Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.10.2020 року у справі №610/381/19
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №610/381/19

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 610/381/19

провадження № 61-4949св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Омельницька Тетяна Валентинівна,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі голови комісії з припинення, Харківська обласна прокуратура, Ізюмська окружна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Харківській області в особі відділу поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції,

треті особи: Балаклійський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, Лозівська місцева прокуратура Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Омельницькою Тетяною Валентинівною, на постанову Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії (далі - ГУ МВС України в Харківській області), прокуратура Харківської області, Балаклійський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - Балаклійський ВП ГУНП в Харківській області), Лозівська місцева прокуратура Харківської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Позовна заява мотивована тим, що його обвинувачували у вчиненні злочинів, які він не вчиняв. Досудове слідство за обвинуваченнями щодо нього у кримінальній справі № 10120036 від 11 вересня 2012 року (надалі - кримінальне провадження № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року) за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України тривало 4 роки 3 місяці 1 день (кримінальну справу порушено 11 вересня 2012 року, постанова про закриття кримінального провадження прийнята 12 грудня 2016 року). Кримінальне провадження органом досудового розслідування закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 184 КПК України у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Зазначав, що досудове слідство за обвинуваченням за частинами першою, другою статті 263 КК України тривало 5 років 7 місяців 2 дні (обвинувачення пред`явлене 14 листопада 2012 року, 17 листопада 2014 року зареєстроване кримінальне провадження № 42014220000000647 за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366, частинами першою, другою статті 263 КК України.

12 грудня 2016 року з кримінального провадження № 42014220000000647 за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366, частинами першою, другою статті 263 КК України виділене кримінальне провадження № 12016220190002014 за частинами першою, другою статті 263 України. 03 березня 2018 року з кримінального провадження № 12016220190002014 від 12 грудня 2016 року за частинами першою, другою статті 263 КК України виділено кримінальне провадження № 12016220190002014 за частиною другою статті 263 КК України. Тобто орган досудового розслідування незаконно здійснював процесуальні дії та заходи щодо нього 5 років 7 місяців 2 дні за відсутності подій кримінальних правопорушень за частинами першою, другою статті 263 КК України.

Вказував, що незаконно перебував під вартою з 20:00 год 11 вересня 2012 року до 21 серпня 2013 року, тобто 11 місяців 10 днів за обвинуваченнями, за якими надалі встановлено відсутність подій кримінальних правопорушень.

Звертав увагу на те, що був обмежений у своїх конституційних правах протягом 5 років 5 місяців 10 днів, оскільки щодо нього була обрана міра запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, яка була відібрана 21 серпня 2013 суддею Балаклійського районного суду Харківської області Носовим Г. С., скасована постановою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року.

Крім того, під час його затримання співробітниками міліції було також затримано його цивільну дружину ОСОБА_2

11 вересня 2012 року ОСОБА_2 затримано в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, 14 листопада 2012 року щодо неї порушено кримінальну справу за частиною четвертою статті 358 КК України, 14 вересня 2012 року продовжено строк тримання під вартою до 18 вересня 2012 року.

18 вересня 2012 року щодо ОСОБА_2 було обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, яка до цього часу у визначеному процесуальним законом порядку не скасована.

Стверджував, що протягом тривалого часу він був позбавлений можливості користуватися вилученим та арештованим майном, а саме: офісною технікою, нерухомим майном, грошовими коштами, автотранспортними засобами, земельною ділянкою. Вказане майно не було передане під відповідальне зберігання, що стало наслідком його втрати.

11 вересня 2012 року під час проведення обшуку за місцем його проживання органом досудового слідства незаконно та за відсутності відповідного судового рішення проведений обшук його автомобіля. Факт незаконного проведення обшуку його майна підтверджується постановами про закриття кримінальних проваджень № 12016220190002014 від 12 грудня 2016 року за частиною першою статті 263, частиною другою статті 263 КК України та № 12016220190002014 від 03 березня 2018 року за частиною другою статті 263 КК України.

При цьому вважав, що зазнав незаконного втручання у його особисте життя та власність, переніс тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконні дії органу досудового розслідування. Органом досудового слідства були штучно та свідомо створені процесуальні перешкоди для реалізації права на захист, обмежене право на отримання інформації у кримінальному провадженні. Наявність запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а згодом підписка про невиїзд тривалий час принижували його авторитет, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності порушило його нормальні сімейні зв`язки, спричинило йому тяжкі душевні страждання та вимагали від нього значних додаткових зусиль для організації свого життя.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням під слідством та судом загальну суму 5 000 000 гривень, у тому числі:

- внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред`явлення обвинувачення та визнання обвинуваченим, визнання підсудним - 2 000 000 гривень;

- внаслідок незаконного взяття та тримання під вартою, застосуванням міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд та покладення пов`язаних із нею обмежень - 2 000 000 гривень;

- внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуків - 500 000 гривень;

- внаслідок незаконного накладення арешту на майно - 500 000 гривень;

- судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 03 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 1 000 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , прокуратури Харківської області залишено без задоволення, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 03 грудня 2019 року - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року касаційні скарги Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 , Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії, заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 03 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-14551св20).

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 27 квітня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Омельницької Т. В. задоволено.

Замінено первісного відповідача Державну казначейську службу України належним відповідачем Державою Україна в особі Державної казначейської служби України.

Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне Управляння МВС України в Харківській області, прокуратура Харківської області, Балаклійський відділ поліції ГУНП в Харківській області, Лозівська місцева Прокуратура Харківської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду як співвідповідачів: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі голови комісії з припинення, Харківську обласну прокуратуру, Ізюмську окружну прокуратуру, Головне управління Національної поліції в Харківській області в особі відділу поліції №1 Ізюмського районного управління поліції.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 24 червня 2021 року у складі судді Купіна В. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 170 000,00 (один мільйон сто сімдесят тисяч) гривень, у тому числі:

- на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконних притягнення до кримінальної відповідальності, визнання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, застосування запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд та покладення пов`язаних із нею обмежень свободи, вільного пересування, обрання місця проживання в сумі 390 000,00 (триста дев`яносто тисяч) гривень;

- на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконних затримання, взяття під варту, тримання під вартою в сумі 680 000,00 (шістсот вісімдесят тисяч) гривень;

- на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного накладення арешту на майно, тобто позбавлення можливості вільно користуватися та розпоряджатися майном в сумі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень;

- на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуків в сумі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень;

В іншій частині позов залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 без відповідної правової підстави перебував під кримінальним переслідуванням 65 місяців та 10 календарних днів. При цьому 11 місяців та 10 календарних днів він утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинально впливає на його життя. Після цього позивач також був обмежений у вільному виборі місця перебування, оскільки стосовно нього було застосовано підписку про невиїзд.

Також позивач більше шести років був позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм рухомим майном, вилученим під час проведення обшуків. Арешт на майно було скасовано лише 12 грудня 2018 року. За вказаний час, з урахуванням стрімкості технічного прогресу, дане майно, яке складалось з аудіо- та відеотехніки, офісної техніки та мобільних телефонів, значно втратило свою цінність порівняно з тією, яку мало на момент вилучення.

Крім того, більше трьох років позивач також був позбавлений можливості вільно користуватися та розпоряджатися своїм нерухомим майном, на яке теж був накладений арешт.

Районний суд вважав доведеним той факт, що у зв`язку з кримінальним переслідуванням з боку правоохоронних органів, які згодом закрили кримінальне провадження стосовно позивача за відсутності події злочину, останній зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни його життєвого укладу та завдав значних страждань. Крім того, незаконне притягнення ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності також порушило у значній мірі нормальні сімейні відносини і родинні зв`язки.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що є підстави для відшкодування моральної шкоди у гарантованому державою мінімальному розмірі, зі збільшенням суми компенсації за період затримання і тримання під вартою у 10 разів, за незаконне накладення арешту на майно та за незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуків, що у сумі складає 1 170 000 грн:

- 390 000 грн (6 000грн *65 міс.) - гарантований державою мінімальний розмір моральної шкоди;

- 680 000 грн ((6 000 грн * 11 міс.) + (6 000 грн * 10 дн.) : 30 * 10), де

11 міс. - кількість місяців затримання та перебування під вартою;

10 дн. - кількість днів затримання та перебування під вартою;

30 - кількість днів в календарному місяці;

6 000 грн - розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення;

10 - коефіцієнт, обраний судом, як достатній для визначення суми компенсації заподіяної шкоди);

- 50 000 грн - незаконне накладення арешту на майно, тобто позбавлення можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним його майном, яке тривало 6 років 3 календарних місяців 1 календарний день;

- 50 000 грн - незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуків.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 24 червня 2021 року змінено.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 818 000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню моральна шкода, оскільки під час розгляду справи встановлено факт її заподіяння, зокрема, є доведеним перебування його під слідством у кримінальній справі № 10120036, а потім - у кримінальних провадженнях № 42014220000000647, № 12016220190002014, № 12018220190000237 без достатніх для цього правових підстав протягом 5 років 8 місяців та 7 днів (з 11 вересня 2012 року, коли ОСОБА_1 був затриманий в порядку статті 115 КПК України 1963 року (набув статусу підозрюваного у кримінальній справі № 10120036) до 17 травня 2018 року (коли відносно нього було закрите останні кримінальні провадження № 12016220190002014 та № 12018220190000237, виділені з кримінального провадження № 42014220000000647, у яке була перереєстрована кримінальна справа № 10120036).

При цьому суд апеляційної інстанції не погодився з доводами позивача про те, що загальний термін кримінального переслідування ОСОБА_1 необхідно рахувати до 31 січня 2019 року, тобто до скасування відносно нього запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд. Після закриття кримінальних проваджень № 42014220000000647, № 12016220190002014 та № 12018220190000237 ОСОБА_1 втратив статус підозрюваного, відносно нього вже не проводилися слідчі дії. Отже, суд першої інстанції правильно порахував строк закінчення кримінального переслідування позивача.

Суд апеляційної інстанції вважав, що у правових висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, не визначається, чи можливо відшкодовувати особі моральну шкоду одночасно і за незаконне перебування під кримінальним слідством взагалі, і одночасно - за незаконне вчинення відносно неї окремих процесуальних дій, а також як слід розмежувати моральну шкоду та її глибину, завдану як окремими процесуальними діями, так і перебуванням під слідством в цілому.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відшкодуванню на користь ОСОБА_1 підлягає моральна шкода, завдана його незаконним кримінальним переслідуванням протягом тривалого часу, що включає в себе моральну шкоду, завдану як незаконними обшуками, арештами майна, так і незаконним обранням відносно нього запобіжних заходів.

Водночас, оскільки застосування коефіцієнтів та їх розмір законодавчо не передбачені, відтак вони застосовується на розсуд суду у кожній конкретній справі з урахуванням конкретних обставин.

Суд апеляційної інстанції вважав, що мінімально передбачений законодавством розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 належить збільшити у два рази, тобто до 818 800 грн. Обставин, які б давали змогу зробити висновок про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 в розмірі, більшому ніж 818 800 грн апеляційний суд не встановив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Інші учасники справи судове рішення в касаційному порядку не оскаржують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про зміну розміру відшкодування моральної шкоди не відповідають вимогам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», у якому як самостійні підстави юридичної відповідальності визначено: незаконне засудження, незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконне взяття та тримання під вартою, незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від посади тощо.

Зазначає, що зменшуючи суму відшкодування та, відповідно, змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції досліджував матеріали цивільної справи № 610/381/19, проте не досліджував матеріали кримінальної справи № 10120036 та кримінальних проваджень № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року, № 12016220190002014 від 12 грудня 2016 року, № 12018220190000237 від 03 березня 2018 року та дійшов висновку про відсутність обставин, які б свідчили про відшкодування шкоди в розмірі значно меншому, ніж той, про який просив позивач.

При цьому суд апеляційної інстанції не навів жодного аргументу про допущені судом першої інстанції порушення в частині неправильного встановлення обставин справи або неправильного застосування норм матеріального та/або процесуального права.

Крім того, ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки при неодноразовому розгляді справи судами різних інстанцій допускається прийняття різних за змістом, суттю та способами юридичного тлумачення судових рішень, що свідчить про існування виключних правових проблем.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 11 березня 2019 року у справі № 755/5870/19, від 19 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 554/2184/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 760/8533/17 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У липні 2022 року Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі ліквідаційної комісії подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що заперечує проти задоволення касаційної скарги та вважає її необґрунтованою.

У липні 2022 року Головне управління Національної поліції в Харківській області подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є незаконними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження слідчим відділу СУ ГУМВС України в Харківській області Петровим А. С. від 11 вересня 2012 порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману і зловживанням довірою, вчинене в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. Листом від 11 вересня 2012 року ОСОБА_1 було повідомлено про порушення кримінальної справи щодо нього (том 1, а. с. 101, 102).

Постановою про порушення кримінальної справи від 11 вересня 2012 слідчим відділу СУ ГУМВС України в Харківській області Петровим А. С. порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману і зловживання довірою вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (том 1, а. с. 103-105, 106).

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 15 жовтня 2012 року слідчим відділу ГУМВС України в Харківській області Петровим А. С. порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України за фактом зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, листом від 16.10.2012 позивачу надіслано копію вказаної постанови (том 1, а. с. 110, 111).

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 15 жовтня 2012 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України за фактом зберігання вибухової речовини без передбаченого законом дозволу. Вказана постанова була надіслана ОСОБА_1 16 жовтня 2012 року (том 1, а. с. 112, 113).

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 18 жовтня 2012 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 263 КК України за фактом носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу. Листом від 18 жовтня 2012 року ОСОБА_1 надіслано копію вказаної постанови (том 1, а. с. 114, 115).

Постановою про зміну підстав порушення кримінальної справи і порушення кримінальної справи щодо особи від 12 листопада 2012 року змінено підстави порушення кримінальної справи з частини третьої статті 358 КК України на частину другу статті 366 КК України.

Кримінальну справу порушено щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за фактом складання та видачі посадовою особою завідомо неправдивих документів, яке потягло за собою тяжкі наслідки, вчинене за попередньою змовою групою осіб, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України.

Щодо ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за фактом співучасті у складанні та видачі посадовою особою завідомо неправдивих документів, яке потягло тяжкі наслідки, вчинене за попередньою домовленістю групою осіб, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 366 КК України.

12 листопада 2012 року ОСОБА_1 надіслано копію вказаної постанови (том 1, а. с. 119-124, 125).

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 14 листопада 2012 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом внесення в офіційний документ завідомо неправдивих відомостей, а також складання та видачу посадовою особою завідомо неправдивих документів за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

14 листопада 2012 року ОСОБА_1 надіслано копію вказаної постанови (том 1, а. с. 116-117, 118).

Постановою про порушення кримінальної справи від 14 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України.

14 листопада 2012 року копію вказаної постанови надіслано ОСОБА_1 (том 1, а. с. 126-129, 130).

Постановою про зміну підстав порушення кримінальної справи і порушення кримінальної справи щодо особи від 14 листопада 2012 року змінено підстави порушення кримінальної справи за фактом заволодіння майном в особливо великому розмірі, яке належить співвласникам майнових сертифікатів колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) «Заповіт Леніна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Залиманське», з частини четвертої статті 190 КК України на частину п`яту статті 191 КК України, порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_4 за частиною п`ятою статті 191 КК України (том 1, а. с. 131-135).

Постановою про об`єднання кримінальних справ в одне провадження від 15 листопада 2012 року об`єднано кримінальні справи № 10120036, 10120043, 10120044, 10120046, 10120049, 10120050, 10120051, 10120052 в одне провадження за № 10120036 (том 1, а. с. 137-142).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2012 року скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 11 вересня 2012 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України залишено без задоволення (том 1, а. с. 107-109).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2012 року ухвалено провести обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 143).

11 вересня 2012 року слідчим СУ ГУМВС України в Харківській області Петровим О. С. було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 (том 1, а. с. 146-165).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2012 року ухвалено провести обшук за місцем реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого був складений протокол обшуку від 27 вересня 2012 року (том 1, а. с. 166, 167).

Постановами Київського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2012 року ухвалено провести обшуки у будівлях, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 . За результатами обшуку 11 вересня 2012 року було складено протокол обшуку (том 1, а. с. 169, 172, 175, 178-179).

ОСОБА_1 був затриманий на підставі статті 115 КПК України, про що 11 вересня 2012 року о 20.00 годині було складено протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, корінець до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 11 вересня 2012 року (том 1, а. с. 180, 181).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2012 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого за частиною четвертою статті 190 КК України, обрано міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою (том 1, а. с. 184-185).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2012 року строк тримання під вартою ОСОБА_1 по кримінальному провадженню № 10120036 продовжено до 4 місяців, тобто до 11 січня 2013 року (том 1, а. с. 191-192).

Постановою від 12 вересня 2012 року ОСОБА_1 залучено як обвинуваченого та пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (том 1, а. с. 183-185).

Постановою від 16 листопада 2012 року ОСОБА_1 залучено як обвинуваченого і пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частинами першою, другої статті 366, частинами першою, другою статті 263 КК України (том 1, а. с. 197-213).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 13 вересня 2012 року накладено арешт на майно, яке було вилучене під час проведення обшуку, а саме: мобільний телефон Самсунг, диктофон Панасонік в чохлі з гарнітурою, мобільний телефон Самсунг в чохлі з сім-картою оператора МТС, мобільний телефон Самсунг з сім-картою оператора Київстар, мобільний телефон Нокіа, системний блок ПК, DVD ROM-LG, друкарську механічну машинку «Underwood», фотоапарат Сони в чохлі, відеокамеру JVC без акумулятора в чохлі, ноутбук ASUS з сумкою, принтер струйний EPSON, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том 1, а. с. 215).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 13 вересня 2012 року накладено арешт на все майно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (том 1, а. с. 216).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 25 вересня 2012 року накладено арешт на будівлі житлового домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (том 1, а. с. 217).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О.С. від 31 жовтня 2012 накладено арешт на земельну ділянку, площею 2,0000 га, розташовану на території Залиманської селищної ради Балаклійського району Харківської області, кадастровий номер 6320282800:02:000:0414 (а.с. 218 т. 1).

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області Петрова О. С. від 31 жовтня 2012 року накладено арешт на транспортні засоби, які зареєстровані за ПП «Фельдграу»:

Урал 375, 1984 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

ЗИЛ - ММЗ 554, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

ГАЗ 5201, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ;

ГАЗ-САЗ 3507, 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

ГАЗ-САЗ 3507, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

САЗ 3507, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

МАЗ 5429, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 ;

ГАЗ 5312, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 ;

КАМАЗ 55102, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_9 ;

ЗИЛ 431412, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10 ;

ЗИЛ 431412, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_11 ;

ГАЗ 330210, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_12 ;

ГАЗ 3307, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_13 ;

ПАЗ 672, 1979 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_14 ;

УАЗ 3303, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_15 ;

ВАЗ 2121, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_16 ;

ВАЗ 21213, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_17 ;

(том 1, а. с. 305).

Відповідно до відповіді Балаклійського бюро технічної інвернаризації від 05 жовтня 2012 року станом на 05 жовтня 2012 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю - контору за адресою: АДРЕСА_1 та нежитловий об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 220).

19 листопада 2012 року прокуратура Харківської області направила до Балаклійського районного суду Харківської області кримінальну справу № 10120036 за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 191, частинами першою, другою статті 366, частинами першою, другою статті 263 КК України та ОСОБА_3 за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 263 КК України. Справа зареєстрована в суді 20 листопада 2012 року (том 1, а. с. 221).

В обвинувальному акті від 19 листопада 2012 року зазначено, що ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 366, частиною другою статті 263, частиною першою статті 263, частиною першою статті 263 КК України (том 2, а. с. 1- 112).

Відповідно до постанови попереднього розгляду справи Балаклійського районного суду Харківської області від 18 грудня 2012 року судове засідання було призначене на 08 січня 2013 року, міра запобіжного заходу була залишена попередня (том 2, а. с. 116).

Постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 18 березня 2013 року у задоволенні клопотання підсудного ОСОБА_1 про зміну міри запобіжного заходу із тримання під вартою на підписку про невиїзд відмовлено (том 2, а. с. 117).

Згідно з постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 366, частиною другою статті 366, частиною першою статті 263, частиною другою статті 263 КК України, ОСОБА_3 за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 263 КК України, направлено для проведення додаткового розслідування прокурору Харківської області. Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання. Він був звільнений з-під варти в залі суду (том 2, а. с. 118-145).

21 серпня 2013 року у ОСОБА_1 було відібрано підписку про невиїзд (том 2, а. с. 146).

Відповідно до ухвали апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2014 року постанову Балаклійського районного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд, міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд (том 2, а. с. 147-170).

Відповідно до ухвали Зміївського районного суду Харківської області від 30 травня 2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною першою статті 263 КК України, повернуто прокурору Харківської області для усунення істотних порушень КПК України (том 2, а. с. 171-172).

За висновком експертного дослідження № 001 від 27 лютого 2014 року зображення підпису від імені заступника прокурора Харківської області Миронова С. В. на першому аркуші обвинувального висновку по кримінальній справі № 10120036 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нанесене за допомогою рельєфного еластичного кліше (факсиміле) (том 2, а. с. 113-115).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2014 року ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 30 травня 2014 року залишено без змін (том 1, а. с. 173-174).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17 листопада 2014 року відомості за матеріалами правоохоронних та контролюючих органів від 12 вересня 2012 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42014220000000647 за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, за частиною першою статті 263 КК України - 10 грудня 2015 року, за частиною першою статті 366 КК України - 10 грудня 2015 року (том 2, а. с. 175-176).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 26 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повернення йому речей, які були вилучені у нього під час обшуку 11 вересня 2012 року у кримінальному провадженні № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року відмовлено в частині повернення речей, які визнані речовими доказами, решту речей, по яких було відмовлено у визнанні речовими доказами вирішено повернути ОСОБА_1 після встановлення їх місця знаходження (том 1, а. с. 180-181).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 26 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 25 грудня 2014 року про відміну постанови про обрання стосовно нього запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року відмовлено (том 2, а. с. 182-183).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 30 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про встановлення місцезнаходження і вилучення для проведення слідчих дій табелю виходів, відомостей нарахування основної та додаткової заробітних плат, відомості з нарахувань премій і одноразової матеріальної допомоги колишніх працівників ПП «Агрофірма «Меліса» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2005 року до 2012 рік відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 184-185).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 30 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про закриття кримінального провадження № 42014220000000647 в частині статей 191 366 КК України за статтею 284 КПК України на підставі того, що докази зібрані по кримінальному провадженню з порушенням Конституції України та кримінально-процесуального законодавства відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 186-187).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 30 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29.12.2014 року про допит 178 потерпілих відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 188-189).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 30 грудня 2014 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про закриття кримінального провадження № 42014220000000647 в частині статей 191 366 КК України за статтею 284 КПК України у зв`язку з відсутністю можливого потерпілого відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 190-191).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 30 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про проведення вибухово-технічної експертизи гранати, яку знайшли у нього у автомобілі, проведення експертизи патронів, які знайдені у нього в автомобілі, проведення дактилоскопічної експертизи на предмет наявності його відбитків пальців на гранаті та патронах, встановити, чи є постанова суду на обшук його автомобіля, встановити на якій підставі слідчий Петров кваліфікував нібито перебування штик ножа у нього в автомобілі, який був на стоянці, як носіння за статею 263 КК України відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 192-193).

Відповідно до постанови від 30 грудня 2014 року слідчого Слюсарчук О. В. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 29 грудня 2014 року про встановлення місцезнаходження і вилучення для проведення слідчих дій табелю виходів, відомостей нарахування основної та додаткової заробітних плат, відомості з нарахувань премій і одноразової матеріальної допомоги бувших працівників ПП «Агрофірма «Меліса» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2005 року до 2012 року відмовлено, оскільки ОСОБА_1 був свідком у вказаному кримінальному провадженні (том 2, а. с. 194-195).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 14 січня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 12 січня 2015 року про долучення до протоколу допиту у якості свідка ОСОБА_1 копій документів відмовлено (том 2, а. с. 196-197).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 22 січня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання йому для ознайомлення матеріалів справи № 10120036 відмовлено, оскільки він є свідком (том 1, а. с. 198-199).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 22 січня 2015 року у задоволенні клопотання про допит ОСОБА_1 у якості свідка відмовлено (том 2, а. с. 200-201).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 03 квітня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 01 квітня 2014 року про надання йому інформації по кримінальному провадженню № 42014220000000647 відмовлено (том 2, а. с. 202-203).

Постановою старшого слідчого Балаклівського РВ ГУМВС України у Харківській області Слюсарчука О. В. від 01 травня 2015 року закрито кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 42014220000000647 від 27 лютого 2015 у зв`язку зі встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, речові докази, вилучені у ОСОБА_1 під час обшуків, повернуто власникам (том 2, а. с. 205-209).

Постановою прокурора прокуратури Балаклійського району Буднік Р. А. від 16 липня 2015 року постанову про закриття кримінального провадження від 01 травня 2015 року скасовано (том 2, а. с. 213-214).

Постановою прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області Буднік Р. А. від 15 жовтня 2015 року кримінальне провадження № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року за частиною п`ятою статті 191 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (том 2, а. с. 215-219).

Постановою заступника прокурора Балаклійського району Харківської області Шульги С. Ю. від 10 грудня 2015 року постанову про закриття кримінального провадження від 15 жовтня 2015 року скасовано (том 2, а. с. 221-222).

Постановою прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області Буднік Р. А. від 10 грудня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 263, частиною першою статті 366 КК України (том 2, а. с. 223-228).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 10 грудня 2015 року скасовано арешт на майно, який був накладений постановами слідчого від 13 вересня 2012 року, 25 вересня 2012 року та 31 жовтня 2012 року (том 2, а. с. 231-233).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 15 лютого 2016 року постанову прокурора від 10 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження № 42014220000000647 скасовано (том 2, а. с. 234-235).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 01 липня 2016 року зобов`язано Балаклійський ВП ГУНП в Харківській області ознайомити ОСОБА_1 з усіма матеріалами кримінального провадження № 42014220000000647, в яке увійшла кримінальна справа № 10120036, зобов`язано видати позивачу витяг із кримінального провадження № 42014220000000647 (том 2, а. с. 238-239).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 28 березня 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014220000000647 від 27 лютого 2015 року, закрито у зв`язку зі встановленням відсутності події кримінального правопорушення (том 3, а. с. 1-5).

Постановою заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Миргородського Е. О. від 14 липня 2016 року постанову про закриття кримінального провадження від 28 березня 2016 року скасовано (том 3, а. с. 7-8).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 03 серпня 2016 року у задоволенні клопотання про повідомлення про підозру ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року відмовлено (том3, а. с. 10-11).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 05 вересня 2016 року постанову слідчого від 03 серпня 2016 року скасовано (том 3, а. с. 19).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 12 грудня 2016 року кримінальне провадження № 42014220000000647 від 17 листопада 2014 року закрито у зв`язку зі встановленням відсутності події кримінального правопорушення (том 3, а. с. 26-30).

Відповідно до видаткового касового ордеру від 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 повернуто гроші у сумі 1 900 гривень (том 3, а. с. 33).

Постановою слідчого Слюсарчука О. В. від 26 січня 2017 року кримінальне провадження за № 12016220190002014 від 12 грудня 2016 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України (том 3, а. с. 37-38).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 19 травня 2017 року постанову слідчого Слюсарчука О. В. від 26 січня 2017 року про закриття кримінального провадження скасовано (том3, а. с. 44-45).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року скасовано постанову слідчого Горлач Є. В. від 19 березня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12016220190002014 (том 3, а. с. 68-70).

Ухвалою слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року скасовано постанову слідчого Горлач Є.В. від 19 березня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12018220190000237 (том 3, а. с. 71-73).

Постановою слідчого Горлач Є. В. від 17 травня 2018 року кримінальне провадження № 12016220190002014 від 12 грудня 2016 року закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України (том 3, а. с. 74-77).

Постановою слідчого Горлач Є.В. від 17 травня 2018 року кримінальне провадження № 12018220190000237 від 03 березня 2018 року закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 263 КК України (том 3, а. с. 78-80).

Постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року скасовано обраний щодо ОСОБА_1 постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та скасовано покладені на нього обов`язки (том 3, а. с. 97-99).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно із частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

У пункті 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди у порядку та у розмірах, визначених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення; відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Зазначені висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 , просив суд на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебуванням під слідством та судом на загальну суму 3 560 000 гривень (том 6, а. с. 7-71).

Районний суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визначив суму відшкодування у розмірі 1 170 000 грн. При цьому суд першої інстанції посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц (провадження № 61-27282св18) щодо співмірності розміру відшкодування з мінімальним розміром заробітної плати та, враховуючи обставини справи, вважав за можливе збільшити гарантований державою розмір мінімального відшкодування, за час, протягом якого ОСОБА_1 був затриманий та перебував під вартою.

Скасовуючи рішення районного суду в частині визначеного розміру відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначив, що мінімально передбачений законодавством розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , належить збільшити у два рази, тобто до 818 800 грн.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом пункту 1 пункту першого частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, у зазначеній статті визначено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У позові ОСОБА_1 просив суд відшкодувати моральну шкоду завдану йому:

- внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, пред`явлення обвинувачення та визнання обвинуваченим, визнання підсудним;

- внаслідок незаконного взяття та тримання під вартою,

- внаслідок застосування міри запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд та покладення із нею обмежень;

- внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуків;

- внаслідок накладення арешту на майно.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за кожну із перелічених ОСОБА_1 незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду він може окремо вимагати відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд вважає, що відшкодуванню на користь позивача підлягає моральна шкода, завдана його незаконним кримінальним переслідуванням протягом тривалого часу, що включає в себе моральну шкоду, завдану як незаконними обшуками, арештами майна, так і незаконним обранням відносно нього запобіжних заходів.

Висновки суду апеляційної інстанції у цій частині відповідають нормам матеріального права та узгоджуються з позицією Верховного Суду, відтак скасуванню чи зміні не підлягають.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Отже, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить також від таких чинників, як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зменшення престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному та повному розмірі.

Для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, необхідно встановити тривалість незаконних дій щодо позивача, тобто строк, за який буде розраховуватися розмір відшкодування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення тривалості незаконних дій щодо ОСОБА_1 . Зокрема, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач без відповідної правової підстави перебував під кримінальним переслідуванням 11 місяців і 10 днів упродовж перебування під вартою в слідчому ізоляторі м. Харкова з 20:00 години 11 вересня 2012 року до 21 серпня 2013 року та 65 місяців і 10 календарних днів (з 21 серпня 2013 року, тобто з моменту зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд до 31 січня 2019 року - моменту скасування постанови Балаклійського районного суду Харківської області від 21 серпня 2013 року про зміну запобіжного заходу на підписку про невиїзд).

Відтак неправильними є висновки суду апеляційної інстанції в частині визначення строку кримінального переслідування ОСОБА_1 , а саме - з 11 вересня 2012 року (порушення кримінальної справи) до 17 травня 2018 року (закриття кримінального провадження), оскільки після закриття кримінального провадження не було скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, тобто до ОСОБА_1 продовжували застосовуватись процесуальні дії, що обмежували його право.

При цьому судом апеляційної інстанції належно не обґрунтовано відсутність підстав для включення до строку кримінального переслідування строку, протягом якого діяв нескасований після закриття кримінального провадження запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Отже, ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням 76 місяців і 21 день.

Розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом першої інстанції в становлено на рівні 6 000 грн, отже, гарантований державою мінімальний розмір відшкодування становить 456 000 грн + 4 200 грн = 460 200 грн.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Отже, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить також від таких чинників, як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зменшення престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному та повному розмірі.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18 ).

Суди попередніх інстанцій хоча і дійшли різних висновків в частині розміру відшкодування, вважали за можливе збільшити розмір відшкодування моральної шкоди відносно гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, який обчислюється виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується, оскільки судами на підставі наявних у матеріалах справи доказах, враховано ступінь та глибину душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті та характер моральних страждань.

Оскільки позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням 76 місяців і 21 день, у зв`язку із цим йому завдано моральної шкоди, розмір якої слід визначити з урахуванням його доведеності позивачем, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.

Колегія суддів вважає, що ні суд першої інстанції, який визначив розмір відшкодування, підсумовуючи відшкодування за різні правопорушення щодо нього, ні суд апеляційної інстанції, який неправильно визначив тривалість кримінального переслідування, не ухвалили законного судового рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .

З огляду на зазначене, у цій частині Верховний Суд ухвалює нове судове рішення про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 950 000 грн, оскільки позивачем доведено негативний вплив неправомірних дій зазначених органів на його фізичний та психологічний стан, шкоду його діловій репутації. Зазначене дає можливість збільшенню розміру гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої - третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Омельницька Тетяна Валентинівна, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Омельницькою Тетяною Валентинівною, задовольнити частково.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 24 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_18 ) на відшкодування моральної шкоди 950 000 (дев`ятсот п`ятдесят тисяч) гривень.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець