Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №488/3571/16

Постанова

Іменем України

22 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 488/3571/16-ц

провадження № 61-39430св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва у складі судді Селіщевої Л. І. від 14 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О., від 30 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах з 1981 року. З 13 червня 2013 року працювала на посаді начальника відділу екологічної безпеки ДП «Адміністрація морських портів України».

Однак зі зміною керівництва на неї почався тиск, внаслідок чого наказами від 30 вересня 2015 року та № 670 та від 10 листопада 2015 року № 782 їй було оголошено дві догани.

Розпорядженням ДП «Адміністрація морських портів України» від 01 липня 2016 року № 77 «Про заходи забезпечення передачі судна «ПС-355» разом з основними засобами та необоротними матеріальними активами» на неї був покладений обов'язок розробити та погодити технологічну документацію у відповідності з вимогами чинного законодавства щодо виконання операцій Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» у сфері поводження з відходами, у термін - до 22 липня 2016 року. Покладений на неї обов'язок вона виконала своєчасно, розробила технологічну документацію та План поводження з відходами, а затвердження цієї документації не входить до її посадових обов'язків (є компетенцією головного технолога адміністрації та виробничого підрозділу портового флоту, яке планувало експлуатацію судна «ПС-355»).

Наказом від 22 серпня 2016 року № 595 її було звільнено з роботи з 22 серпня 2016 року на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків.

Зазначала, що звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки підстав для її звільнення не було.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просила визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 серпня 2016 року і до часу ухвалення рішення та 20 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника ДП «Адміністрація морських портів України» від 22 серпня 2016 року № 595 «Про звільнення за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків ОСОБА_4.».

Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу екологічної безпеки ДП «Адміністрація морських портів України».

Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 348 903,52 грн. (без утримання податків та інших обов'язкових платежів) середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2 000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» 5 603,44 грн судового збору в дохід держави.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки відповідач в оспорюваному позивачем наказі не обґрунтував, у чому саме виявилося неналежне виконання позивачкою своїх посадових обов'язків та невідповідність розробленої нею документації вимогам чинного законодавства. Також при проведенні звільнення позивача відповідач не врахував ступінь тяжкості вчиненого нею проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, а також попередню роботу позивача (тривалий стаж роботи, заохочення за бездоганну роботу у вигляді присвоєння звання «Почесний портовик» тощо). До того ж, відповідач звільнив позивача за відсутності згоди профспілки (стаття 43 КЗпП України).

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також розподілу судових витрат змінено.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу екологічної безпеки Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 298 860,90 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без утримання податків та інших обов'язкових платежів), а в дохід держави 3 064,77 грн судового збору.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції помилково поновив позивача на посаді начальника відділу екологічної безпеки ДП «Адміністрація морських портів України», оскільки позивач обіймала посаду начальника відділу екологічної безпеки Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України». Також суд виправив помилки, що допустив суд першої інстанції під час обрахування суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У липні 2018 року ДП «Адміністрація морських портів України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що при звільненні позивача відповідач порушив вимоги трудового законодавства. Вказував на те, що позивач працювала та була звільнена з посади начальника відділу, а не служби екологічної безпеки Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту). Разом із тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивач просила поновити її на посаді начальника служби екологічної безпеки Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України», тобто на посаді, яку вона не обіймала та з якої її не було звільнено.

Крім того, суд не залучив до участі у справі як співвідповідача Миколаївську філію ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту).

Суди не надали належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, які підтверджують систематичність невиконання позивачем посадових обов'язків.

Також суди не врахували, що профком пропустив термін розгляду подання відповідача про надання згоди на звільнення позивача, а тому вважається, що профспілковий орган надав згоду на розірвання трудового договору.

Крім того, суду не досліджували відповіді профспілкового комітету, надані на запит суду, на їх обґрунтованість.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У справі, що переглядається установлено, що ОСОБА_4 з 04 серпня 1981 року працювала на різних посадах у відповідача.

З 13 червня 2013 року ОСОБА_4 працювала на посаді начальника відділу стандартизації та якості служби управління персоналом та організації бізнес-процесів ДП «Адміністрація морських портів України», а з 25 лютого 2016 року на посаді начальника відділу екологічної безпеки Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Розпорядженням Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 21 вересня 2015 року № 101 на ОСОБА_4 покладено обов'язок у строк до 23 вересня 2015 року підготувати та надати до юридичної служби підприємства належним чином завірені копії усіх документів, які містяться у листі Держфінінспекції в Одеській області від 03 вересня 2015 року № 15-05-23-14/8250.

Наказом відповідача від 30 вересня 2015 року № 670 за неналежне виконання посадових обов'язків до ОСОБА_4 застосовано такий захід стягнення як догана.

Наказом відповідача від 10 листопада 2015 року № 782 за неналежне виконання посадових обов'язків (повідомила про відповідність пропозицій учасників конкурсних торгів на закупівлю послуг зі збирання небезпечних відходів, але торги були відмінені через невідповідність документації, що є порушенням пунктів 5.1.21, 5.3.7 Положення про відділ екологічної безпеки, а також невиконання пункту 3 наказу від 13 липня 2015 року № 453 щодо внесення доповнень до Положення про відділ екологічної безпеки чим порушила пункт 5.3.2 цього Положення) до ОСОБА_4 застосовано такий захід стягнення як догана.

Наказом ДП «Адміністрація морських портів» від 23 червня 2016 року № 216 зобов'язано Одеську філію передати з окремого балансу на окремий баланс Миколаївської філії судно «ПС-355».

Розпорядженням відповідача від 01 липня 2016 року № 77 «Про заходи забезпечення передачі судна «ПС-355» разом з основними засобами та необоротними матеріальними активами» на ОСОБА_4 і головного технолога ОСОБА_5 покладено обов'язок розробити та погодити технологічну документацію у відповідності з вимогами чинного законодавства щодо виконання операцій Миколаївською філією ДП «Адміністрація морських портів України» у сфері поводження з відходами, у термін - до 22 липня 2016 року. Цим же наказом на ОСОБА_4 також покладено обов'язок розробити План поводження з відходами (включаючи розміщення, утилізацію і видалення) з урахуванням експлуатації «ПС-355», термін - до 20 липня 2016 року.

За актом приймання-передачі основних засобів, інших необоротних матеріальних активів судно «ПС-355» передано на окремий баланс Миколаївської філії 22 липня 2016 року.

22 липня 2016 року за підписом ОСОБА_4 на бланку відділу екологічної безпеки на ім'я начальника Дніпро-Бузького басейнового управління Головного управління Держсанепідемслужби України на водному транспорті направлено супровідний лист для погодження тимчасових технологічних інструкцій перевантаження (ВТИП № 376, ВТИМ № 386).

ОСОБА_4 12 серпня 2016 року надала письмові пояснення, в яких вказувала на те, що технологічна документація розроблена та погоджена в Миколаївській філії ДП «Адміністрація морських портів України» до 18 липня 2016 року, розроблено План поводження з відходами та підготовлені заходи щодо його виконання (укладено договір, виконано ремонт і закупівлю баків, сорбенту, розроблено План ліквідації розливів з розповсюдженням по функціональним підрозділам).

16 серпня 2016 року заступник начальника з логістики подав роботодавцю доповідну записку, в якій зазначив, що станом на 16 серпня 2016 року технологічна документація всупереч розпорядження від 01 липня 2016 року № 77 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не погоджена з морською екологічною інспекцією Держекоінспекції, чим порушено пункт 27 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення і засмічення (затверджено постановою Кабінету міністраі України від 29 лютого 1996 року № 269) і відповідно її не затверджено начальником Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України». Також ОСОБА_4 не надано Плану поводження з відходами. Внаслідок чого судно «ПС-355» не може використовуватись за прямим призначенням. Крім того, тимчасові технологічні інструкції перевантаження (ВТИП № 376, ВТИМ № 386) направлені на погодження начальнику Дніпро-Бузького басейнового управління Головного управління Держсанепідемслужби України на водному транспорті 22 липня 2016 року ОСОБА_4 за її підписом на бланку відділу екологічної безпеки, що суперечить вимогам щодо оформлення листів, зокрема пункту 5.8. «Методики якості. Розробка та оформлення документів. МЯ-4.2.0-04-2014».

Наказом роботодавця від 22 серпня 2016 року № 595 ОСОБА_4 звільнено з роботи з 22 серпня 2016 року за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України доказуванню підлягають: факт вчинення працівником дисциплінарного проступку - протиправного винного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків, факт застосування до працівника заходів дисциплінарного стягнення з додержанням порядку їх застосування за попереднє порушення трудової дисципліни, обґрунтування висновку про те, що подальше залишення такого працівника на роботі суперечить інтересам виробництва.

В наказі про звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний навести конкретні факти порушень, не обмежуючись загальним посиланням на систематичне порушення трудових обов'язків з боку працівника.

За змістом статті 60 ЦПК України 2004 року у справах щодо застосування роботодавцем дисциплінарного стягнення обов'язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень та вчинених дій покладається на роботодавця.

Як зазначено в наказі про звільнення дисциплінарний проступок ОСОБА_4 полягав у наступних діяннях, які суперечать пункту 5.3.3 посадових обов'язків, визначених Положенням про відділ екологічної безпеки, а саме: станом на 16 серпня 2016 року ОСОБА_4 всупереч розпорядження від 01 липня 2016 року № 77 не погодила технологічну документацію з морською екологічною інспекцією Держекоінспекції і відповідно її не затверджено начальником Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України»; станом на 20 липня 2016 року всупереч зазначеного розпорядження не було розроблено План поводження з відходами, а проект цього Плану розроблено та розповсюджено 01-04 серпня 2016 року; 22 липня 2016 року в порушення вимог пункту 5.8. «Методика якості. Розробка та оформлення документів. МЯ-4.2.0-04-2014», затвердженої наказом начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 25 червня 2014 року № 422, направила за своїм підписом на погодження начальника Дніпро-Бузького басейнового управління Головного управління Держсанепідемслужби України на водному транспорті тимчасові технологічні інструкції перевантаження (ВТИП №376, ВТИМ №386) направлені на погодження.

У справі, що переглядається, судами установлено, що на виконання розпорядження від 01 липня 2016 року № 77 ОСОБА_4 розробила та частково погодила зі службовими підрозділами підприємства технологічні схеми (ВТИП № 376, ВТИП № 386) та план поводження з судновими відходами та залишками вантажу ППСВ 3В 18-15/01-07 відповідно 18 липня і 17 серпня 2016 року (а. с. 40-76). Відповідну документацію ОСОБА_4 надавала одночасно з письмовими поясненнями від 12 серпня 2016 року (а. с. 93).

Крім того, судно «ПС-355» Миколаївська філія прийняла на баланс лише 22 липня 2016 року (а. с. 210), отже технологічна документація для обладнання, що є відсутнім, не могла бути затверджена у строк визначений у розпорядженні від 01 липня 2016 року № 77.

При цьому дії ОСОБА_4 щодо направлення супровідного листа від 22 липня 2016 року були здійснені на виконання розпорядження від 01 липня 2016 року № 77 (пункти 4.1, 5.1.5. Положення про відділ екологічної безпеки). Крім того, цей супровідний лист був оформлений через канцелярію роботодавця, що не може свідчити про порушення трудової дисципліни.

Установивши, що викладені в оспорюваному наказі обставини про порушення позивачем без поважних причин покладених на неї трудових обов'язків не доведені і самі по собі не дають підстав для висновку про її винні, протиправні дії, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що звільнення відповідача відбулось з порушенням вимог чинного трудового законодавства.

Поновлюючи ОСОБА_4 на роботі, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відсутність згоди профспілкового органу на звільнення позивача є підставою для поновлення її на роботі.

Такий висновок судів ґрунтується на матеріалах справи і вимогах закону.

Так, відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 частини першої статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_4 є членом профспілкової організації.

Отже, для звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відповідач повинен був отримати згоду профспілкової організації.

19 серпня 2016 року відповідач звернувся до профкому з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_4, яка була отримала профкомом 22 серпня 2016 року та цього ж дня, відповідач, без згоди профкому, звільнив позивача з роботи.

На вимогу суду першої інстанції профспілкова організація відповідно до частини дев'ятої статті 43 КЗпП України надала свої висновки з приводу звільнення ОСОБА_4 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, згідно з якими відмовили у наданні згоди на звільнення останньої.

З аналізу частини сьомої статті 43 та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення профспілки виключає можливість виникнення цього права, суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку рішенню профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, отриманого судом на підставі частини дев'ятої статті 43 КЗпП України, та правильно виходили із того, що воно відповідає критеріям обґрунтованості у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

З огляду на це безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди не досліджували рішення профкому на предмет обґрунтованості.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що профком не розглянув подання відповідача, у строки, передбачені законом, а тому вважається, що профспілковий орган надав згоду на розірвання трудового договору.

Так, згідно з положеннями статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

У справі, що переглядається, установлено, що у п'ятницю 19 серпня 2016 року (20 і 21 серпня відповідно субота і неділя, тобто вихідні дні) відповідач звернувся до профкому з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_4, яка була отримала профкомом у понеділок 22 серпня 2016 року та цього ж дня, не дочекавшись згоди профкому, відповідач звільнив позивача з роботи.

Тобто профспілковим комітетом не було порушено строків розгляду подання відповідача від 19 серпня 2016 року.

Установивши, що звільнення позивача із займаної посади було проведено за відсутності згоди профспілки, членом якої є позивач, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача є незаконним, оскільки відбулося з порушенням вимог частини другої статей 43, 252 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції правильно змінив рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на роботі та поновив її на посаді, яку позивач обіймала та з якої вона була звільнена, а саме - начальника відділу екологічної безпеки Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України».

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивач у позовній заяві просила поновити її на посаді, яку вона не обіймала та з якої її не було звільнено, оскільки саме по собі зазначення в позовній заяві посади начальника служби екологічної безпеки замість начальника відділу екологічної безпеки не свідчить про вихід за межі позовних вимог, тому що позивачем фактично заявлена вимога про поновлення на попередній посаді. Отже, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції правильно визначивши період вимушеного прогулу, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 298 860,90 грн.

При відшкодуванні моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував статтю 237-1 КЗпП України, і врахував, що у результаті звільнення позивачу завдана моральна шкода, оскільки вона втратила джерело доходу, і зробив обґрунтований висновок про стягнення 2 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд не залучив до участі у справі як співвідповідача Миколаївську філію ДП «Адміністрація морських портів України», оскільки позов заявлено до належного відповідача юридичної особи, яка, згідно Положення про Миколаївську філію ДП «Адміністрація морських портів України», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 184 від 18 квітня 2014 року, несе відповідальність за всіма зобов'язаннями філії, включаючи виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника в разі його незаконного звільнення.

Інші доводи та обставини, на які посилається ДП «Адміністрація морських портів України», були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2018 року в незміненій частині та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта