Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2019 року у справі №308/13574/18

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 308/13574/18

провадження № 61-9380св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів:,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ужгородського міськрайонного суду, Державної казначейської служби України про встановлення фактів та відшкодування майнової і моральної шкоди.

Позов обгрунтований тим, що у кримінальномупровадженні № 32016070000000020 він був позбавлений права власності на своє майно, яке було вилучене слідчим Управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Закарпатській області (далі - Управління фінансових розслідувань) і надаліарештоване слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду. Незважаючи на те, що кримінальне провадження було закритоз підстав відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, майно йому неповернено з надуманих підстав, через відсутність доказів щодо належності йому майна.

Права позивача порушені державою в особі Ужгородського міськрайонного суду, який наклав арешт на майно та дозволив його звернення в дохід держави, при цьому суд діявпротиправно, зловживаючи своїми повноваженнями. Діями суду позивачу завдано такожморальної шкоди.

За клопотаннями слідчого про накладення арешту на майно щодо кількох осіб, яке начебто незаконно було ввезене на територію України у квітні 2015 року, слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду постановив 18 липня 2016року в одній справі № 308/7224/16-к дві ухвали про накладення арешту на майно: про накладення арешту на майно позивачата про накладення арешту на майно інших осіб.

За одних і тих самих обставин суд застосував у цих випадках норми кримінального процесуального права протилежним чином, що надалі унеможливило повернення майна позивачу, водночасіншим особам суд повернув майно; суд не встановив предмет злочину, оскільки наклав арешт на невстановлене майно як речовийдоказ у кримінальному провадженні (майно позивача перебувало в шести поліетиленових мішках (тюках) і не було розпаковане, оскільки було підготовлене для відправки до Одеської області); суд не врахував, що наклав арешт у зв'язку з вчиненням невстановленими особами протиправних дій понад рік тому, не співставив ці обставини у контексті значення арештованого майна як доказу; заарештував майно без будь-якої мети; відмовив позивачу у доступі до правосуддя, позбавившийого можливості взяти участь у процесі.

Отже, суд, зловживаючи своїми повноваженнями, протиправно позбавив позивача права власності на майно.

Постановою слідчого ДФС від 16червня 2017 рокукримінальне провадження № 32016070000000020 закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті284 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях невідомих осіб, проте саме у цьому провадженніу позивача вилучили та арештували майно.

У момент вилучення майна службовими особами правоохоронних органів позивач повідомив, що майно належить йому, проте такі обставини суд не врахував.

Після застосування судом арешту майна, з метою його повернення позивач вживав заходи, проте суд йому у цьому чинив перешкоди. Зокрема, суд тривалий час не видавав позивачу копії судового рішення про накладення арешту на майно, не надавав можливості ознайомитися з матеріалами справи тощо. Позивач неодноразово, як до, так і після закриття кримінального провадження, порушував перед судом питання про скасування арешту майна, про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами. Проте Ужгородський міськрайонний суд необґрунтовано, з порушенням процесуального закону, визначення складу суду для вирішення відповідних питань та порядку вирішення відводів, йому відмовляв у клопотаннях.

Крім того, у справі № 308/8343/16-к суд безпідставно вмотивував своє рішення від 09 вересня 2016 рокупро відмову в задоволенні заяви про скасування арешту майна нормами КПК України, які застосовуються до підозрюваного, тоді як позивач не був визнаний підозрюваним і підозра йому не вручалася, хоча надалі суд кваліфікував свої дії як "описку".

Незаконість судових рішень щодо майна позивача, які ухвалювалисясудом першої інстанції, знайшла своє підтвердження під час апеляційної перевірки таких рішень. Ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 20 липня 2017року була скасована ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23 листопада 2017року, в якій апеляційний суд констатував, що слідчий суддя не навів доводів неправомірного набуття ОСОБА_1 права власності на арештоване майно; факт неправомірності набуття права власності підлягає доказуванню, а правомірність його набуття включає в себе законність і добросовісність такого набуття, проте зворотнєні судом, ні органом досудового розслідування не доведено; у слідчого судді не було законних підстав для задоволення клопотання слідчого щодо вирішення долі речових доказів, які ОСОБА_1 вказав як свою власністю.

Згідно з висновком Департаменту податкових та митних експертиз від 08 червня 2017 року № 142005901-1102, вартість вилученого у позивача майна (предмети одягу та білизна різних найменувань) становить 643 304,30 грн. Позивач мав домовленість, за якою повинен був надіслати торговим агентам в Одеській області ці речі для реалізації до 01 січня 2018року через торгівельну мережу. Суд позбавив позивача права вільно розпоряджатися майном, тому домовленість не була реалізована, позивач втратив відповідну вигоду і втратив дохід у сумі 643 304,30
грн.

Протиправне позбавлення майна, протиправні дії суду, порушення основоположних прав позивача та його процесуальних прав, необхідність тривалого захисту прав, що призвело також до погіршення стану здоров'я, негативно вплинули на позивача, його психоемоційний стан, завдали позивачу душевних страждань і моральної шкоди.

Компенсацію моральної шкоди позивач оцінює у 400 000,00 грн.

Посилаючись на ці обставини, на норми національного та міжнародного законодавства про права і свободи людини, про засади та принципи правосуддя, ґрунтуючись на положеннях ЦК України щодо захисту права власності та відшкодування шкоди (зокрема, статті328, 1176 ЦК України), ОСОБА_1 просив: визнати факти зловживання своїми повноваженнями Ужгородським міськрайонним судом, що призвели до винесення незаконних судових актів та позбавили його основоположних прав на мирне володіння його майном; встановити факти нанесення йому державою майновоїшкоди в розмірі 643 304,30 грн і моральної шкоди в розмірі 400 000,00 грн; стягнути на його користь з держави України шляхом списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України 643 304,30 грн майнової шкоди та 400 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської область від 19 грудня 2018 року у відкритті провадження у справі в частині вимог до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції в цій частині мотивована тим, що позовна заява у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки суд не є належним відповідачем і відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльності суду покладається саме на державу, а не суд, який діє від імені держави, має імунітет та виконує покладені на нього державою функції правосуддя.

Наведене узгоджується з постановами Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, від 16 січня 2018 року у справі № 454/1008/16-ц.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу судді Перечинського районного суду від 19 грудня 2018 року: в частині відмови у відкритті провадження в справі щодо вимог, пред'явлених до Ужгородського міськрайонного суду, про визнання факту зловживання своїми повноваженнями Ужгородським міськрайонним судом, що призвело до позбавлення позивача основоположних прав на мирне володіння його майном; про встановлення факту завдання позивачу державою майнової шкоди в розмірі 643

304,30 грн і моральної шкоди в розмірі 400 000,00 грн, про стягнення на користь позивача з держави України шляхом списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України 643 304,30 грн майнової шкоди та 400 000,00 грн моральної шкоди скасовано, справу в частині питання про відкриття провадження за цими вимогами направити до суду першої інстанції для продовження розгляду; в частині відмови у відкритті провадження в справі щодо вимоги, пред'явленої до Ужгородського міськрайонного суду, про визнання факту зловживання своїми повноваженнями Ужгородським міськрайонним судом, що призвело до винесення незаконних судових актів, залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвалою судді суду першої інстанції відмовлено у відкритті провадження у справі за вимогами, пред'явленими лише до Ужгородського міськрайонного суду, водночас вимоги частини 5 статті 186 ЦПК України щодо роз'яснення заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, не виконані. У відкритті провадження за вимогами, пред'явленими до Державної казначейської служби України, суддя не відмовив.

Державна казначейська служба України є відповідачем у справі про відшкодування шкоди державою (держава діє в особі цього відповідача), оскільки є розпорядником відповідних державних (бюджетних) коштів і виконує рішення в частині майнових вимог в разі їх задоволення (виконує відповідне зобов'язання перед позивачем, стягувачем). Ця служба не є заподіювачем шкоди, тому не є учасником спірних правовідносин по суті відповідного спору. Відповідно, наявність лише цього відповідача за відсутності основного відповідача (в особі якого діє держава), до якого пред'явлено позов на відшкодування завданої ним шкоди, позбавляє цивільну справу правового і практичного сенсу, позбавляє позивача можливості реально захищати, поновлювати порушене право. Міркування про імунітет суду від цього позову фактично виключають можливість захисту порушеного права, що суперечить Конституції та законам України, праву особи на судовий захист, принципу верховенства права та правилам щодо ефективного способу захисту права.

У частині відмови у відкритті провадження у справі щодо вимоги, пред'явленої до Ужгородського міськрайонного суду, про визнання факту зловживання своїми повноваженнями судом, що призвело до постановлення незаконних судових актів, ухвала постановлена суддею суду першої інстанції з додержанням норм процесуального права. Питання оцінки законності судових актів вирішуються відповідно до процесуального порядку, поза яким фактична ревізія судових рішень недопустима, що правильно зазначено в ухвалі. Крім того, ця вимога не вказує на відповідні судові рішення, а тому неконкретна і по суті безпредметна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

03 травня 2019 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року, просив її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки суд проігнорував той факт, що позивач обрано неналежний спосіб захисту порушеного права. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги частини 1 , 2 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість судів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржується лише в порядку, визначеному процесуальним законодавством і статтею 129 Конституції України.

Суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятком є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).

Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Формально вказавши, що ухвала Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 липня 2017 року була скасована ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23 листопада 2017 року, суд апеляційної інстанції, не зазначив про які ухвали йде мова і яке значення вони мають для цієї справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що вона не підлягає розгляду в касаційному провадженні Верховним Судом. Відповідач порушує питання про скасування постанови апеляційного суду в частині, що усуває перешкоджання подальшого розгляду справи, оскільки вважається що вона підпадає під ознаки малозначної справи.

Форма і зміст касаційної скарги не відповідає вимогам пункту 3 частини 4 статті 392 ЦПК України, відносно надання документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.

У цій справі у суді першої інстанції відбувається розгляд справи по суті, отже, одночасний розгляд справи в касаційному провадженні щодо залучення сторін у справі порушує права позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі й витребувано справу.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law41~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law42~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law43~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law44~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга містить доводи про незаконність постанови суду апеляційної інстанції в частині скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції про продовження розгляду.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суди встановили, що 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до Ужгородського міськрайонного суду та Державної казначейської служби України про встановлення фактів та відшкодування майнової і моральної шкоди.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом (частина 11 статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Законом від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі.

Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (частини 1 статті 1176 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц викладено висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) зазначено, щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів). Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) зазначено, що згідно з частиною 7 статті 49 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України.

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.

Із змісту позовної заяви випливає, що позивач як на підставу для звернення із позовом зазначає те, що заподіяння йому майнової та моральної шкоди відбулося внаслідок протиправних дій та бездіяльності Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. З урахуванням змісту заявлених позовних вимог та з урахуванням вимог законодавства суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, пред'явлених до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області; та обґрунтовано закрив провадження у справі в цій частині.

Суд апеляційної інстанції скасував законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції.

Доводи відзиву на касаційну скаргу, що відповідач порушує питання про скасування постанови апеляційного суду в частині усунення перешкод подальшого розгляду справи, оскільки вважається що вона підпадає під ознаки малозначної справи, є необгрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 6 статті 19 ЦПК України в редакції на час подання касаційної скарги, для цілей пунктів 1, 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2019 рік" установлено, що з 01 січня 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 1 921,00 грн.

Предметом спору у зазначеній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 643 304,30 грн майнової шкоди та 400 000,00 грн моральної шкоди загальна сума шкоди становить 1 043 304,30 грн. Ціна позову перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, підстав віднесення справи до категорії малозначних немає.

Щодо доводів відзиву про ненадання доказів, що підтверджують сплату судового збору, то зазначене не має правового значення, оскільки оскаржувана ухвала скасована з інших підстав.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених частиною 1 статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в частині скасування ухвали Перечинського районного суду від 19 грудня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі про встановлення факту нанесення позивачу державою майнової шкоди в розмірі 643 304,30 грн і моральної шкоди в розмірі 400 000,00 грн і про стягнення на користь позивача з держави України шляхом списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України 643
304,30 грн майнової шкоди та 400 000,00 грн моральної шкоди скасувати.

Ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик