Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.01.2019 року у справі №607/7199/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 607/7199/17

провадження № 61-97св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач 1 - державний реєстратор управління державної реєстрації Тернопільської міської ради Мартиняк Анастасія Володимирівна,

відповідач 2 - ОСОБА_2,

відповідач 3 - Тернопільська міська рада,

третя особа 1 - ОСОБА_3,

третя особа 2 - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду в складі колегії суддів: Гірського Б. О., Ходоровського М. В., Бершадської Г. В. від 16 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора управління державної реєстрації Тернопільської міської ради Мартиняк А. В., ОСОБА_2, Тернопільської міської ради про визнання незаконним рішення державного реєстратора від 21 липня 2016 року щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 6110100000:01:004:0124, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позовна заява мотивована тим, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 лютого 2009 року вона стала власником спірної земельної ділянки. 18 лютого 2010 року в поземельній книзі було зареєстровано перехід до неї права власності на вказану земельну ділянку від ОСОБА_2, про що свідчить відмітка управління Держкомзему у м. Тернополі на державному акті на право власності на земельну ділянку. З інформації, що міститься в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вона дізналась, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:01:004:0124 з 21 липня 2016 року зареєстровано попередню власницю ОСОБА_2 за зверненням останньої з підстав втрати нею оригіналу державного акта на земельну ділянку. У подальшому земельна ділянка була відчужена ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Вважаючи, що державний реєстратор з грубим порушенням норм чинного законодавства прийняв рішення про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за відповідачем, просила визнати його дії та рішення незаконними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними дії та рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Тернопільської міської ради Мартиняк А. В. від 21 липня 2016 року № 30571802 щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1 га кадастровий номер 6110100000:01:004:0124, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державним реєстратором при вчиненні реєстраційної дії щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, яка вже була відчужена останньою на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 лютого 2009 року та зареєстрована за ОСОБА_1 в установленому законом порядку, не було дотримано вимог статей 10, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 червня 2018 року скасовано, провадження в указаній справі закрито.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір у справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач (державний реєстратор Мартиняк А. В. ) приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Зазначене рішення стосувалося реєстрації прав іншої особи (ОСОБА_2), а не позивача, а тому такий спір не має публічно-правовий характер та з огляду на суб'єктивний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 607/7199/17 з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 вересня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справу № 607/7199/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 403 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали, оскільки касаційна скарга містить доводи про порушення судом правил суб'єктної юрисдикції при вирішенні позовних вимог щодо оскарження дій державного реєстратора та скасування його рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу № 607/7199/17 повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини 6 статті 404 ЦПК України у редакції Закону України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи".

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03 лютого 2009 року, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О. О., ОСОБА_5, який діяв згідно довіреності від імені ОСОБА_2, продав, а ОСОБА_1 купила належне ОСОБА_2 на праві приватної власності нерухоме майно, а саме, земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6110100000:01:004:0124, місце розташування: АДРЕСА_1.

На зазначеному державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 226094 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О. О. поставлено відмітку про реєстрацію 03 лютого 2009 року за реєстровим № 211 договору купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до ОСОБА_1.

Із реєстраційної картки земельної ділянки серії АБЖ № 888901 вбачається, що ОСОБА_1 16 березня 2010 року проведено реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 03 лютого 2009 року, а також зареєстровано в поземельній книзі 18 лютого 2010 року за реєстровим №
661010040124001.

21 липня 2016 року, на підставі заяви ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державним реєстратором Мартиняк А. В. прийнято рішення № 30571802 про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер undefined, за ОСОБА_2. При цьому, підставою звернення зазначено втрату державного акта.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Разом із тим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції встановив наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору, вказавши, що заявлені вимоги стосуються правомірності вчинення державним реєстратором реєстраційних дій стосовно права власності на спірну земельну ділянку.

Колегія суддів Верховного Суду з такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з таких підстав.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема, між двома суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Заявивши вимогу про визнання незаконними дії державного реєстратора та оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності, позивач має на меті захистити своє право власності на земельну ділянку від порушень з боку іншої особи - відповідача ОСОБА_2, за якою таке право було зареєстроване державним реєстратором Мартиняк А. В.

Отже, спірні правовідносини мають приватноправовий характер і виникли між сторонами щодо права власності на спірну земельну ділянку.

Спір про визнання незаконними дії державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру спору.

Такі правові висновки за подібних правовідносин сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16 (провадження № 11-202апп18), від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17 (провадження № 11-1132апп18), від 06 лютого 2019 року у справі № 809/1018/17 (провадження № 11-1220апп18), від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15 (провадження № 11-230апп19), від 21 серпня 2019 року у справі № 362/5657/17 (провадження № 14-331цс19), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження №№ 11-1506апп18).

Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача на спірну земельну ділянку, колегія суддів Верховного Суду вважає, що цей спір за предметним і суб'єктним критеріями має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, тому доводи касаційної скарги щодо юрисдикційної належності спору цивільному суду є обґрунтованими.

Частиною 4 статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права щодо юрисдикційної належності вказаного спору, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун