Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2018 року у справі №621/302/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2019 року

м. Київ

справа № 621/302/17

провадження № 61-41793св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року, у складі судді Шахової В. В., та постанову апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2018 року, у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Бровченка І. О., Хорошевського О. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору позики, укладеного 01 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, останній, як позикодавець, передав у власність ОСОБА_2, як позичальнику, 242 151 грн, що, станом на момент укладення договору, еквівалентно 9 253 доларів США із терміном повернення - 31 грудня 2016 року. В обумовлений сторонами строк відповідач свої зобов'язання по договору позики не виконав, отриману ним суму грошових коштів не повернув, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду. У позові просив стягнути з відповідача суму основного боргу - 242 151 грн, штраф у визначеному умовами договору розмірі 10 % від суми позики за кожен місяць прострочки (несплати) - у сумі 24 215,10 грн та три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання за січень-лютий 2017 року у розмірі 1 210,76 грн, а всього - 267 576,86 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зміївськогорайонного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року, залишеним без постановою апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2018 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у сумі 242 151 грн, 24 215,10 грн штрафу за порушення зобов'язання, 816,02 грн - 3 % річних, а всього 267 182,12 грн.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що між сторонами існують договірні відносини з повернення позики. Позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем та надав відповідачу грошові кошти, що підтверджується договором позики. Відповідач, натомість, свої зобов'язання по договору позики не виконав, ні у визначений договором строк, ні у подальшому, суму позики не повернув. Зазначене призвело до порушень прав позивача, які підлягають захисту, шляхом відшкодування відповідачем завданих позивачу збитків із урахуванням умов договору та положень статті 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінку поданій відповідачем розписці від 11 жовтня

2016 року, яка підтверджує факт отримання позивачем від відповідача грошових коштів у розмірі 1 200 425 грн, а також те, що ОСОБА_2 виконав свій обов'язок щодо повернення позики, який виник на підставі договору від 01 жовтня 2016 року.

Заявник також вказує на безпідставність відмови апеляційним судом у задоволенні його заяви про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою. Зазначає, що він є особою з інвалідністю, а тому додатково отримувати довідку на підтвердження його тимчасової непрацездатності не є обов'язковим.

Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направив.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

З установлених судом обставин справи вбачається, що 01 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого позивач передав у власність відповідача грошові кошти у розмірі 242 151 грн, що є еквівалентом 9
253 доларів США згідно середнього курсу комерційного банку на день підписання договору.

У пункті 2 договору сторонами визначено, що повернення грошових коштів буде здійснюватись 31 грудня 2016 року за місцем проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1.

Даним пунктом договору також передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати, боржник додатково сплачує штраф у розмірі 10 % від загальної суми боргу за кожен місяць прострочки.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 1047 ЦК України зазначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Після укладення договору позики всі обов'язки за договором, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням наведених положень ЦК України, дійшли правильного висновку про те, що між сторонами справи було укладено договір позики, умови якого позичальником не виконано, що є підставою для стягнення з нього заборгованості за цим правочином із урахуванням передбаченого умовами договору розміру штрафу та 3 % річних від простроченої суми за час прострочення.

Дійсність договору позики у зв'язку з його безгрошовістю відповідачем не оскаржувалась та із позовом про визнання такого договору недійсним, з підстав, передбачених законом, він до суду не звертався. Доводи ОСОБА_2 про наявність між сторонами у справі інших правовідносин, аніж ті, що виникли на підставі укладеного договору позики, належними та допустимими доказами не підтверджені.

Посилання заявника на залишення судами попередніх інстанцій поза увагою та ненадання оцінки поданому ним доказу, а саме - розписки від 11 жовтня 2016 року про отримання від нього позивачем грошових коштів, не відповідають дійсності у зв'язку з відсутністю вказаного документа (або його копії) у матеріалах справи.

При цьому твердження відповідача про його намір подати такий доказ до суду касаційної інстанції суперечать приписам цивільного процесуального законодавства, якими не передбачено можливості подання додаткових доказів на стадії касаційного розгляду справи.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Разом із цим, частиною 1 статті 401 ЦПК України встановлено, що попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, що вказує на відсутність підстав для задоволення клопотання заявника про розгляд справи Верховним Судом за його участі.

Щодо посилань відповідача на безпідставне неприйняття апеляційним судом його клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 372 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

З матеріалів справи вбачається, що 25 червня 2018 року до апеляційного суду надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням останнього на лікуванні, що свідчило про його обізнаність про дату та час судового засідання. Неявка відповідача в судове засідання, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 17 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області

від 26 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська