Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.02.2022 року у справі №265/4940/20
Ухвала КЦС ВП від 25.04.2021 року у справі №265/4940/20

Постанова

Іменем України

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 265/4940/20

провадження № 61-5431св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради Донецької області, Маріупольська міська рада Донецької області,

третя особа - Державна іпотечна установа,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Донецької області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 грудня 2020 року у складі судді Козлова Д. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Зайцевої С. А., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Донецької області, за участю третіх осіб: Державної іпотечної установи, приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Скалуна Руслана Вікторовича, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позовну заяву мотивував тим, що квартира АДРЕСА_1 придбана Державною іпотечною установою на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 962-р «Про придбання квартир для забезпечення житлом громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов».

За поіменними списками громадян, затвердженими розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1549-р, квартира розподілена батькам спадкодавця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які вселені до цієї квартири на підставі ордеру KO № 006341 від 21 січня 2010 року в порядку виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 року № 42-р «Щодо питання надання громадянам квартир, придбаних Державною іпотечною установою в м. Маріуполі» згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 855.

У листопаді 2011 року Маріупольська міська рада Донецької області прийняла рішення № 6/13-1266, згідно з яким Житлово-комунальне підприємство «Новий Східний» прийняло на баланс квартири в будинку АДРЕСА_1 .

У грудні 2011 року рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області № 339 затверджено акти прийому-передачі 57 квартир в будинку АДРЕСА_1 отриманих від Державної іпотечної установи та переданих до комунальної власності територіальної громади м. Маріуполя.

Квартира АДРЕСА_1 передана Державною іпотечною установою Маріупольській міській раді Донецької області.

Наймачем спірної квартири АДРЕСА_3 був батько спадкодавця - ОСОБА_4 , де також був зареєстрований та мешкав ОСОБА_2 з 12 грудня 2012 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У лютому 2020 року спадкодавець ОСОБА_2 склав заповіт за реєстровим № 65544472 на ім`я позивача ОСОБА_1 , якому заповів все належне йому майно і права.

ОСОБА_2 звернувся до Центру надання адміністративних послуг з питання оформлення та отримання ним в порядку приватизації свідоцтва про право власності на спірну квартиру АДРЕСА_3 , однак отримав відмову Департаменту по роботі з активами управління міського майна від 24 квітня 2020 року з мотивів реєстрації права власності на квартиру ще за Державною іпотечною установою, а також роз`яснення про те, що розгляд цього питання можливий після реєстрації права власності за Маріупольською територіальною громадою.

За інформацією з Державного реєстру речових прав від 28 липня 2020 року власником спірної квартири є юридичний департамент Маріупольської міської ради на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 23 листопада 2011 року на підставі державної реєстрації від 03 липня 2020 року.

ОСОБА_2 розпочав процес приватизації державного майна, проте не встиг реалізувати своє право на отримання свідоцтва про право власності на спірну квартиру.

Позивач, як спадкоємець за заповітом, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 02 вересня 2020 року Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області виключив з кола третіх осіб приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Скалуна Р. В. та залучив до участі у справі як співвідповідача Маріупольську міську раду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 04 грудня 2020 року Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області позов задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа 48,5 кв. м, житлова площа 15,7 кв. м).

Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що враховуючи положення статей 1216 1218 1296 ЦК України, до складу спадщини входять усі права, належні спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та які не припинилися внаслідок його смерті.

До ОСОБА_1 перейшли спадкові майнові права померлого ОСОБА_2 .

Позивач успадкував право на завершення приватизації спірного житлового приміщення, розпочатого за життя ОСОБА_2 , який мав на це законне право.

У позасудовому порядку позивач зазначене право реалізувати не може.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 09 березня 2021 року Донецький апеляційний суд апеляційну скаргу Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Донецької області залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що не проведення протягом 9,5 років державної реєстрації комунальної власності на спірну квартиру не анулює наявне у ОСОБА_2 на час відкриття спадщини право на приватизацію того жилого приміщення, яке було ним набуто в постійне користування на законних підставах. Заборони приватизувати конкретне приміщення відсутні.

ОСОБА_1 , як спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 , учинені дії, передбачені частиною першою статті 1269 ЦК України щодо подання заяви про прийняття спадщини, що підтверджено відомостями про відкриття спадкової справи, на момент прийняття рішення суду першої інстанції від 04 грудня 2020 року вже сплинув строк прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Інших спадкоємців, окрім ОСОБА_1 , у ОСОБА_2 згідно з заведеною спадковою справою не виявлено.

Враховуючи довготривалу не реєстрацію права власності Маріупольської міської ради на спірну квартиру з 2011 року до липня 2020 року, доводи апеляційної скарги щодо необхідності звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та наявності відмови нотаріуса у видачі позивачеві свідоцтва про право на спадщину, мають формалізований характер, зважаючи на усталену судову практику Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради Донецької області просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 18 травня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради Донецької області зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 1216 1218 1270 ЦК України, статті 50, 66, 67, 69 Закону України «Про нотаріат», у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17.

Касаційну скаргу мотивував тим, що обов`язковою умовою переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємців про визнання за ними права власності на квартиру, в якій проживали спадкодавці, але померли до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою;

позивач звернувся до суду у липні 2020 року, тобто через два місяці після смерті ОСОБА_2 та на час звернення до суду, строк для прийняття спадщини не закінчився, а судом неодноразово відкладалися судові засідання за клопотанням сторони позивача для закінчення строку на прийняття спадщини. На момент звернення до суду строк для прийняття спадщини не сплинув, а свідоцтво про право на спадщину або відмову нотаріуса у видачі такого свідоцтва позивачем отримано не було, що позбавляє можливості зробити висновки про визнання/невизнання або порушення права позивача на спадкування, а також свідчить про відсутність підстав звернення до суду.

У червні 2021 року до суду надійшло клопотання, у якому Маріупольська міська рада підтримала касаційну скаргу та просила суд скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у позові.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням Маріупольської міської ради Донецької області від 22 листопада 2011 року № 6/13-1266 та рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 12 грудня 2011 року № 339 відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року № 1549-р та від 27 липня 2011 року № 855 прийнято безоплатно від Державної іпотечної установи 57 квартир в будинку АДРЕСА_1 у власність громади міста в особі Маріупольської міської ради, а також затверджено акти від 12 грудня 2011 року прийому-передачі від Державної іпотечної установи до комунальної власності територіальної громади міста Маріуполя 57 квартир в цьому будинку (включаючи квартиру АДРЕСА_3 , що є об`єктом спору у цій справі) разом із правовстановлюючими документами і технічною документацією (т. 1 а. с. 21-35, 57-58).

Пунктами 2, 4, 5 рішення № 6/13-1266 передбачено, що комісіям з передачі квартир від Державної іпотечної установи забезпечити приймання в комунальну власність вказаних квартир; Управлінню міського майна Маріупольської міської ради та Маріупольського БТІ внести відповідні зміни до обліку комунальної власності з видачею за необхідності правовстановлюючих документів на вказані квартири.

Однокімнатна квартира АДРЕСА_4 була надана за ордером на житлове приміщення від 21 січня 2010 року № 0063341 на підставі рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області від 23 грудня 2009 року № 467 - ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_3 (а. с. 14).

У вказаній квартирі проживав і був зареєстрованим з 12 грудня 2012 року син наймача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , що підтверджено довідкою про реєстрацію місця проживання, даними домової книги, технічним паспортом на жиле приміщення.

Батьки ОСОБА_2 померли у 2013-2014 році. Після смерті батька на підставі рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 18 грудня 2013 року № 402 ОСОБА_2 визнано наймачем цієї квартири (т. 1 а. с. 9-10, 13, 125)

ОСОБА_2 19 лютого 2020 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу, яким заповів все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось та все те, на що він матиме право законом, позивачу у цій справі ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 17).

У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до органу приватизації з заявою про оформлення передачі йому у приватну власність квартири АДРЕСА_3 , надавши необхідні для цього документи (т. 1 а. с. 127).

Листом від 24 квітня 2020 року Департамент по роботі з активами управління міського майна Маріупольської міської ради заявника ОСОБА_2 проінформовав, що згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, право власності на зазначену квартиру зареєстровано за Державною іпотечною установою, та роз`яснив можливість розгляду питання про приватизацію цього жилого приміщення лише після реєстрації прав власності на таку нерухомість за Маріупольською міською радою (т. 1 а. с. 15).

Право власності територіальної громади на спірну квартиру АДРЕСА_3 в порядку виконання вищевказаного рішення Маріупольської міської ради від 22 листопада 2011 року № 6/13-1266 зареєстровано лише 30 червня 2020 року за територіальною громадою міста Маріуполя в особі Маріупольської міської ради (т. 1 а. с. 16, 48, 102).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 8, 12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 1216 1218 1270 ЦК України, статей 50, 66, 67, 69 Закону України «Про нотаріат», у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №623/633/17.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що враховуючи положення статей 1216 1218 1296 ЦК України, до складу спадщини входять усі права, належні спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та які не припинилися внаслідок його смерті.

До ОСОБА_1 перейшли спадкові майнові права померлого ОСОБА_2 .

Позивач успадкував право на завершення приватизації спірного житлового приміщення, розпочатого за життя ОСОБА_2 , який мав на це законне право.

У позасудовому порядку позивач зазначене право реалізувати не може.

Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що не проведення протягом 9,5 років державної реєстрації комунальної власності на спірну квартиру не анулює наявне у ОСОБА_2 на час відкриття спадщини право на приватизацію жилого приміщення, яке було ним набуто в постійне користування на законних підставах. Заборони приватизувати конкретне приміщення відсутні.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

За змістом статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яким визначено порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яким визначено порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, передбачено, що для проведення процедури приватизації громадянином до органу приватизації подається відповідний перелік документів, в тому числі оформлена заява на приватизацію квартири.

Практика вирішення спорів щодо визнання за спадкоємцями права власності в порядку спадкування на майно у тих випадках, коли спадкодавець висловив волю на приватизацію майна та помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, є сталою.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 554/8856/17 та від 11 квітня 2018 року у справі № 752/10477/15-ц викладено правовий висновок про те, що у тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, то після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру. Крім того, у разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Встановивши, що у спадкодавця ОСОБА_2 було наявне право на приватизацію спірної квартири, яке за правилами статті 1218 ЦК України увійшло до спадщини, а ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем на підставі заповіту, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач звернувся до суду через два місяці після смерті ОСОБА_2 та на час звернення до суду строк для прийняття спадщини не закінчився, а тому відсутні підстави для висновку про визнання/невизнання або порушення права позивача на спадкування та підстави для звернення до суду, є неприйнятними, оскільки ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 , учинив дії, передбачені частиною першою статті 1269 ЦК України щодо подання заяви про прийняття спадщини, що підтверджено відомостями про відкриття спадкової справи та на момент прийняття рішення судом першої інстанції від 04 грудня 2020 року вже сплинув строк прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Інших спадкоємців, окрім ОСОБА_1 , у ОСОБА_2 , згідно з спадковою справою № 73/200, не виявлено.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 1216 1218 1270 ЦК України, статей 50, 66, 67, 69 Закону України «Про нотаріат», у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №623/633/17, оскільки правовідносини у цих справах і у справі, яка переглядається, є подібними, однак висновки в указаних справах не суперечать один одному.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, про яку зазначав заявник, суд дійшов висновку про те, що особливістю звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця.

Предметом спору у справі № 623/633/17 є визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок та права на одержання свідоцтва на право власності на земельні ділянки, приватизація яких була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця. Оскільки позивач є спадкоємцем за законом після смерті батька, що був спадкоємцем після смерті попереднього спадкодавця, то вважається, що позивач набула право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали попередньому спадкодавцю, на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України. До складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі, а тому місцевий суд з яким погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні правові підстави для визнання за позивачем в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації спірної земельної ділянки.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у справі що переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду у справі № 623/633/17, про яку зазначив заявник як приклад неоднакового застосування, оскільки у обох випадках судами встановлено факт того, що спадкодавець висловив волю на приватизацію, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, а тому до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на майно, яке підлягало приватизації.

У справі, що переглядається суди встановили, що ОСОБА_2 звернувся з належно оформленою заявою до органу приватизації - Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Донецької області про передачу йому у власність спірної квартири, однак йому було відмовлено з підстав того, що на момент подання ОСОБА_2 через свого представника заяви від 03 квітня 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 з 2011 року не було зареєстровано за територіальною громадою в особі Маріупольської міської ради.

Однак, квартира на час звернення ОСОБА_2 із заявою належала до державного житлового фонду, а перереєстрація права власності з одного державного органу на інший, змінює лише власника майна, а не форму власності квартири - державної.

При цьому, на момент ухвалення рішення суду першої інстанції від 04 грудня 2020 року право власності територіальної громади в особі Маріупольської міської ради зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 28 липня 2020 року (рішення про державну реєстрацію від 03 липня 2020 року) - на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 23 листопада 2011 року.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував статті 1216 1218 1270 ЦК України, статті 50, 66, 67, 69 Закону України «Про нотаріат», у подібних правовідносинах, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17 не знайшли свого підтвердження.

Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування статей 1216 1218 1270 ЦК України, статті 50, 66, 67, 69 Закону України «Про нотаріат» не врахував апеляційний суд в цій справі.

Тому, враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення апеляційного суду. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 березня 2021року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська