Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.05.2023 року у справі №285/2961/21
Постанова КЦС ВП від 24.05.2023 року у справі №285/2961/21

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 285/2961/21

провадження № 61-1570св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пилиповицька сільська рада Новоград-Волинського району Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, у складі судді Сташків Т. Г.,

від 12 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

від 27 грудня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваних судових рішень

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просила визнати нікчемними та недійсними заповіти ОСОБА_4 , а саме:

- заповіт на користь ОСОБА_3 , посвідчений секретарем Пилиповицької сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області

29 липня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 240;

- заповіт на користь ОСОБА_2 , посвідчений секретарем Пилиповицької сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області

05 серпня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 25.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким залишити її позов без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257

ЦПК України.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції безпідставно розглянув спір по суті, оскільки у зв`язку з її повторною неявкою мав залишити позов без розгляду.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня

2022 року - без змін.

Апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для залишення позову без розгляду, про що просила позивач в апеляційній скарзі, відсутні, а право позивача на подання заяви про залишення позовної заяви без розгляду може бути реалізоване лише в суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати і залишити позов без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 січня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові

від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/2859/18.

Крім того, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості позивача в апеляційній скарзі викласти заяву про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених статтею 257 ЦПК України, окрім пункту 5 частини першої цієї статті (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначає, що норми частини п`ятої статті 223 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України носять імперативний характер та у випадку повторної неявки позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі, суд зобов`язаний залишити позов без розгляду.

Наголошує, що оскільки вона не подала заяву про розгляд справи за її відсутності, тому після повторної її неявки суд першої інстанції був зобов`язаний залишити позов без розгляду.

Вважає помилковими посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/2859/18, оскільки вона в апеляційній скарзі не зверталась із клопотаннями про залишення позову без розгляду, а лише вказувала на невиконання судом першої інстанції обов`язку щодо залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповітів нікчемними та недійсними.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 червня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалами Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 липня 2021 року за клопотанням ОСОБА_1 зобов`язано

КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоград-Волинського району Новоград-Волинської районної ради Житомирської області» надати усі наявні медичні картки (амбулаторні, стаціонарні) ОСОБА_4 та призначено по справі посмертну комплексну психолого-психіатричну експертизу, виконання якої доручено експертам Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України. Витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 .

У липні 2022 року матеріали справи експертним закладом повернуті до суду без виконання ухвали про призначення експертизи, у зв`язку із відсутністю оплати позивачем витрат на проведення експертизи.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 серпня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В подальшому суд призначав судові засідання на 13 вересня 2022 року,

26 вересня 2022 року та 12 жовтня 2022 року, в які ОСОБА_1 не з`явилась. Про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

При цьому 30 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала суду заяву про відкладення судового засідання, призначеного на 13 вересня 2022 року, посилаючись на неможливість прибути до суду у зв`язку із агресією росії проти України та проведенням активних бойових дій.

23 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала суду заяву про відкладення судового засідання, призначеного на 26 вересня 2022 року, посилаючись на неможливість прибути до суду у зв`язку з агресією росії проти України, проведенням активних бойових дій, неможливістю покинути своє робоче місце та захворювання на COVID-19.

Про причини своєї неявки в судове засідання 12 жовтня 2022 року

ОСОБА_1 суд не повідомила.

12 жовтня 2022 року у судовому засіданні Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області дійшов висновку, що неявка позивача не перешкоджає розгляду справи та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ключовим питанням, яке постало перед Верховним Судом у розглядуваній справі є те, чи може, а якщо може, то за яких умов, суд першої інстанції розглянути справу по суті за відсутності позивача, який будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини своєї неявки та не подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідаючи на вказане питання, Верховний Суд по-перше вважає за необхідне звернути увагу на завдання та основні засади (принципи) цивільного судочинства.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

До основних засад (принципів) цивільного судочинства належать зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи на власний розсуд право на звернення до суду за захистом, особа (позивач) самостійно визначає час такого звернення, предмет та підстави позову, зміст позовних вимог, особу (відповідача), яка має відповідати за її позовом тощо.

Разом із тим, ініціювавши розгляд цивільної справи в суді, позивач зобов`язаний добросовісно користуватись наданими йому процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки визначені законом або судом.

Так, принцип змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України), зокрема передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За загальним правилом розгляд цивільної справи по суті має завершуватись вирішенням ініційованого позивачем спору в спосіб ухвалення судом рішення про задоволення (повне, часткове) чи відмову у задоволенні позову або врегулюванням спору між сторонами у спосіб затвердження судом мирової угоди сторін.

Разом із тим процесуальний закон надає можливість особі, яка звернулась із відповідним позовом до суду, припинити судовий процес за власною ініціативою шляхом подання заяви про залишення позову без розгляду або заяви про відмову від позову.

При цьому у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (частина третя статті 206 ЦПК України).

Процесуальні наслідки залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі є різними.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 256 ЦПК України), в той час як особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно (частина друга статті 257 ЦПК України).

З огляду, у тому числі, на наслідки закриття провадження у справі, закон надає позивачу право відмовитися від позову на будь-якій стадії судового процесу.

Натомість законодавцем у чинному ЦПК України встановлені певні процесуальні запобіжники, спрямовані на унеможливлення використання інституту залишення позову без розгляду для зловживання позивачем процесуальними правами.

Так, відповіднодо пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України позивач може подати заяву про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті.

Тобто залишення позову без розгляду з ініціативи позивача можливе лише на певній стадії судового процесу, а саме до початку розгляду справи по суті. В той же час у подальшому залишення позовної заяви без розгляду за ініціативою суду, здійснюється лише за наявності підстав, зазначених в статті 257 ЦПК України, через які справа не може бути розглянута по суті.

Вказане правило є реалізацією вищенаведених принципів цивільного судочинства, спрямоване на дисциплінування сторін, в тому числі й позивача як ініціатора судового розгляду, покликано унеможливити ситуації, коли, наприклад, після початку розгляду справи по суті, особа, яка звернулась до суду, будучи обізнаною із позицією відповідача та наданими ним доказами (показаннями свідків, висновком експерта тощо), порівнюючи їх зі своїми доказами або з огляду на ненадання власних доказів, прогнозує негативний для себе результат вирішення справи і, не користуючись своїм правом на подання заяви про залишення позову без розгляду, штучно створює умови, за яких позов має бути залишений без розгляду за ініціативою суду. При цьому метою таких дій є отримання можливості повторного звернення до суду з приводу того ж самого спору між тими самими сторонами.

Вочевидь така ситуація має наслідком порушення принципу процесуального рівноправ`я сторін, оскільки відповідач, не маючи ефективних засобів захисту своїх процесуальних прав та законних інтересів, буде вимушений брати участь у невизначений кількості судових процесів з вирішення по суті одного спору, ініційованих недобросовісним позивачем або позивачем, який неналежним чином підготувався до судового розгляду.

По-друге Верховний Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 521/6462/17, погоджуючись із тим, що суд першої інстанції розглянув справу по суті за відсутності належним чином повідомленого позивача, який повторно не з`явився в судове засідання, звертав увагу, що із 15 грудня 2017 року, у зв`язку зі змінами до процесуального закону, наслідки повторної неявки позивача у судове засідання змінилися.

Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, коли від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Системне тлумачення правил частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що вони спрямовані на дисциплінування позивача як ініціатора судового розгляду, повинні стимулювати його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити, у тому числі, затягування розгляду справи.

Отже залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання є негативним наслідком саме для позивача, оскільки змушує його повторно вчиняти дії з метою захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В той же час, наведене не може використовуватися на шкоду інтересам відповідача, який належним чином виконав покладений на нього обов`язок щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову, через що справа може бути розглянута по суті.

По-третє Верховний Суд враховує обставини розглядуваної справи.

ОСОБА_1 оспорює дійсність заповітів ОСОБА_4 , у тому числі з тих підстав, що заповідач під час їх складання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Позивач скористалась своїм правом на подання відповіді на відзив, а також клопотань про витребування доказів та призначення експертизи, тобто вчиняла дії, спрямовані на доведення обставин, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

З метою встановлення психічного стану заповідача на момент складання оспорюваних заповітів, судом, за клопотанням позивача, була витребувана медична документація та призначена посмертна комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Таким чином, суд забезпечив можливість ОСОБА_1 у відкритому змагальному процесі доводити обґрунтованість своїх вимог.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 не подавала заяву про залишення позову без розгляду та не повідомляла про наявність інших обставин, які б унеможливлювали вирішення спору по суті в цій справі.

Однак призначена судом експертиза не була проведена через несплату ОСОБА_1 відповідних витрат, а після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, суд належним чином повідомляв ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи та двічі (13 і 26 вересня 2022 року) за клопотанням позивача відкладав судове засідання.

Про причини своєї неявки в судове засідання призначене на 12 жовтня

2022 року ОСОБА_1 суд не повідомила.

Справа перебувала на розгляді суду першої інстанції із червня 2021 року по жовтень 2022 року, понад 1 рік та 4 місяці.

В судовому засіданні 12 жовтня 2022 року представник відповідачів не заперечував проти розгляду справи за відсутності позивача та просив ухвалити рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин, залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, суперечило б як завданню цивільного судочинства, так і його основним засадам (принципам), передбаченим, зокрема пунктами 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2

ЦПК України, оскільки призвело б до негативних наслідків в першу чергу для відповідачів, а не для позивача, який би у такий спосіб, фактично з власної ініціативи, всупереч встановлених законодавцем процесуальних запобіжників, отримав можливість на повторне звернення до суду.

Суд першої інстанції правильно оцінив процесуальну поведінку сторін, врахував, що з огляду на предмет та підстави позову, наявні в матеріалах справи докази, неявка ОСОБА_1 не перешкоджає вирішенню спору, а відповідачі не заперечують проти розгляду справи по суті і тому обґрунтовано розглянув справу в судовому засіданні 12 жовтня 2022 року, ухваливши рішення про відмову у задоволенні позову через недоведеність вимог ОСОБА_1 .

Позивач як в апеляційному, так і в касаційному порядку оскаржила рішення міськрайонного суду виключно з процесуальних підстав, наполягаючи на тому, що суд мав залишити її позов без розгляду через повторну неявку.

Очевидно, що таке оскарження спрямовано виключно на отримання можливості повторного звернення до суду для вирішення того ж самого спору між тими ж сторонами, але із наданням нових доказів.

Апеляційний суд дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для скасування рішення міськрайонного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо помилкового посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 09 жовтня 2019 року в справі № 552/2859/18, проте зауважує, що таке посилання не призвело до неправильного вирішення справи та не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/2859/18, колегією суддів не встановлено.

Відповідаючи на ключове питання, яке постало у розглядуваній справі, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції може розглянути справу по суті за відсутності позивача, який будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини своєї неявки та не подав заяву про розгляд справи без його участі, за сукупності таких умов: а) неявка позивача не перешкоджає вирішенню спору; б) таке вирішення, з урахуванням обставин справи, наявних в матеріалах справи доказів і процесуальної поведінки сторін відповідатиме завданню цивільного судочинства та його основним засадам (принципам); в) відповідач не заперечує проти розгляду справи за відсутності позивача.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 27 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович