Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.09.2023 року у справі №2-1540/12
Постанова КЦС ВП від 22.09.2023 року у справі №2-1540/12

Постанова

Іменем України

22 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 2-1540/12

провадження № 61-6860св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкти оскарження:в. о. начальника Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Зленко Оксана Василівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський Анатолій Миколайович,

заінтересована особа (стягувач)- Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність в. о. начальника Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Зленко Оксани Василівни та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність в. о. начальника Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Деснянський ВДВС у м. Києві) Зленко О. В. та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М.

Свою скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що 05 травня 2008 року між ним та Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») укладено кредитний договір № 178-Ф/08, за умовами якого він отримав кредит в розмірі 59 500 доларів США.

Виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором забезпечувалося порукою та заставою транспортного засобу.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 червня 2012 року стягнуто солідарно з нього та поручителя ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові кошти в розмірі 57 048,96 доларів США, що за курсом 7,9925 за долар США складає 455 963,81 грн, та 111 809,88 грн, а також - штраф за невиконання договору застави в сумі 15 023,75 грн та судові витрати в розмірі 2 971,10 грн.

Вказував, що він у добровільному порядку передав банку заставне майно - транспортний засіб «Nissan-Pathfinder» 2.5. TD, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який у подальшому було реалізовано на публічних торгах.

Орієнтована сума від продажу автомобіля склала 170 000 грн, а тому державний виконавець повинен був провести конвертацію гривні у долари США згідно з курсом, зазначеним в резолютивній частині судового рішення (7,9925 грн за 1 долар США), однак виконавець розрахував валютний еквівалент на дату зарахування коштів, що становило лише 13 184,54 доларів США замість 21 000 доларів США.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. від 31 січня 2022 року відкрито виконавче провадження № 68431350 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1540/12, виданого на підставі вищевказаного судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Цього ж дня приватним виконавцем накладено арешт на все його майно і кошти, а також - винесено постанови про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 457,71 грн та стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 4 351,72 доларів США.

У подальшому приватний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника в розмірі 47 868,96 доларів США, що в декілька разів перевищує суму боргу, зазначену в резолютивній частині судового рішення, оскільки в даному випадку виконавець фактично стягує грошові кошти за курсом 28,0943 грн за 1 долар США, тобто в розмірі 1 344 844,92 грн, що не вважається належним виконанням такого рішення.

Також приватний виконавець намагається отримати від нього основну винагороду у розмірі 4 351,72 доларів США, тобто за курсом, який буде актуальний на дату стягнення заборгованості, тоді як така винагорода не може бути більшою 10 відсотків від суми, що підлягає стягненню.

Крім того, безпідставно, без фактичного виконання рішення суду приватний виконавець прийняв рішення про стягнення виконавчого збору.

Вважає, що приватний виконавець неправомірно стягує грошові кошти у еквівалентному співвідношенні долара США до гривні по нинішньому курсу, а тому задля справедливого і обов`язкового виконання судового рішення потрібно здійснити перерахунок остаточної суми заборгованості, врахувавши отриману банком грошову суму від реалізації транспортного засобу за курсом, що зазначений в резолютивній частині рішення суду (7,9925 грн за 1 долар США).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати неправомірними дії та бездіяльність Деснянського ВДВС у м. Києві щодо неправильного зарахування грошових коштів у розмірі 13 184,54 доларів США, отриманих у результаті реалізації ПАТ АБ «Укргазбанк» автомобіля «Nissan-Pathfinder» 2.5. TD, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , під час примусового виконання виконавчого листа № 2-1540/12;

- зарахувати грошові кошти, отримані від реалізації вказаного транспортного засобу, за курсом, що зазначений в резолютивній частині рішення суду (7,9925 грн за 1 долар США);

- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А. М. щодо стягнення з нього грошових коштів в сумі 47 868,96 доларів США, а також - розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 457,71 грн та основної винагороди у розмірі 4 351,72 доларів США;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А. М. встановити остаточну заборгованість за виконавчим листом № 2-1540/12 у гривневому еквіваленті з урахуванням зарахованих коштів від реалізації транспортного засобу за курсом, що зазначений в резолютивній частині судового рішення (7,9925 грн за 1 долар США);

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А. М. зняти арешт з його рахунку, що відкритий в Акціонерному товаристві «Ощадбанк», в межах виконавчого провадження № 59872987.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність державного та приватного виконавців.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Деснянський районний суд міста Києва у своєму рішенні від 25 червня 2012 року визначив суму боргу в іноземній валюті в еквіваленті у гривні за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на момент ухвалення цього рішення.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

Крім того, моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Враховуючи викладене, виконавець зобов`язаний під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором стягнута судом в іноземній валюті - доларах США.

При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу.

Отже, в даному випадку державний виконавець правомірно зменшив стягнутий судом розмір заборгованості в іноземній валюті на суму в еквіваленті цієї валюти, яка була отримана від примусової реалізації майна боржника, за курсом іноземної валюти (долара США) на дату здійснення відповідної операції, що цілком відповідає положенням частини другої статті 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Водночас, постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Таким чином, постанова приватного виконавця про арешт майна та коштів боржника винесена з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки такий арешт накладено у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця.

З огляду на викладене, оскаржувані ОСОБА_1 у цій справі рішення та дії державного і приватного виконавців є правомірними та відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення скарги.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задоволено частково.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року в частині вимог скарги про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. неправомірними та зобов`язання вчинити дії щодо основної винагороди та виконавчого збору скасовано, а провадження у справі в цій частині закрито.

В решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця щодо прийняття постанов про стягнення витрат виконавчого провадження та основної винагороди, оскільки спір в цій частині має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Водночас, висновки місцевого суду щодо решти заявлених заявником вимог є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, приватний виконавець правильно керувався положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - доларах США.

При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу.

Оскаржуючи дії (бездіяльність) Деснянського ВДВС у м. Києві, ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування виконавчою службою курсу гривні до долара США на дату виконання рішення щодо коштів, отриманих від реалізації належного йому транспортного засобу, що, на думку заявника, призвело до заниження суми й замість близько 21 000 доларів США на погашення кредитної заборгованості перераховано лише 13 184,54 доларів США.

Разом з тим, як установлено матеріалами справи, в межах виконавчих проваджень № 54008112 та № 67899953 державний виконавець Деснянського ВДВС у м. Києві не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на зарахування грошових коштів, отриманих від реалізації належного боржнику транспортного засобу.

Згідно з поясненнями учасників справи, підтверджених даними, що містяться у долученій до справи виписці по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 05 травня 2008 року до 23 грудня 2022 року, зарахування коштів у розмірі 13 184,54 доларів США відбулося 28 жовтня 2013 року внаслідок дій, вчинених посадовими особами Дарницького, а не Деснянського ВДВС у м. Києві, як про це помилково зазначено у скарзі.

Вказана обставина також підтверджується відомостями, відображеними на копії виконавчого листа з відміткою державного виконавця за № 1.

Таким чином, вимоги скарги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

02 травня 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивована, зокрема, обставинами, зазначеними в його скарзі на рішення та дії державного і приватного виконавців.

Крім того заявник вказав, що приватний виконавець не мав повноважень на зміну суми заборгованості, визначеної в рішенні суду, тому винесені ним постанови не відповідають статтям 2, 27 Закону України «Про виконавче провадження» і є незаконними. Тому також неправильно було розраховано суму винагороди приватного виконавця.

Обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» заперечує проти доводів заявника, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Основна суть скарги полягає у безпідставному намаганні боржника довести суду необхідність виконання рішення суду про стягнення з нього коштів в іноземній валюті (доларах США) за курсом цієї валюти, вказаним в рішенні суду, і таким чином перекласти на стягувача тягар несприятливих наслідків від суттєвого знецінення національної валюти за довготривалий період прострочення боржником виконання свого зобов`язання перед банком.

В даному випадку державний виконавець правомірно зменшив стягнутий судом розмір заборгованості в іноземній валюті на суму в еквіваленті цієї валюти, яка була отримана від примусової реалізації майна боржника, за курсом іноземної валюти (долара США) на дату здійснення відповідної операції, що цілком відповідає положенням частини другої статті 533 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А. М. також заперечує проти доводів заявника та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив приватного виконавця обґрунтовано тим, що оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - доларах США, то він був зобов`язаний під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Деснянського районного суду міста Києва.

01 серпня 2023 року справа № 2-1540/12 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2012 року, задоволено позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_4 на користь банку заборгованість у розмірі 57 048,96 доларів США, що за курсом 7,9925 за долар США складає 455 963,81 грн, та 111 809,88 грн, а також - штраф за невиконання договору застави в сумі 15 023,75 грн та судові витрати в розмірі 2 971,10 грн (том 1 а. с. 35-36).

06 грудня 2012 року на виконання зазначеного рішення видано виконавчий лист № 2-1540/12 (том 1 а. с. 22-23).

Згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 05 травня 2008 року по 23 грудня 2022 року зарахування коштів у розмірі 13 184,54 доларів США відбулося 28 жовтня 2013 року внаслідок виконавчих дій, вчинених посадовими особами Дарницького ВДВС у м. Києві (том 4 а. с. 224).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. від 31 січня 2022 року відкрито виконавче провадження № 68431350 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1540/12 (том 1 а. с. 27-28).

Цього ж дня, 31 січня 2022 року, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А. М. винесено постанови:

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 451,71 грн (том 1 а. с. 29);

- про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної суми винагороди в розмірі 4 351,72 доларів США (том 2 а. с. 30-31);

- про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 47 868,96 доларів США (том 1 а. с. 22-23);

- про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження в розмірі 47 868,96 доларів США та 451,71 грн (том 1 а. с. 34).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом частин першої - третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час винесення приватним виконавцем постанов про арешт на майно (кошти) боржника) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Так, відповідно до частин першої-третьої цієї статті у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Як встановлено судами, виконавче провадження відкрито за виконавчим листом, виданим Деснянським районним судом міста Києва на підставі рішення цього суду від 25 червня 2012 року, яким було стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті із визначенням її еквіваленту в гривні за офіційним курсом НБУ станом на час ухвалення рішення.

Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, суд вирішив стягнути з боржників грошові кошти саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржників, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржників, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням судового рішення.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що належним виконанням рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 червня 2012 року є стягнення суми в іноземній валюті за курсом валюти на дату платежу, а у випадку виконання рішення частинами - за курсом валюти на дату кожного з платежів.

У справі, яка переглядається, приватний виконавець виходив з еквіваленту стягнутої заборгованості в іноземній валюті станом на день винесення ним відповідних рішень, що не є зміною розміру визначеної рішення суду заборгованості, як помилково вважає заявник.

Отже, доводи заявника про необхідність зазначення суми заборгованості відповідно до резолютивної частини рішення суду та здійснення виконавцем подальших дій і нарахувань у національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Таким чином, встановивши, що оскаржувані ОСОБА_1 у цій справі рішення та дії приватного виконавця, які стосуються примусового стягнення заборгованості за кредитним договором та арешту майна (коштів) боржника, є правомірними та відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги в означеній частині.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, Закон України «Про виконавче провадження» встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності приватного, державного виконавців або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17 (провадження № 14-658цс18), від 03 квітня 2019 року у справах № 370/1034/15-ц (провадження № 14-103цс19) і № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 370/1547/17 (провадження № 14-223цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 381/2126/18 (провадження № 14-324цс19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, апеляційний суд в цій справі дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та закриття провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними дій приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Телявського А. М. щодо розрахунку основної винагороди та розміру мінімальних витрат виконавчого провадження.

Наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у нескасованій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко