Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.09.2019 року у справі №639/451/17

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 639/9624/14-ц

провадження № 61-18304св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 березня 2017 року у складі судді Трухановича В. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів:

Коваленко І. П., Довгаль А. П., Овсяннікової А. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину матеріалів та обладнання незавершеного будівництвом житлового будинку, стягнення суми.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 1978 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому було розірвано. Проте, 31 серпня 1984 року вони знов зареєстрували шлюб.

У 1983 році вони переїхали проживати у будинок АДРЕСА_1, який на той час належав батькові ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 Будинок побудований у 1905 році з дерева, до 1941 року був обкладений цеглою, одноповерховий, має чотири жилі кімнати, газифікований, заведена вода, облаштована вигрібна яма. Будинок і прибудинкова територія перебували в аварійному стані, на будинку потріскалися стіни, пішли тріщини на фасаді.

Спільно з дружиною вони прийняли рішення про необхідність капітального ремонту та реконструкції зазначеного житлового будинку, які розпочалися у 2000 році. Всі витрати на розробку проекту реконструкції, а також її проведення сплачувалися за накопичені ним кошти. Крім того, він придбав мікроавтобус з метою самостійного перевезення всіх будівельних матеріалів. За час спільного проживання з ОСОБА_2 з переважною трудовою його участю за спільні кошти та своєю працею, господарським способом, без залучення будівельних організацій, зробили капітальний ремонт житлового будинку з прибудовою частини першого поверху та надбудовою мансардного поверху, у зв'язку з чим житлова площа будинку збільшилася з 86 кв. м до 235 кв. м, розібрали дерев'яну літню кухню, та побудували двоповерховий капітальний господарський блок розміром 3x8 кв. м, загальною площею 48 кв. м, з вбудованою сауною та кімнатами відпочинку, розібрали два маломірні сараї та на їх місці побудували літню альтанку та сарай з цегли та блоків євро паркану, побудували вигрібну яму, дворову вбиральню, вимостили територію тротуарною плиткою, додатково зробили водовідведення, огородили євро парканом ділянку, внаслідок чого вартість домоволодіння суттєво збільшилася. Лише на капітальний ремонт будинку позивач витратив 219 562,00 грн.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, оскільки 29 грудня 1991 року її батько подарував їй 6/100 частин вказаного житлового будинку, а згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 лютого 2001 року ОСОБА_2 є також власником 94/100 частин спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 травня 2011 року шлюб між сторонами розірвано.

Позивач неодноразово пропонував своїй колишній дружині добровільно поділити домоволодіння, але згоди в цьому питанні вони не дійшли, на час вирішення спору будинок в експлуатацію не зданий, державна реєстрація права власності не проведена, отже спірний будинок є незавершений будівництвом і особи, які його збудували є власниками матеріалів, обладнання, які були використані при його будівництві.

Після проведення судової будівельно-технічної експертизи встановлено, що ринкова вартість будинку та надвірних будівель по АДРЕСА_1 після реконструкції збільшилася на 1 563 378,00 грн.

Позивач вважає, що має право претендувати на 1/2 частину від суми, на яку збільшилася вартість спірного будинку після реконструкції, а саме на

781 689,00 грн.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати за ним право власності на 1/2 частину матеріалів і обладнання незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_2 матеріальну грошову компенсацію ринкової вартості набутого майна при виконанні ремонтно-будівельних робіт в будинку та спорудах на прибудинковій території, з урахуванням відповідного висновку судової будівельно-технічної експертизи у сумі 781 689,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 половину понесених ним витрат за проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 3 234,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивачем не доведено заявлені позовні вимоги.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 березня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

15 червня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 рокута ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована незаконністю, необґрунтованістю оскаржуваних судових рішень, ухвалених з порушенням вимог матеріального та процесуального права, та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам по справі.

Доводи інших учасників справи:

26 липня 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 рокупоновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Харкова.

У липні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 12 червня 2019 року № 682/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-18304св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1979 року, потім шлюб розірвали і повторно зареєстрували у 1984 році, який остаточно було розірвано рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 травня 2011 року.

За час перебування сторін у шлюбі, батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

29 грудня 1991 року подарував ОСОБА_2 6/100 частин житлового будинку з прибудовою та відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1.

94/100 спірного житлового будинку по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом від 21 лютого 1997 року.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 01 липня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на частину домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 в порядку розподілу спільного майна подружжя відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя задоволено. Визнано за

ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 66,0 кв. м з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_3. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 62,2 кв. м з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_4. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вартості автомобіля "Сhevrolet", реєстраційнйи номер НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину суми депозитних рахунків та отриманих процентів на суму 8 867,73 грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 05 серпня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 01 липня 2014 року про визнання права власності на 1/2 частину суми депозитних рахунків та отриманих відсотків на суму 8 867,73 грн, скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у вдоволенні позову ОСОБА_2 до

ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину депозитних рахунків та отриманих відсотків на суму 8 867,73 грн відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Зазначеним рішенням апеляційного суду Харківської області встановлено, що рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Харкові ради за від 07 жовтня 2004 року № 70-30 та від 02 листопада 2004 року № 78-48 ОСОБА_2 дозволено виконати реконструкцію житлового будинку з надвірними будівлями, побудувати сарай, гараж, літню кухню, баню, басейн, теплицю, господарчий блок у два поверхи, надбудову мансарди над житловим будинком. Цим же рішенням покладено на ОСОБА_2 обов'язок після закінчення будівельних робіт внести зміни до технічної документації, тобто прийняти їх в експлуатацію.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів того, що право власності на реконструйоване та новозбудоване майно зареєстровано за ОСОБА_2, що ці споруди введені в експлуатацію.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2016 року № 8584 встановлено, що ринкова вартість житлового будинку загальною площею 184,70 кв. м по АДРЕСА_1 після реконструкції, в цінах січня 2016 року, складає 2 534 331,00 грн. Визначити ринкову вартість будівельно-монтажних робіт, проведених за адресою: АДРЕСА_1, а саме: переобладнання будинку, побудованих - господарчого блоку, альтанки, сараю, туалету, водовідведення, обладнання електропостачання, благоустрою території домоволодіння, облаштування тротуарною плиткою та огорожі домоволодіння станом на день проведення експертизи не надається можливим, так як відсутні аналоги продажу окремих надвірних будівель (надвірні будівлі входять до складу житлового будинку). Визначити ринкову вартість інженерного оснащення та використаних матеріалів при будівництві та обладнання вказаних об'єктів за адресою: АДРЕСА_1, а саме: будинку, побудованих - господарчого блоку, альтанки, сараю, туалету, водовідведення, обладнання електропостачання, благоустрою території домоволодіння, облаштування тротуарною плиткою та огорожі домоволодіння станом на день проведення експертизи не надається можливим, так як відсутні аналоги продажу окремо інженерного оснащення та використаних матеріалів при будівництві та обладнання надвірних будівель.

Житловий будинок по АДРЕСА_1 не відповідає технічній документації. Ринкова вартість будинку та надвірних будівель по АДРЕСА_1 після реконструкції збільшилася на 1 536 678,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

За загальним правилом, у відповідності з статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом позову є визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання незавершеного будівництвом житлового будинку.

Позивачем будь-яких доказів на підтвердження цих позовних вимог не надано.

Згідно висновку експертизи, експертом оцінено житловий будинок та надвірні споруди, які належать на праві приватної власності відповідачці та не є предметом позову.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених своїх вимог щодо участі у капітальному ремонті спірного домоволодіння шляхом купівлі будівельних матеріалів, які були використані під час будівництва.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v.
UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від

30 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від

25 травня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат:

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги

ОСОБА_1 без задоволення, то розподіл судових витрат відповідно до правил статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко