідачем ОСОБА_2 інформацію щодо позивача, яка згодом поширилася мережею інших інтернет ресурсів зі збереженням посилання на першоджерело, суд розцінив лише як оцінку його можливих дій, тобто спірні вислови є оціночним судженням, а не фактичним твердженням, які підлягають доведенню під час судового розгляду.

Отже, суд встановив відсутність порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача або таких, що перешкоджають позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної та майнової шкоди є похідними від позовних вимог про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, тому вони також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену і розповсюджену ОСОБА_2 в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_8 на своїй персональній сторінці Facebook.com ( ІНФОРМАЦІЯ_7 а саме:

«…известного в гребном мире афериста ОСОБА_1…. ОСОБА_1 не только договорился про тендер "под себя"… он спешно поехал на Киевскую таможню чтобы каким-то образом задним числом оформить растаможку лодок которые согласно тендера давно растаможены…».

Зобов`язано відповідача ОСОБА_2 спростувати у триденний строк з дня набрання рішенням суду у цій цивільній справі законної сили розповсюджену ним недостовірну інформацію шляхом надрукування на сторінці за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 де і була надрукована недостовірна інформація, під заголовком «СПРОСТУВАННЯ» - вступної і резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року у цій справі.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн грошової компенсації спричиненої моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 866,00 грн судового збору за розгляд справи районним судом, 1 065,96 грн витрат на проведення експертизи та 2 799,00 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , виходив із того, що твердження «…известного в гребном мире афериста ОСОБА_1…. ОСОБА_1 не только договорился про тендер "под себя"… он спешно поехал на Киевскую таможню чтобы каким-то образом задним числом оформить растаможку лодок которые согласно тендера давно растаможены…» не можуть вважатися оціночними судженнями.

Дослідивши поширену щодо позивача інформацію, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така інформація здійснена у спосіб категоричного та стверджувального висловлювання у формі повідомлення про існування конкретних обставин (фактів), тобто є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, а тому інформація може бути перевірена на предмет достовірності.

Застосування щодо позивача твердження «….известного в гребном мире афериста ОСОБА_1» ототожнює особу позивача із людиною, яка поводиться незаконно, протиправно (є шахраєм), а приписування позивачу дій

у стверджувальній формі щодо намагання приховати незаконну (протиправну) діяльність із застосуванням знайомств у державному органі (митниці) не можна визнати оціночними судженнями.

Також відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші мовностилістичні способи, які б вказували на те, що повідомлена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень.

Наведена оспорювана позивачем інформація, яку позивач просив спростувати, за своїм змістом створює у сторонньої особи негативне уявлення про позивача, як особу, яка причетна до здійснення незаконної, кримінально-караної діяльності,

а отже, містить відповідне твердження про факт вчинення позивачем таких дій. Проте у справі відсутні докази того, що позивачу оголошено про підозру або наявний вирок у кримінальній справі.

Разом з тим, за висновком апеляційного суду, не підлягає визнанню недостовірною та спростуванню інша оспорювана позивачем інформація

в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 на своїй персональній сторінці Facebook.com (посилання ІНФОРМАЦІЯ_1 оскільки таке твердження про можливе використання (без зазначення особи позивача ОСОБА_1 ) майна, не містить тверджень негативного характеру щодо самого позивача, а тому відсутні підстави для висновку про розповсюдження недостовірної і такої, що принижує честь, гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 .

До суду не надано і судом не встановлено об`єктивних доказів того, що позивач ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин був публічною особою, перебував на державній службі та (або) виконував функції посадової (службової) особи. Посилання відповідача ОСОБА_2 , що позивач ОСОБА_1

є керівником Дитячо-юнацької спортивної школи з академічного веслування «Буревісник», а вказана юридична особа є учасником 78 закупівель з підписанням 75 договорів на загальну суму 3 млн грн, цих висновків суду не спростовують, тому апеляційний суд їх відхилив.

Урахувавши вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково, а саме в частині визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену

і розповсюджену ОСОБА_2 в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_8 на своїй персональній сторінці Facebook.com (посилання ІНФОРМАЦІЯ_7 а саме:

«…известного в гребном мире афериста ОСОБА_1…. ОСОБА_1 не только договорился про тендер "под себя"… он спешно поехал на Киевскую таможню чтобы каким-то образом задним числом оформить растаможку лодок которые согласно тендера давно растаможены…»,

- та зобов`язання відповідача ОСОБА_2 спростувати у триденний строк

з дня набрання рішенням суду у цій цивільній справі законної сили розповсюджену ним недостовірну інформацію шляхом надрукування на сторінці за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 де і була надрукована недостовірна інформація, під заголовком «СПРОСТУВАННЯ» вступної і резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року у цій справі.

При цьому апеляційний суд зауважив, що відповідач ОСОБА_2 повідомив до суду про блокування адміністратором його іншої сторінки « ІНФОРМАЦІЯ_10 »

у Facebook.com, надавши повідомлення - електронну переписку за 31 жовтня

2019 року, проте представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кєєр О. С. в суді апеляційної інстанції заперечувала факт блокування сторінки ІНФОРМАЦІЯ_16, а відповідач ОСОБА_2 та його представник не надали до суду апеляційної інстанції об`єктивних доказів блокування сторінки відповідача ОСОБА_2 на час розгляду справи апеляційним судом.

До суду не надано доказів первісного створення оспорюваної позивачем інформації відповідачами ОСОБА_3 , ТОВ «ЗН УА», ТОВ «Гравіс-Кіно»,

ТОВ «1+1 Інтернет», наявний у матеріалах справи на CD-диску телевізійний репортаж новин не містить оспорюваної позивачем інформації, яка визнана апеляційним судом негативною щодо позивача ОСОБА_1 , а розміщена відповідачами ТОВ «ЗН УА», ТОВ «Гравіс-Кіно», ТОВ «1+1 Інтернет» публікація новин містить посилання на джерело і автора статті - журналіста ОСОБА_2 та джерело такої з посиланням на його сторінку у Facebook.com.

Поряд з цим, відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»

від 16 листопада 1992 року № 2782-XII (в редакції Закону, чинній на час поширення оспорюваної позивачем інформації - ІНФОРМАЦІЯ_2, Закон втратив чинність на підставі Закону України від 13 грудня 2022 року № 2849-IX), редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони

є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень фізичних та юридичних осіб.

Вказані відповідачі не є автором відповідної інформації (статті) та здійснили передрук оспорюваної інформації, надавши його читачам як дослівне відтворення повідомлень фізичних та юридичних осіб, з посиланням на автора і джерело походження такої. Це свідчить про відсутність умислу журналіста та засобу масової інформації, тобто усвідомлення недостовірності інформації та передбачення її суспільно небезпечних наслідків.

Тому, зважаючи на положення статті 10 Європейської конвенції з прав людини, пункту 3 частини першої статті 42 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2782-XII «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»,

статті 17 Закону України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», наявні підстави для звільнення вказаних відповідачів від відповідальності за публікацію відповідних відомостей та відсутні підстави для задоволення позову про відшкодування грошової компенсації спричиненої моральної шкоди.

Також до суду не надано об`єктивних доказів звернення позивача ОСОБА_1 та (або) його представника до відповідачів із скаргою щодо змісту телепередачі

від ІНФОРМАЦІЯ_2. У суді першої інстанцій представник відповідачів

ТОВ «Гравіс-Кіно», ТОВ «1+1 Інтернет» - адвокат Заянчуковський С. О., представник відповідача - директор ТОВ «ЗН УА» ОСОБА_14, кожен окремо, заперечували факт розповсюдження відповідачем оспорюваної позивачем інформації, у тому числі, посилаючись на відсутність заяв (скарг) позивача до відповідача протягом встановленого законом строку, та у зв`язку з цим відсутність збереженого запису телепередач спірного періоду. Станом на час розгляду справи апеляційним судом оспорювана позивачем інформація за зазначеними посиланнями в інтернет виданнях відсутня. Тому суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими заперечення відповідачів щодо відсутності збереженого запису телепередачі та неможливості надати його до суду. Клопотання про витребування (надання) журналу обліку передач сторони у справі не заявляли.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт поширювання вказаної інформації відповідачами ТОВ «Гравіс-Кіно», ТОВ «1+1 Інтернет», ТОВ «ЗН УА».

Щодо розміру присудженого відшкодування, то апеляційний суд урахував, що згідно з висновком експертного дослідження Державного НДЕКЦ МВС України за результатами проведення експертного психологічного дослідження від 09 серпня 2021 року № ЕД-19-21/19022-ПС ситуація, що досліджувалась, є для ОСОБА_1 психотравмувальною та йому завдано моральних страждань (моральну шкоду) із визначенням орієнтовного розміру грошової компенсації за умов визнання судом заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди.

Проте, оскільки вказаним висновком встановлено орієнтовний еквівалент моральної шкоди, заподіяної позивачу, тому суд апеляційної інстанції, виходячи із обставин цієї справи і зібраних у справі доказів, вважав за необхідне зменшити заявлений позивачем розмір відшкодування та стягнути з відповідача

ОСОБА_2 5 000,00 грн грошової компенсації спричиненої моральної шкоди на користь позивача, врахувавши характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань та виходячи із засад розумності і справедливості.

Апеляційний суд вказав, що позивач не довів, а суд у свою чергу не встановив причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками погіршення стану здоров`я позивача, завданої позивачу майнової шкоди. З огляду на вказане суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення на його користь 71 550,00 грн майнової шкоди, грошових коштів, витрачених на лікування.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року

у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М. заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Кєєр О. С. задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 700,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд вказав, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн, яку представник ОСОБА_1 - адвокат Кєєр О. С. просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, є завищеним, оскільки такий розмір не відповідає наданим адвокатом обсягом послуг та не відповідає критерію розумності та справедливості, тому розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 30 000,00 грн.

За розрахунком апеляційного суду, пропорційно до частини задоволених вимог апеляційної скарги належить стягнути із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 6 700,00 грн (всього було заявлено 9 позовних вимог, ураховуючи суму 30 000,00 грн за надану правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, виходить по 3 335,00 грн за кожну позовну вимогу, тоді за дві задоволені немайнові вимоги - 6 670 грн + 30 грн (1 % задоволеної майнової вимоги)) витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 10 липня 2018 року у справі № 910/15148/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15, від 15 квітня 2019 року у справі № 182/6720/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17, від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17 від 14 липня

2021 року у справі № 203/360/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 466/4078/20, від 17 серпня 2023 року у справі № 759/16306/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 757/30839/20, від 15 травня 2024 року у справі № 757/17241/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник наголошує, що оскаржує постанову апеляційного суду лише в частині задоволених вимог позивача.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 10 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція); статті 15 19 34 Конституції України; частину першу статті 277, статтю 302 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); статті 29, 30 Закону України «Про інформацію»; статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; не врахував висновки, наведені в різних рішеннях Європейського суду

з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справах «Беда проти Швейцарії», «Лінгенс проти Австрії», «Перна проти Італії», «Де Хаес і Гійсельс проти Бельгії», «Джерсільд проти Данії» та інших; порушив статті 2 11 ЦПК України, частину третю

статті 12 ЦПК України, статті 13 81 89 ЦПК України. Оскаржувана постанова містить суспільний інтерес (зокрема держава Україна, починаючи з 2016 року, коли було прийнято Закон України «Про публічні закупівлі», приділяє особливу увагу до державних закупівель), у зв`язку з чим її було поширено, позивач є публічною особою, за своїм змістом оскаржувана інформація є оціночними судженнями, які ґрунтуються на фактичній основі, будь-які наслідки від оскаржуваної інформації для позивача відсутні. Окрім цього, оскільки позивач є публічною особою (позивач фактично сам підтверджує це у позовній заяві), то дозволена критика такої особи вища ніж до пересічного громадянина.

На переконання заявника, висновки апеляційного суду в частині визначення певних висловлювань відповідача як ствердження про факти є помилковими. Так, речення «Поставщик лодок ФОП ОСОБА_4 - карманный ФОП известного в гребном мире афериста ОСОБА_1» є оціночним судженням, оскільки «карманный ФОП» - це є гіпербола, що використовується для посилання виразності значення ФОП ОСОБА_4; щодо «известного в гребном мире афериста ОСОБА_1» - тут згадується про минуле, яке відоме з ухвал слідчих суддів, наданих для ознайомлення апеляційному суду, а не про звинувачення позивача в шахрайстві. Ця частина речення є оцінкою особи позивача на підставі вже відомої інформації

з Єдиного державного реєстру судових рішень. Таким чином, не зазначаючи конкретних обставин при використанні слова «аферист», згадана частина речення є ніщо інше, як оціночне судження. Щодо речення «ОСОБА_1 не только договорился про тендер "под себя"… он спешно поехал на Киевскую таможню чтобы каким-то образом задним числом оформить растаможку лодок которые согласно тендера давно растаможены…», то апеляційний суд не звернув увагу, що тут використовуються мовно стилістичні засоби «под себя», «скушает», які з обох боків позначені лапками. Відповідно до визначення, наведеного у «Словнику української мови», лапки - значки для виділення прямої мови, цитат, заголовків,

а також слів, ужитих у непрямому, найчастіше іронічному значенні. У цьому випадку згадані конструкції використані в іронічному, непрямому значенні, отже, згадане речення є оціночним судженням.

Окремо заявник не погоджується із тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив, що він має відшкодувати на користь позивача 5 000,00 грн моральної шкоди, оскільки оскаржувані речення є оціночними судженнями, отже, вони не можуть порушити особисті немайнові права; в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази реального завдання такої шкоди (звернення обурених громадян, запити на уточнення ситуації від Київської міської ради, де б принаймні виправдовувався позивач, звільнення з роботи, неприйняття на роботу тощо). Заявник заперечує проти наданого позивачем висновку експертного дослідження від 09 серпня 2021 року № ЕД-19-21/19022-ПС, оскільки виходячи з методики його проведення наявний тільки діалог позивача з психологом, в дослідженні не відображено жодного іншого документа на підтвердження страждань або будь-яких перешкод, за яких можна було перевірити достовірність висловів позивача; не досліджувались матеріали, які б свідчили про психологічний стан здоров`я до виявлення ним інформації, зважаючи на те, що правоохоронні органи до поширення цієї інформації перевіряли його на причетність до розкрадання коштів при закупівлі човнів (принаймні викликали на допит), то це могло б більш вплинути на морально-психологічний стан позивача, ніж допис у медіа. Позивач приховав від психолога, що відмовився від надання коментарів щодо оцінки човнів як бувших у вжитку, вирішив не звертатися до відповідачів для надання власного тлумачення ситуації і можливого врегулювання спору в позасудовому порядку.

У грудні 2024 року від ТОВ «1+1 Інтернет» та ТОВ «Гравіс-Кіно» до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшов документ під назвою відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на обґрунтованість касаційної скарги, співвідповідачі просять задовольнити її, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У грудні 2024 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кєєр О. С., до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивач просить відмовити у її задоволенні. Відзив, окрім цього, містить клопотання про закриття касаційного провадження.

У цьому відзиві адвокат Кєєр О. С. також просить поновити пропущений строк на його подання, разом з тим, оскільки відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 надісланий згідно з відміткою поштового штемпеля на конверті 27 грудня

2024 року, тобто у десятиденний строк, установлений ухвалою Верховного Суду

від 13 грудня 2024 року, тому клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву не підлягає задоволенню, оскільки такий строк не пропущено.

Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу

Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

У визначений в ухвалі строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2024 року відкрито касаційне оскарження

у справі (з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 755/16634/21 із Дніпровського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 755/16634/21.

Ухвалою від 07 серпня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 вересня 2025 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2025 року № 591/0/226-25 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Лідовця Р. А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 вересня 2025 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д., Осіян О. М.

Позиція Верховного Суду

Ураховуючи зміст касаційної скарги, справа переглядається Верховним Судом

у частині задоволених апеляційним судом позовних вимог ОСОБА_1 , в іншій частині справа судом касаційної інстанції не переглядається.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачем ОСОБА_2 на сторінці свого облікового запису соціальної мережі «Фейсбук» зроблено публікацію, в якій висвітлено інформацію, в якій згадано позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет порталі «Цензор.нет» на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 опубліковано статтю під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_14».

ІНФОРМАЦІЯ_2 на вебсайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Державна установа «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення», яка перебуває у сфері управління Міністерства молоді та спорту України, оголосила про процедуру закупівлі «Човни академічні під вагу спортсмена 65-75 кг».

Відповідно до протокольного рішення № 001-44-21-01 від 10 березня 2021 року уповноваженої особи Управління «Укрспортзабезпечення» фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 було визнано переможцем процедури закупівлі.

23 березня 2021 року між ДУ «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 , як переможцем процедури закупівлі - постачальником, укладено договір № 6/44, відповідно до пункту 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі наказу Мінмолодьспорту від 12 січня 2021 року № 44 «Про придбання спортивного обладнання та інвентарю довгострокового використання для забезпечення підготовки та участі національної збірної команди України з веслування академічного в Іграх XXXII Олімпіади 2020 року в м. Токіо (Японія)» постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю (човни академічні під вагу спортсмена 65-75 кг), а замовник - прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розповсюджена інформація стосовно позивача не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію. Всі твердження відповідачів, висвітлені у публікаціях, є недостовірною інформацією, яка має бути ними спростована.

На підтвердження позовних вимог позивач надав витяг із сайту за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-02-18-012563- b: оголошення про проведення відкритих торгів UA-2021-02-18-012563-b, витяг із сайту за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-02-18-012563-b: протокольне рішення

від 10 березня 2021 року № 001-44-21=01 уповноваженої особи Управління «Укрспортзабезпечення», копія договору про закупівлю товарів від ІНФОРМАЦІЯ_11 , роздруківка статті в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_17, CD-диск - огляд публікації в мережі Facebook.com за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 яка належить ОСОБА_2 (електронний доказ) і роздруківка зі сторінки ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_1 роздруківка сторінки за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 CD-диск із записом сюжету із сайту за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 роздруківка сторінки за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 роздруківка сторінки за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_12 копія адвокатського запиту від 08 червня 2021 року № 05/8-355, копія відповіді Державної установи «Управління збірних команд та забезпечення спортивних заходів «Укрспортзабезпечення» від 17 червня 2021 року № 05-1397/21 з додатками, копія накладної від 16 квітня 2021 року № 2; копія акта про відсутність претензій

від 16 квітня 2021 року; копія митної декларації від 15 квітня 2021 року; копія форми МД-2 від ІНФОРМАЦІЯ_2 про завершення митного оформлення; витяг із сайту за посиланням: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-02-18-012563-b: Тендерна документація закупівлі «Човни академічні під вагу спортсмена 65-75 кг. (ДК 021:2015: 34520000-8 Човни), наказ № 44, веслування академічне», ідентифікатор закупівлі UA-2021-02-18-012563-b, копія гарантійного листа ФОП ОСОБА_10 від 02 березня 2021 року № 1 (в складі тендерної пропозиції), роздруківка сторінки за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_18, роздруківка сторінки за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_13 копія посвідчення ОСОБА_1 від 03 листопада 2017 року № 122, копія посвідчення ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , виданого на підставі Указу Президента України від 25 липня 2013 року № 392/2013, копія посвідчення ОСОБА_11

від 11 квітня 2018 року НОМЕР_3, копія посвідчення від 18 грудня 1968 року № НОМЕР_2 , копія листа від 11 серпня 2021 року № 19/23/2-22737, копія Висновку експертного дослідження від 09 серпня 2021 року № ЕД-19-21/19022-ПС, копія довідки Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український Центр підтримки номерів і адрес» від 27 липня

2021 року № 244/2021-Д, роздруківка сторінки за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_19, витяг з Державного реєстру суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення щодо ТОВ «Гравіс-Кіно», копія адвокатського запиту від 02 червня 2021 року № 05/8-293, копія листа ТОВ «Інтернет Інвест» від 10 червня 2021 року № 672.

Позивач ОСОБА_1 є майстром спорту України міжнародного класу та тренером-викладачем з академічного веслування. Крім того, позивач є заслуженим працівником фізичної культури і спорту України.

За загальновідомою інформацією відповідач ОСОБА_2 є медійним журналістом.

За наявним у матеріалах справи CD-диском огляду публікації в мережі Facebook.com за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_20.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати

і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади

і незалежно від кордонів.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу,

з іншого боку (абзац 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно

і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У пункті 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада

2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок про те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто…повідомляється чітко, точно та є констатацією факту.

Подібних за змістом правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах

від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 21 серпня 2019 року

у справі № 483/1556/16-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц,

від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина перша статті 30 Закону України «Про інформацію»).

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати

і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади

і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане

з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією

з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46,

08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції визнав, що лише висловлювання

в публікації відповідача «…известного в гребном мире афериста ОСОБА_1…. ОСОБА_1 не только договорился про тендер "под себя"… он спешно поехал на Киевскую таможню чтобы каким-то образом задним числом оформить растаможку лодок которые согласно тендера давно растаможены…»

є недостовірними і такими, що порочать честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , а тому підлягають спростуванню, оскільки містять в собі як твердження про конкретну обставину, так і негативний характер висловлювання, достовірність якого потребувала б доведення під час розгляду справи.

Апеляційний суд відхилив доводи сторони відповідача про те, що ОСОБА_1

є публічною особою, оскільки суду не надано доказів, що позивач на час виникнення спірних правовідносин був публічною особою, перебував на державній службі та (або) виконував функції посадової (службової) особи; посилання ОСОБА_2 , що позивач є керівником Дитячо-юнацької спортивної школи із академічного веслування «Буревісник», а вказана юридична особа є учасником

78 закупівель з підписанням 75 договорів на загальну суму 3 млн грн, цих висновків апеляційного суду не спростовують.

Разом з тим колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач є публічною особою в контексті спірних правовідносин, оскільки сам ОСОБА_1 у позовній заяві вказав, що є майстром спорту міжнародного класу з веслування академічного, тренером вищої категорії, переможцем та призером чемпіонатів світу та Європи, працює директором Дитячо-юнацької спортивної школи із академічного веслування «Буревісник», готує українську команду до Олімпіади в Токіо, є тренером вищої категорії Олімпійської збірної команди України в класі суден LM2Х, віце-президентом Федерації академічного веслування, виконує громадське навантаження.

При цьому журналіст ОСОБА_2 у спірній публікації висвітлював події, що мають суспільне значення, так як стосуються закупівлі човнів академічних (під вагу спортсмена 65-75 кг) для підготовки та участі національної збірної команди України з веслування академічного в Іграх XXXII Олімпіади 2020 року в м. Токіо (Японія), що напряму стосується професійної діяльності позивача.

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації), схваленої 12 лютого 2004 року на 872?му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю

і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Верховний Суд звертає увагу, що публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи

є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Посилання апеляційного суду на те, що позивач не є публічною особою

є безпідставними, оскільки публічними є не лише ті особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Також колегія суддів Верховного Суду вважає правильним висновок районного суду про те, що спірні вислови є оціночним судженням, а не фактичним твердженням, які підлягають доведенню під час судового розгляду, і позивач не довів протиправності дій відповідача та відповідно порушення його особистих немайнових прав унаслідок поширення журналістом ОСОБА_2 спірної інформації.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки

і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Верховний Суд зауважує, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація

й містить елементи провокативного характеру, проте її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів,

а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно

з власними суб`єктивними переконаннями.

При цьому шахрай - це той, котрий дурить інших, зловживаючи їх довірою,

в корисливих цілях; аферист, пройдисвіт, злодій, ошуканець, обманщик, проноза, пройда, крутій, брехун, людина, нечиста на руку.

Застосування у спірній статті слова «аферист» не можна розцінювати як звинувачення позивача у кримінальному правопорушенні, оскільки таке слово може носити склад провокативного забарвлення і може мати різні поняття щодо діяльності особи.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що спірна стаття не містить будь-яких фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачем конкретних кримінальних правопорушень.

Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача

у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст статті щодо нього

є фактичним твердженням про вчинення злочину, є помилковими.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній

у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 (провадження

№ 61-17422св20).

Визнавши частину висловлювання ОСОБА_2 оціночними судженнями,

а іншу - фактичними твердженнями, апеляційний суд також не врахував дійсний зміст висловлювання в цілому, його контекст, направленість загалом. Відповідач слушно зауважив, що оспорювані позивачем висловлювання є вирваними із контексту всієї публікації. Водночас суд повинен урахувати, оцінити зміст

й направленість всієї публікації (її контекст), тому не слід одне речення «виривати» із контексту всієї публікації при його спростуванні (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 757/17241/21-ц, провадження № 61-16303св23).

Суд апеляційної інстанції вказав, що наведена оспорювана позивачем інформація, яку він просив спростувати, за своїм змістом створює у сторонньої особи негативне уявлення про позивача, як особи, яка причетна до здійснення незаконної, кримінально-караної діяльності, а отже, містить відповідне твердження про факт вчинення позивачем таких дій. Колегія суддів не погоджується із цим, оскільки засоби масової інформації та громадськість не позбавлені можливості

в обговоренні і висвітленні питань, що мають суспільно важливе значення. Висвітлена у спірній публікації інформація містить відомості про події, що мають суспільне значення та викликають певний суспільний резонанс, так як стосуються питань закупівлі спортивного обладнання для олімпійців за рахунок державних коштів. Тому суспільство має бути обізнаним та ознайомленим із такою інформацією.

Указане не є порушенням презумпції невинуватості (62 Конституції України) чи права на використання імені (частина друга статті 296 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, правильно встановив фактичні обставини спору

й правильно виходив із того, що поширена відповідачем щодо позивача інформація є оціночними судженнями та у позові належить відмовити.

Спірна інформація є власною думкою відповідача щодо діяльності позивача, критикою його дій з використанням провокативної риторики та інших мовно-стилістичних засобів, характерних для оціночних суджень.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).

Оскільки позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від позовних вимог про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, спростування такої інформації, у задоволенні яких позивачу відмовлено, тому районний суд правомірно відмовив у її задоволенні.

Рішення суду першої інстанції також відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 рокута залишає в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року.

Додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу, а тому додаткова постанова Київського апеляційного суду від 19 грудня

2024 року також підлягає скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

За розгляд справи у суді касаційної інстанції ОСОБА_2 сплатив судовий збір

у розмірі 8 172,00 грн, відповідно, ураховуючи задоволення касаційної скарги відповідача, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 8 172,00 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Витрати позивача залишаються за ним та відшкодуванню не підлягають.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - Кєєр О. С. про закриття касаційного провадження

У клопотанні, поданому разом із відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_2 , представник позивача зазначає, що у наведених відповідачем у касаційній скарзі постановах Верховного Суду вбачається неподібність правовідносин із предметом цього спору, а право на касаційне провадження не є безумовним. Окрім цього, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно було відмовити.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів

у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до абзацу другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема заявник посилався на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 910/15148/17,

від 06 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15, від 15 квітня 2019 року у справі № 182/6720/17, від 22 травня

2019 року у справі № 757/22307/17, від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17 від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 466/4078/20, від 17 серпня 2023 року у справі № 759/16306/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 757/30839/20, від 15 травня 2024 року у справі № 757/17241/21.

Касаційна скарга була подана у визначений статтею 390 ЦПК України строк та

з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відкриття касаційного провадження.

Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_2 містила підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що викликає необхідність дати їм відповідну правову оцінку під час касаційного перегляду справи, тому Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

Оскільки позов має одночасно майновий і немайновий характер, суд першої інстанції не визнавав цю справу малозначною і таких підстав у суду касаційної інстанції немає, тому посилання заявника на неправильність відкриття касаційного провадження у справі через її малозначність не приймаються.

Керуючись статтями 141 396 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Кєєр Олена Сергіївна , про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року

в оскаржуваній частині та додаткову постанову Київського апеляційного суду

від 19 грудня 2024 року скасувати.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 172,00 (вісім тисяч сто сімдесят дві) гривні судових витрат за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць О. М. Осіян