Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2021 року у справі №656/242/19
Постанова КЦС ВП від 23.01.2023 року у справі №656/242/19

Постанова

Іменем України

23 січня 2023 року

м. Київ

справа № 656/242/19

провадження № 61-1420св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Афіни»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Афіни» на рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року в складі судді Крисанової В. І. та на постанову Херсонського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в складі колегії суддів Радченка С. В., Вейтас І. В., Семиженка Г. В.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ СП «Афіни» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_1 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 120855 є власником земельної ділянки площею 3,54 га, розташованої на території Новодмитрівської сільської ради Іванівського району Херсонської області, з кадастровим номером 6522983600:06:005:0013.

У 2008 році позивач передав указану земельну ділянку в користування ТОВ «СП «Афіни» на підставі договору оренди, укладеного строком на 10 років, який закінчився 27 серпня 2018 року. Після закінчення строку дії договору оренди позивач повідомив ТОВ «СП «Афіни» про свої наміри припинити дію договору оренди земельної ділянки. Проте, 04 вересня 2018 року позивачу стало відомо про наявність додаткової угоди від 08 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки, відповідно до умов якої продовжено строк користування земельною ділянкою ще на 10 років. Посилаючись на те, що зазначену додаткову угоду він не укладав, не підписував та не уповноважував будь-яку особу на її підписання, а відповідачем порушено його право вільно розпоряджатися та користуватися своєю власністю, просив:

визнати недійсною додаткову угоду від 08 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року;

скасувати державну реєстрацію додаткової угоди від 08 травня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванівського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року позов задоволено:

визнано недійсною додаткову угоду від 08 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року, зареєстровану державним реєстратором Пєшою Т. М. 10 травня 2015 року за номером запису про інше речове право 9617015 щодо оренди земельної ділянки площею 3,5359 га, кадастровий номер 6522983600:06:005:0013, розташованої на території Новодмитрівської сільської ради Іванівського району Херсонської області, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ «СП «Афіни»;

скасовано державну реєстрацію додаткової угоди від 08 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року, вчинену державним реєстратором Пєшою Т. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 21206114 від 10 травня 2015 за номером запису про інше речове право 9617015;

стягнуто з ТОВ «СП «Афіни» на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані із залученням експерта для проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 6 280 грн та витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги в сумі 4 000 грн;

вирішено питання про розподіл судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис на додатковій угоді до договору оренди виконано не позивачем, тобто, його волевиявлення як учасника правочину відсутнє, то наявні підстави для визнання такої угоди недійсною та скасування її державної реєстрації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «СП «Афіни» задоволено частково:

рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «СП «Афіни» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги;

в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін з мотивів, викладених у постанові апеляційного суду.

Апеляційний суд виходив із того, що:

позивач просив визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди з підстав її непідписання ним, і суд першої інстанції встановив, що позивач додаткову угоду не підписував, істотних умов цього договору не погоджував;

факт непідписання правочину однією з його сторін не є підставою його недійсності, проте, дає підстави для висновку про неукладеність договору, у зв`язку з чим у позові про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди слід було відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19);

оскільки встановлено, що додаткова угода від 08 травня 2015 року до договору оренди землі від 27 серпня 2008 року є неукладеною, а тому саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація права оренди ТОВ «СП «Афіни» земельною ділянкою.

Аргументи учасників справи

У січні 2021 рокупредставник ТОВ «СП «Афіни» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про скасування державної реєстрації додаткової угоди як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що належним способом захисту прав позивача з урахуванням установлених обставин у цій справі є скасування державної реєстрації (записів) права оренди. Вирішуючи спір в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 08 травня 2015 року, суди не звернули увагу, що такий спосіб захисту є неналежним та зробили неправильний висновок про задоволення позову в цій частині.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У березні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 656/242/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Ухвалою Верховного Суду 21 листопада 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 656/242/19.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В ухвалі Верховного Суду від 16 лютого 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України - незастосування судами при вирішенні справи висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 серпня 2020 року в справі № 125/702/17, від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17, Верховного Суду від 03 вересня 2020 року в справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року в справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року в справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року в справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року в справі № 916/2464/19.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації додаткової угоди, в частині позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди судові рішення не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 120855 від 09 грудня 2005 року належить земельна ділянка площею 3,54 га (кадастровий номер 6522983600:06:005:0013), розташована на території Новодмитрівської сільської ради Іванівського району Херсонської області.

27 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Українсько-грецьке спільне підприємство «Афіни», правонаступником якого є ТОВ «СП «Афіни», укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, зареєстрований у Іванівському відділенні Херсонської регіональної філії ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 серпня 2008 року за № 040872300397.

08 травня 2015 року між указаними сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 040872300397 від 27 серпня 2008 року, відповідно до умов якої строк дії оренди продовжено на 10 років. Вказана угода зареєстрована в державному реєстрі речових прав 10 травня 2015 року.

04 вересня 2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «СП «Афіни» з листом-повідомленням про припинення договору оренди земельної ділянки, повідомивши про те, що договір оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року за № 040872300397 припинив свою дію, у зв`язку з чим просив не обробляти земельну ділянку, оскільки власник земельної ділянки не має наміру переукладати договір оренди на новий строк. Лист отримано керівником підприємства 31 січня 2019 року.

Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 33926/33927/19-32 від 04 березня 2020 року підпис від імені ОСОБА_1 в додатковій угоді від 08 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки № 040872300397 від 27 серпня 2008 року у графі «Орендодавець» виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто, спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року в справі № 704/360/18 (провадження № 61-396св21) зазначено, що: «реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою… Отже, реєстрація права оренди ТОВ «Міжлісся» на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА_2 фактично не підписувала, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію)…»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21, пункт 98) зазначено, що у практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто, державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права оренди відповідача на належну позивачу земельну ділянку - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним права оренди. У справі, яка переглядається, встановлено, що реєстрація права оренди відповідача порушує права позивача.

Одним із способів захисту порушеного права відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону (пункт 113 постанови № 12-83гс21).

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за відповідачем, заявлена вимога про скасування такої державної реєстрацій спрямована на відновлення становища, яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений ЦК України) суперечить завданням цивільного судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом цивільних спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, аби убезпечити особу повторно звертатись до суду за захистом своїх прав.

У пункті 123 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 14-83гс21) Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що положення статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) обумовлено тим, що суд вирішує спір про право; скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме право, яке реєструється. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права, а є офіційним засвідченням державою факту набуття особою такого права.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права оренди за ТОВ «Афіни» на підставі додаткової угоди, яка позивачем не укладалась, заявлені ним позовні вимоги про скасування державної реєстрації такої угоди опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

За таких обставин, вирішуючи спір у частині позовних вимог про скасування державної реєстрації, суди правильно виходили з того, що права позивача підлягають захисту, та зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення цих позовних вимог з указаних мотивів.

Аргументи касаційної скарги щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав за встановлених судами обставин та наведених висновків Великої Палати Верховного Суду не заслуговують на увагу.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року в справі № 704/360/18 (провадження № 61-396св21) та Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскарженій частині залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Афіни» залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року та постанову Херсонський апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Афіни» про скасування державної реєстрації речових прав залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук