Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.03.2020 року у справі №585/2152/19

Постанова

Іменем України

17 липня 2020 року

м. Київ

справа № 585/2152/19

провадження № 61-4450св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна установа "Роменська виправна колонія ( № 56)",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29 листопада 2019 року у складі судді Шульги В. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів:

Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Роменська виправна колонія ( № 56)" (далі - ДУ "Роменська виправна колонія ( № 56)") про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1. Вирішено провести розгляд справи в режимі відеоконференції та призначено підготовче судове засідання на 15 годину 00 хвилин 14 серпня 2019 року. Організацію та технічне забезпечення проведення відеоконференції доручено ДУ "Роменська виправна колонія ( № 56)". В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Сумського апеляційного суду від 29 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 до ДУ "Роменська випрана колонія ( № 56)" про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керуючись пунктом 5 частини 1 статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), з огляду на заяву ОСОБА_1 про залишення його позову без розгляду, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та залишення позову без розгляду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення норм процесуального права, вказавши, щооскаржувані судові рішення порушують його право на доступ до суду. Зокрема, відмовляючи в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції не врахував рішення Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польші", що є порушенням частини 4 статті 10 та частини 3 статті 83 ЦПК України.

Крім того, заявник у касаційній скарзі звертає увагу, що він вимушений був подати заяву про залишення його позову без розгляду, оскільки примусове стягнення з нього судового збору матиме для нього негативні наслідки.

Відповідач у справі не скористався своїм правом на подачу відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 585/2152/19 з суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина 2 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі ухвалено з додержанням норм законодавства.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Роменського міськрайонного суду Сумської області з позовом до ДУ "Роменська виправна колонія" про відшкодування моральної шкоди.

Разом зі скаргою заявник подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на скрутний майновий стан. На підтвердження зазначеного надав довідку ДУ "Роменська виправна колонія" від 04 червня 2019 року, згідно з якою ОСОБА_1 з дня прибуття до установи і по час надання довідки не працевлаштований, на особовому рахунку має залишок коштів у розмірі 1,06 грн.

Провадження у справі судом першої інстанції відкрито ухвалою від 18 червня 2019 року. Вирішено провести розгляд справи в режимі відеоконференції та призначено підготовче судове засідання на 15 годину 00 хвилин 14 серпня 2019 року.

Організацію та технічне забезпечення проведення відеоконференції доручено ДУ "Роменська виправна колонія ( № 56)".

Оцінивши клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору суд першої інстанції в ухвалі від 18 червня 2019 року зазначив, що не вбачає підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, натомість, врахувавши надані заявником докази, дійшов висновку про можливість відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

У підготовчому судовому засіданні, що відбулось 29 листопада 2019 року, ОСОБА_1 заявив клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки судом безпідставно не задоволено його клопотання про звільнення від сплати судового збору, тому він не має можливості виконати рішення суду через відсутність вказівок в ухвалі суду про те, який саме розмір судового збору підлягає сплаті.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Частиною 2 статті 257 ЦПК України передбачено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки заяву про залишення позову без розгляду подано ОСОБА_1 до початку розгляду справи по суті, то суди, виходячи з необхідності забезпечення можливості реалізації позивачем своїх процесуальних повноважень, зокрема щодо поданої заяви про залишення позову без розгляду, дійшли правильного висновку про задоволення такої заяви та залишення позову без розгляду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1, що він змушений був подати заяву про залишення його позову без розгляду, з огляду на неможливість у подальшому виконати вимоги ухвали від 18 червня 2019 року, якою відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі не впливають на правильність висновків судів, здійснених під час задоволення заяви позивача та залишення позову без розгляду.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Крім того, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (принцип диспозитивності цивільного судочинства). Тому суд зобов'язаний залишити заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 712/13263/17 (провадження № 61-29936св18).

За таких обставин у суду першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, були всі правові підстави для залишення позову без розгляду згідно з пунктом 5 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Посилання заявника на те, що оскаржувані судові рішення порушують його право на доступ до суду є необґрунтованими, оскільки залишення позову без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду.

Оцінюючи доводи заявника стосовно того, що постанова апеляційної інстанції не містить мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу апеляційної скарги, Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою суду першої інстанції доказів, наданих ОСОБА_1, на підтвердження свого майнового стану, та не спростовують висновків судів під час розгляду заяви про залишення позову без розгляду та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддівдійшла висновку, що такі не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, у зв'язку з чимвважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодосудових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик