Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.02.2019 року у справі №201/11414/13

Постанова

Іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 201/11414/13-ц

провадження № 61-1497св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Дніпровська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 23 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, третя особа -Дніпровська міська рада, про зобов'язання вчинити певні дії.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01 серпня 2013 року між ним та відповідачем укладений попередній договір оренди нежитлових приміщень за адресами: АДРЕСА_1, площею 15,3 кв. м; АДРЕСА_2, площею 56 кв. м; АДРЕСА_3, площею 71,7 кв. м;

АДРЕСА_4, площею 1,5 кв. м, а також гаража на проспекті

К. Маркса, 69 у м. Дніпрі. Відповідно до умов вказаного договору сторони домовились

до 18 вересня 2013 року укласти основний договір оренди зазначеного нерухомого майна. Проте, незважаючи на погодження сторонами всіх істотних умов укладення основного договору, листом від 02 вересня 2013 року відповідач повідомила про відмову від укладення основного договору оренди, мотивуючи її тим, що нерухоме майно, що є предметом попереднього договору оренди, не зареєстровано в єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно, а отже, позивача не можна вважати його власником.

Враховуючи викладене позивач, із урахуванням уточнених вимог, просив суд зобов'язати відповідача укласти з ним договір оренди нежитлових приміщень за адресами: АДРЕСА_1, площею 15,3 кв. м; АДРЕСА_2, площею 56 кв. м; АДРЕСА_3, площею 71,7 кв. м;

АДРЕСА_4, площею 1,5 кв. м, та гаража на проспекті К АДРЕСА_5, а також визнати за ним право власності на вказане майно без прийняття в експлуатацію на зазначені нежитлові приміщення.

Дніпропетровська міська рада у своєму листі, направленому на адресу суду, просила розглянути праву без участі представника на підставі наявних у справі матеріалів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2013 року, з урахуванням виправлених описок, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності без прийняття в експлуатацію на нежитлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1,

площею 15,3 кв. м; АДРЕСА_2, площею 56 кв. м; АДРЕСА_3, площею 71,7 кв. м; АДРЕСА_4, площею 1,5 кв. м,

а також гараж на проспекті АДРЕСА_5, площею 41,7 кв. м. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будівництво спірного нерухомого майна проведено позивачем за власні кошти, порушення прав інших осіб у спірних правовідносинах не вбачається і сторони на такі обставини не посилалися, а також відповідач проти задоволення позову в цій частині не заперечував.

У липні 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до Апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2013 року, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням порушено права територіальної громади

м. Дніпра.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2018 року відкрито апеляційне провадження.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2013 року закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга Дніпровської міської ради подана з порушення частини 2 статті 358 ЦПК України, згідно з вимогами якої незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. У своїй постанові суд апеляційної інстанції зазначає, що провадження у справі відкрито помилково.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У січні 2019 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував статтю 362 ЦПК України, оскільки нею не передбачено закриття апеляційного провадження у зв'язку з помилковим відкриттям апеляційного провадження, крім цього Дніпровська міська рада у касаційній скарзі зазначає, що лист від 30 вересня 2013 року № 7/11-1665, підписаний міським головою Куліченком І. І., не може бути доказом того, що Дніпровській міській раді було відомо про розгляд вказаної справи у суді, оскільки міський голова просив розглядати справу без участі представника виконавчого комітету міської ради, а Виконавчий комітет Дніпровської міської ради є окремою юридичною особою.

Також заявник у касаційній скарзі зазначає, що Дніпровська міська рада не повідомлялася про розгляд справи, а копію рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2013 року отримано лише 11 липня

2018 року.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу Дніпровської міської ради.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2013 року Дніпровська міська рада оскаржила у апеляційному порядку у липні 2018 року, тобто більше ніж через чотири роки.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом частини 1 статті 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 13 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 294 ЦПК України 2004 року (у редакції на час ухвалення рішення судом першої інстанції) встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 та 3 статті 354 ЦПК України визначено, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у Частиною 2 та 3 статті 354 ЦПК України.

Відповідно до частини 2 статті 358 ЦПК України, аналогічна норма містилась у абзаці 3 частини 3 статті 297 ЦПК України 2004 року, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема може звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Однак, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Враховуючи імперативний характер положень частини другої

статті 358 ЦПК України та те, що річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2054цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/2005.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки річний строк, визначений частиною 2 статті 358 ЦПК України, для органу місцевого самоврядування є присічним, а винятки передбачені у цій же нормі не застосовуються, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки Дніпровська міська рада у липні 2018 року звернулася з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ухвалене 04 жовтня 2013 року, тобто більше ніж через чотири роки.

Органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення, проте мають право на захист прав іншим шляхом.

Наявність зазначеної постанови не позбавляє Дніпровську міську раду у разі, якщо вона вважає порушеними права територіальної громади, звернутися з відповідним позовом до суду на їх захист.

Доводи касаційної скарги про те, що Дніпровській міській раді не було відомо, що в провадженні Жовтневого районного суду Дніпропетровської області перебуває справа, Верховний Суд відхиляє, оскільки міський голова Дніпропетровської міської ради, який відповідно до пункту 14 частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", у редакції на момент звернення до суду з позовом, представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, надіслав лист від 30 вересня 2013 року № 7/11-1665 про розгляд справи без участі представника виконавчого комітету міської ради (а. с. 163), а отже йому, як представникові Дніпропетровської міської ради, відомо про розгляд цієї справи із вересня 2013 року.

Посилання Дніпровської міської ради на те, що вона як учасник справи, якому повне судове рішення не вручено у день його проголошення або складення, згідно із частиною 2 статті 354 ЦПК України, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду, є помилковими з огляду на те, що строк на апеляційне оскарження, відповідно і порядок його відліку у цій справі обраховується за правилами статті 294 ЦПК України 2004 року.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими, а тому не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик