Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.11.2020 року у справі №761/34127/19

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 761/34127/19

провадження № 61-15501св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 10 лютого 2020 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у складі колегії суддів:

Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 13 лютого 2018 року, укладеного між ОСОБА_5 та нею, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуль Л. О. та зареєстрований в реєстрі за № 7-96.

Вказувала, що її право власності на квартиру також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

від 13 лютого 2018 року № 113802559, номер запису про право власності: 24807910.

Зазначала, що вона уклала з обслуговуючими організаціями ряд договорів про надання послуг з утримання будинку та споруд, прибудинкової території, постачання та водовідведення холодної та гарячої води, постачання електроенергії до квартири.

Вказувала, що після отримання у власність цієї квартири їй стало відомо про те, що в ній проживають відповідачі у справі без законних підстав, будь-яких домовленостей між нею та відповідачами щодо їх проживання у спірній квартирі не існує, вони не є родичами чи членами її сім'ї. Зазначала, що на її неодноразові звернення до відповідачів про звільнення квартири вони відповідають відмовою.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення останніх із вказаної квартири та передати їй ключі від квартири. Також ОСОБА_1 просила суд зобов'язати відповідачів не пошкоджувати майно, речі та квартиру

АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 квартирою

АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2, не маючи відповідних правових підстав для проживання у квартирі АДРЕСА_1 та не звільняючи займане житлове приміщення на вимогу законного власника, чинить перешкоди у здійсненні права власності останньої належним їй майном.

Разом з тим, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення вимог щодо виселення інших відповідачів, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів того, що останні проживають у належній позивачу квартирі та чинять перешкоди у користуванні останній належним їй майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 підтвердила в судовому засіданні, що вона проживає у спірній квартирі АДРЕСА_1. Однак документи, які б підтверджували право власності відповідачів на спірне житлове приміщення у неї відсутні. При цьому, ОСОБА_2 проживала разом із сім'єю у спірній квартирі на підставі усного договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_5. Проте доказів на підтвердження наявності правових підстав для її проживання у спірній квартирі ОСОБА_2 суду не надана і таких доказів матеріали справи не містять.

Установивши, що ОСОБА_2 не має відповідних правових підстав для проживання у квартирі АДРЕСА_1 та не звільняє займане житлове приміщення на вимогу законного власника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вона чинить позивачу перешкоди у здійсненні права власності належним їй майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2, у якій заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове рішення.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що судові рішення підписано не тими суддями, що зазначені в судових рішеннях (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, пункт 3 частини першої

статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що факт вчинення можливих перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою та щодо незаконного проживання у ній ОСОБА_2 не підтверджено. Зазначає, що позивач ОСОБА_1, діючи із своєю матір'ю ОСОБА_6, незаконно набули у власність спірну квартиру шахрайським шляхом, у зв'язку з цим вона звернулася до органів поліції із заявою від 27 грудня 2019 року про вчинення організованим злочинним угрупованням, зокрема, адвокатом

ОСОБА_7, ОСОБА_1 та її матір'ю - ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 190 КК України. Також вказує, що у ОСОБА_1 відсутні ключі від вхідних дверей спірної квартири та поштової скриньки, що, на думку заявника, свідчить про те, що позивач не є законним власником спірної квартири.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вона просила зазначену касаційну скаргу задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати.

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому він просив зазначену касаційну скаргу задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 лютого 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_1 безоплатно отримала у власність квартиру

АДРЕСА_1.

13 лютого 2018 року ОСОБА_1 здійснила державну реєстрацію свого права власності на вказану квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 лютого 2018 року за № 113802559 (а. с. 11).

ОСОБА_1 уклала з експлуатуючими організаціями ряд договорів про надання послуг щодо утримання належної їй на праві власності квартири

АДРЕСА_1, а саме: договір з комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 15 лютого 2018 року; договір з публічним акціонерним товариством "Київенерго" про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню від 16 лютого 2018 року; договір з публічним акціонерним товариством "Укртелеком" про надання телекомунікаційних послуг від 18 лютого

2018 року; договір з приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) від 13 травня 2019 року.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зверталась до відповідачів із заявою про виселення із спірної квартири, проте відповідачі право власності позивача не визнали, квартиру не звільнили.

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною 2 статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частиною 3 статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до змісту статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями частини 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Ухвалюючи рішення у справі та частково задовольняючи вимоги

ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що позивач є власником спірної квартири, а відповідач ОСОБА_2 не має будь-якого речового права на спірну квартиру, без належних правових підстав проживає та користується цією квартирою, у зв'язку з чим перешкоджає позивачу у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 підтвердила в судовому засідання, що вона проживає у спірній квартирі АДРЕСА_1. Однак документи, які б підтверджували право власності відповідачів на спірне житлове приміщення у неї відсутні. При цьому, ОСОБА_2 проживала разом із сім'єю у спірній квартирі на підставі усного договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_5. Проте доказів на підтвердження наявності правових підстав для її проживання у спірній квартирі ОСОБА_2 суду не надана і таких доказів матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1, діючи у змові із своєю матір'ю ОСОБА_6, незаконно набула у власність спірну квартиру

АДРЕСА_1 шахрайським шляхом, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири

від 13 лютого 2018 року, укладеного між ОСОБА_5 та нею, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуль Л. О. та зареєстрований у реєстрі за № 7-96.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять даних про те, вказаний договір дарування квартири від 13 лютого 2018 року у встановленому порядку визнаний недійсним і таких доказів ОСОБА_2 суду не надала. Тому цей договір в силу статті 204 ЦК України є правомірним та належним доказом набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру

АДРЕСА_1.

Доводи касаційної скарги про те, що судове рішення підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні, не підтверджуються матеріалами справи.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович