Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2019 року у справі №377/163/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 377/163/17

провадження № 61-28080св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 квітня 2017 року у складі судді Орла А. С. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2017 року у складі колегії суддів:

Лівінського С. В., Журби С. О., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк ", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 22 лютого 2007 року шляхом оформлення заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості та свої зобов'язання не виконала, у зв'язку з цим станом на

28 лютого 2017 року має заборгованість за договором в розмірі

55 414,84 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі

16 652,44 грн і заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 38 762,40 грн.

З врахуванням стягнутої з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" рішенням Славутицького міського суду Київської області від 13 жовтня

2011 року заборгованості у розмірі 31 511,09 грн, різниця становить

23 903,75 грн, та з врахуванням штрафів, передбачених пунктом 8.6 Умов і правил надання банківських послуг 500,00 грн - фіксована частина і

1 195,19 грн - процентна складова, заборгованість, за його розрахунком, до стягнення становить 25 598,94 грн.

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 22 лютого 2007 року в розмірі 25 598,94 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 24 квітня

2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано безпідставністю та недоведеністю заявлених позовних вимог.

Рішення апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 квітня

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимоги банку щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом за період з

15 жовтня 2013 року до дня повернення позики є обґрунтованими, проте позивачем пропущено строк позовної давності.

Додатковим рішення апеляційного суду Київської області від 18 вересня

2017 року стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 800,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

01 грудня 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв'язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2017 рокута ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Доводи інших учасників справи:

10 січня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду заперечення, в якому просить касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" відхилити.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження на рішення Славутицького міського суду Київської області від 24 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2017 року. Відкрито провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Славутицького міського суду Київської області.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 лютого 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір б/н за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 15 000,00 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області

від 13 жовтня 2011 року з ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором б/н від 22 лютого 2007 року в сумі

31 511,09 грн, що складалася з заборгованості за кредитом - 16 652,44 грн; заборгованості по процентах за користування кредитом - 11 888,03 грн; заборгованості по комісії за користування кредитом - 1 993,90 грн, а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн (фіксована частина) та 1 476,72 грн (процентна складова).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що вимоги банку є обґрунтованими, проте позивачем пропущено строк позовної давності.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині 2 статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частині 2 статті 1050 ЦК України.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Вирішуючи спір, апеляційний суд вказаного не врахував, не звернув уваги на те, що АТ КБ "ПриватБанк" у 2011 році зверталось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 22 лютого 2007 року, за наслідком розгляду якого 13 жовтня 2011 року Славутицьким міським судом Київської області ухвалено відповідне рішення. Тобто банком використано своє право дострокового повернення кредиту, чим він самостійно змінив строк виконання основного зобов'язання. А отже нарахування заборгованості по тілу кредиту, процентів та штрафів після зміни строку виконання зобов'язання є неправильним та суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (касаційне провадження № 14-10цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги:

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 2 та 3 статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального права, додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2017 року слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2017 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення апеляційного суду Київської області від 07 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В.

П. Курило