Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2018 року у справі №355/340/17

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 355/340/17-ц

провадження № 61-36052св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - адвокат Малиновська Анна Борисівна,

треті особи: відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2018 рокуу складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частку житлового будинку, визнання незаконним судового рішення.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3, яка за життя, ІНФОРМАЦІЯ_2, склала заповіт і заповіла все своє майно дітям: їй та ОСОБА_4 у рівних частках по 1/2 частині. 04 листопада 2015 року вона подала письмову заяву до Баришівської районної державної нотаріальної контори про те, що приймає спадщину після смерті матері.

ІНФОРМАЦІЯ_3, приїхавши до будинку матері, розташованого по АДРЕСА_1, вона зустріла там племінника - ОСОБА_5, який в агресивній формі заявив, що він став єдиним власником будинку.

21 жовтня 2016 року воназвернулася до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва на спадщину, де їй в усній формі повідомили, що її сестра - ОСОБА_4 при житті матері отримала за договором дарування 1/2 частину спадкового будинку, а дружина її сина ОСОБА_5 - ОСОБА_2, на підставі рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у цивільній справі № 2-1425/13-ц отримала у власність іншу 1/2 частину спадкового будинку та 22 липня 2016 року зареєструвала право власності на неї.

Зазначала, що має підозри, що рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року є підробленим та незаконним, оскільки згідно зі змістом листа в. о. голови Дзержинського міського суду Донецької області Нємиш Н. В. на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень інформації про оприлюднення рішення суду не знайдено. Крім того, на жодному аркуші судового рішення немає електронного цифрового підпису головуючого судді та штрих-коду, загальна площа спірного житлового будинку, вказана у рішенні суду, не відповідає його дійсній площі. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконною державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1; зобов'язати відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1; визнати протиправним та незаконним рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у справі №2-1425/13-ц.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 11 січня 2018 року у складі судді Єременка В. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконною державну реєстрацію права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, проведену державним реєстратором виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області Савченко А. О.

Зобов'язано відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

У решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 22 липня 2016 року державним реєстратором відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області неправомірно проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, загальною площею 105,2 кв. м, оскільки ОСОБА_1 згідно із заповітом від 24 вересня 2009 року у встановлений законом строк після смерті матері - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася 04 листопада 2015 року до Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини, однак безпідставно була позбавлена такого права власності на нерухоме майно.

При цьому суд зазначив, що місцевий суд не наділений повноваженнями визнавати протиправним та незаконним рішення іншого суду України, у тому числі Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у справі № 2-1425/13-ц.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частку житлового будинку скасовано та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у справі № 2-1425/13-ц, що набрало законної сили 14 грудня 2013 року, є чинним і не скасовано, відсутні підстави вважати, що воно є підробленим, а тому його висновки повинні враховувватися.

Отже, позивачем не доведено факт того, що при реєстрації права власності за відповідачем державним реєстратором було порушено вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому спадкове право ОСОБА_1 не було порушено.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та незаконним рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у справі № 2-1425/13-ц, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що місцевий суд не наділений повноваженнями визнавати протиправним та незаконним рішення іншого суду України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржене судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У частині залишення без змін рішення районного суду постанова апеляційного суду не оскаржується, тому у силу положень частини 2 статті 400 ЦПК України не переглядається.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 355/340/17-ц з Баришівського районного суду Київської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частку житлового будинку, визнання незаконним судового рішення призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у порушення вимог статті 79 ЦПК України визнав достовірним доказом не засвідчену копію рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року, що є недопустимим доказом відповідно до вимог статті 78 ЦПК України. Пропозиція суду звернутися до правоохоронних органів щодо підробки рішення суду є безпідставною.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Малиновська А. Б., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Вважає, що формальні міркування позивача є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 вересня 2009 року ОСОБА_3 складено заповіт на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4, кожному по 1/2 частці (а. с. 13, т. 1).

03 грудня 2013 року Ленінським районним судом м. Донецька у цивільній справі № 2-1425/13-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зобов'язання вчинити дії, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкт нерухомостіухвалено рішення, яким, зокрема, визнано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 105,2 кв. м (а. с. 48-53, т. 2).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 серпня 2014 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 105,2 кв. м, житловою площею 52,4 кв. м (а. с. 41, т. 2).

07 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, відповідно до якого остання безоплатно прийняла у власність 1/2 частку житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 69-70, т. 2).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а. с. 14, т. 1).

04 листопада 2015 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини до Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області (а. с. 15, т. 1).

22 липня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 76,76 - зворот, т. 2).

27 серпня 2016 року Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області повідомила "Всіх, кого це стосується" про те, що інших спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини в спадковій справі немає (а. с. 16, т. 1).

21 жовтня 2016 року нотаріус Баришівської районної державної нотаріальної контори Київської області Малиновська Н. В. ухвалила постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 у зв'язку із визнанням права власності на спадкове майно за ОСОБА_2 (а. с. 17, т. 1).

Згідно з листом Дзержинського міського суду Донецької області від 26 грудня 2016 року судові справи Ленінським районним судом м. Донецька не передані (а. с. 21, т. 1).

Належним чином завіреної копії рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у справі № 2-1425/13-ц у матеріалах справи немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 ЦК України).

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 3 ЦПК України 2004 року (частина 1 статті 4 ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною 1 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини.

Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина 2 статті 1299 ЦК України).

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Судом установлено, що після смерті матері позивача - ОСОБА_3, відкрилася спадщина на належне їй майно - 1/2 частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, яке успадкувала ОСОБА_1.

Апеляційний суд не надав оцінки тому, що ОСОБА_1, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у силу норм ЦК України стала власником 1/2 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.

Відсутність реєстрації права власності на зазначену квартиру зумовлює обмеження у праві розпорядження нею.

Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і не врахував, що за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано лише 22 липня 2016 року.

Відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права на момент реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, проте апеляційний суд не перевірив, чи зазначена частина будинку належала з часу відкриття спадщини після померлої ОСОБА_3 її дочці - ОСОБА_1.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" роз'яснив судам, що не можуть бути об'єктом апеляційного оскарження судові рішення, якщо вони судом не ухвалювались.

Проте всупереч вимогам процесуального закону апеляційний суд не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо факту підробки судового рішення, що має суттєве значення для правильного вирішення спору. При цьому підстав для оскарження підробленого судового рішення немає, а висновки, які в ньому викладені, братися до уваги не можуть.

Таким чином, у порушення статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частину житлового будинку.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду в частині позовних вимог про про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частину житлового будинку не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України є підставою для його часткового скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2018 року в частині позовних вимог про ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частку житлового будинку скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк