Історія справи

Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

місто Київ

справа № 761/3388/15-ц

провадження № 61-2435 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

треті особи: Міністерство інфраструктури України, Первинна профспілкова організація державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва у складі суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є. від 30 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»), в якому просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 23 січня 2015 року № 18-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників», визнати незаконним та скасувати повідомлення про зміни істотних умов праці від 26 січня 2015 року №02-03/23.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що вона працює в ДП «АМПУ» на посаді провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи. Її робоче місце розташоване за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 14. Відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 23 січня 2015 року № 18-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» передбачається проведення в апараті управління змін в організації виробництва і праці шляхом переведення підрозділів та робочих місць працівників апарату управління ДП «АМПУ» служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи, а також інспектора з запобігання і протидії корупції з приміщень за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 14 до приміщень ДП «АМПУ» за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1. У разі незгоди працівників від продовження роботи на нових умовах праці трудовий договір підлягає припиненню. ОСОБА_3 ознайомилася під підпис із оскаржуваним наказом та повідомленням 04 лютого 2015 року й, вважаючи наказ і повідомлення незаконними, звернулась до суду із відповідним позовом.

Правовими підставами позову позивач визначила невідповідність оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства України, зокрема, під час видання оскаржуваного наказу порушено вимоги статті 32 КЗпП України, оскільки цей наказ фактично не змінювалася організація виробництва і праці. Відповідач не дотримався положень статті 120 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про оплату праці», в наказі не передбачено проведення виплат чи компенсацій працівникам, які переводяться на роботу в іншу місцевість. Відповідно до частини другої статті 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідач не отримав попередньої згоди виборного органу ДП «АМПУ» щодо зміни умов трудового договору працівників, які є членами виборних профспілкових органів, у тому числі й ОСОБА_3

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано незаконними наказ ДП «АМПУ» від 23 січня 2015 року № 18-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» та повідомлення ДП «АМПУ» від 26 січня 2015 року № 02-03/23 про зміну істотних умов праці працівників управління ДП «АМПУ», у задоволенні інших позовних вимог відмовлено; вирішено питання про стягнення судових витрат.

Суд першої інстанції обґрунтовував рішення тим, що оскаржуваний наказ є таким, що суперечить Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки є носієм примусової праці та передбачає за його невиконання, відмову від переїзду до іншої місцевості на роботу, звільнення з роботи. Наказ стосується багатьох працівників підприємства відповідача, які є членами профспілкового комітету первинної профспілкової організації ДП «АМПУ», втім він не погоджений з первинною профспілковою організацією щодо змін умов трудового договору членів профспілкового комітету. Враховуючи, що позовна вимога про визнання незаконним повідомлення про зміну істотних умов праці є похідною від вимоги про визнання незаконним наказу, суд задовольнив позовну вимогу про визнання незаконним повідомлення.

У скасуванні оскаржуваного наказу суд відмовив, адже такими повноваженнями наділений власник або уповноважений ним орган; щодо оскаржуваного повідомлення встановлено, що таке повідомлення є актом індивідуальної дії та на час його оскарження є таким, що виконане самим фактом його видання.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції керувався тим, що апеляційний суд зробив висновки про відсутність порушення прав позивача на момент подання позову без належного з'ясування фактичних обставин справи, прав та обов'язків сторін, належної оцінки наданих сторонами доказів.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ДП «АМПУ» про визнання незаконними та скасування наказу та повідомлення.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовував рішення тим, що відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 23 січня 2015 року № 18-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» зміна істотних умов праці була проведена з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління підприємства та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, у результаті чого прийнято рішення щодо переміщення робочих місць з м. Києва до м. Одеси.

Висновки суду першої інстанції про те, що наказ ДП «АМПУ» від 23 січня 2015 року № 18-К всупереч вимогам частини другої статті 252 КЗпП України не погоджено з профспілковою організацією, рішенням суду апеляційної інстанції визнано помилковими. Зокрема, чинним законодавством не передбачено погодження з профспілковою організацією або її виборними органами наказів про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників, а тому відсутні правові підстави для застосування частини другої статті 252 КЗпП України до оскаржуваного наказу.

ОСОБА_3, не погоджуючись із рішенням Апеляційного суду міста Києва, звернулася із касаційною скаргою, просила скасувати його та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року.

За твердженнями заявника, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що первинна профспілкова організація ДП «АМПУ» не надавала згоди на запровадження змін умов трудового договору ОСОБА_3 відповідно до вимог частини другої статті 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», що є порушенням трудового законодавства. Суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про наявність змін істотних умов праці, змін в організації виробництва. Наказ ДП «АМПУ» від 23 січня 2015 року № 18-К є незаконним, передбачає примусову працю, а в разі його невиконання, відмову від переїзду до іншої місцевості на роботу, - звільнення.

Іншим доводом касаційної скарги є неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення правил статті 120 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про оплату праці», відповідно до яких держава гарантує працівникам відшкодування витрат і одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

ОСОБА_3 вважає, що відповідачем під час видання оскаржуваного наказу також порушено правила внутрішніх локальних нормативних актів, зокрема, підпункт 2 пункту 7 Порядку погодження проектів розпорядчих документів ДП «АМПУ», затвердженого наказом відповідача від 23 липня 2014 року № 155.

З огляду на наведене заявник вважає, що норми чинного законодавства України, на які вона посилається як на правове обґрунтування своєї правової позиції у справі, у своїй сукупності не були застосовані судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин під час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Втім, суд апеляційної інстанції дав перевагу фактам і обставинам, не врахувавши положення чинного законодавства, тому зробив неправильні висновки у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 04 вересня 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідач 24 червня 2016 року надав суду відзив на касаційну скаргу, зазначив, що видання оскаржуваного наказу зумовлено оптимізацією управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ» та забезпеченням належної організації управління відокремленими підрозділами з наближеного до них регіону України. ОСОБА_3 за два місяці повідомлено про зміну істотних умов праці - переміщення працівника для продовження роботи до іншої місцевості, роз'яснено, що такі зміни можливі лише в разі надання згоди працівником, як це передбачено статтею 32 КЗпП України.

Відповідач стверджує, що серед обов'язкових випадків погодження з виборним профспілковим органом законодавством України не передбачено погодження наказу про зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників з профспілковою організацією або її виборними органами. У наказі ДП «АМПУ» від 23 січня 2015 року № 18-К будь-які зміни умов трудового договору не передбачені, а отже, такий наказ не підлягає обов'язковому погодженню з виборним профспілковим органом.

ДП «АМПУ» зазначає, що позивач довільно тлумачить підпункт 2 пункту 7 Порядку погодження проектів розпорядчих документів ДП «АМПУ», в якому встановлено вичерпний перелік питань управління персоналом, щодо яких повинні бути погоджені проекти розпорядчих актів, зокрема з головою профспілкового комітету. Погодження змін в організації виробництва і праці та змін істотних умов праці цим порядком не передбачено.

Наказ ДП «АМПУ» від 23 січня 2015 року № 18-К, який є предметом розгляду у цій справі, у судовому порядку вже оскаржувався. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову працівників ДП «АМПУ» про визнання незаконним та скасування наказу і повідомлень.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив наступні висновки.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовано положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Критерії оцінки оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року № 1618-IV), згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначених статтею 213 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року № 1618-ІV), а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що на час звернення до суду із позовом позивач перебувала із відповідачем у трудових відносинах, обіймаючи посаду провідного юрисконсульта відділу договірної роботи служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «АМПУ».

Відповідачем 23 січня 2015 року видано наказ № 18-К «Про зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників» з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління підприємства та забезпечення належної організації управління відокремленими підрозділами з найбільш наближеного до них регіону України, у результаті чого і було прийнято рішення щодо переміщення робочих місць з м. Києва до м. Одеса.

У зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, зазначеними у пункті оскаржуваного наказу, з дотриманням вимог законодавства змінено істотні умови праці працівникам апарату управління, робочі місця яких за посадами визначені за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14, а саме: перенесено робочі місця, які розташовані за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 14, до приміщень будівлі ДП «АМПУ» за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1. У разі незгоди працівників від проходження роботи в нових умовах праці, передбачено здійснення заходів з припинення трудового договору згідно з законодавством.

Позивач отримала повідомлення № 02-03/23 від 26 січня 2015 року про зміни в організації виробництва і праці того ж дня та ознайомлена із оскаржуваним наказом 04 лютого 2015 року. ОСОБА_3 запропоновано продовжити роботу (в межах спеціальності та кваліфікації, обумовленої трудовим договором) без зміни найменування посади, із збереженням посадового окладу, зі збереженням режиму роботи з розташуванням робочого місця в приміщенні ДП «АМПУ» за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1.

Наказ стосується також інших працівників ДП «АМПУ», які є членами профспілкового комітету Первинної профспілкової організації підприємства відповідача, у тому числі й ОСОБА_3 Ця обставина доводилася до відома ДП «АМПУ» листом голови профспілкового комітету від 23 січня 2015 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до оскаржуваного наказу запроваджено зміни в організації виробництва і праці, а також зміни істотних умов праці з дотриманням трудового законодавства та прав працівників, які є членами виборного профспілкового органу підприємства.

Відповідно до частин першої та третьої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. У зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України в постанові від 04 липня 2016 року у справі № 6-59 цс 12.

Верховний Суд погоджується з рішенням апеляційного суду в частині висновків, що дійсно наведені норми права відповідачем дотримані, оскаржуваний наказ виданий з метою оптимізації управлінської діяльності апарату управління ДП «АМПУ», створення умов для підвищення продуктивності праці працівників, а також для забезпечення економного та раціонального використання матеріальних і фінансових ресурсів підприємства. Запровадження змін в організації виробництва і праці є правом роботодавця, який вправі самостійно визначати найбільш вигідні умови здійснення його господарської діяльності. При цьому, провадження господарської діяльності підприємства не повинно порушувати трудових прав працівників, що дотримано відповідачем.

Оскаржуваний наказ стосується змін в організації виробництва і праці та змін істотних умов праці працівників, а тому погодження з профспілковою організацією не потребує. За правилами частини другої статті 252 КЗпП України, частини другої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Із системного аналізу наведених норм права Верховний Суд робить висновок, що відповідач зобов'язаний був звернутись до профспілкового органу за погодження у разі звільнення працівника, який є членом такого профспілкового органу, а не у випадку застосування змін в організації виробництва і праці, змін істотних умов праці, що поширюються на невизначене коло працівників. Натомість таке звернення відповідача ДП «АМПУ» мало місце, його вчинено шляхом звернення до первинної профспілкової організації із відповідним поданням.

Визначаючи розумний баланс між інтересами позивача та відповідача, Верховний Суд виходить з того, що у досліджуваній правовій ситуації право відповідача на застосування об'єктивних та обґрунтованих змін в організації виробництва і праці підприємства переважає над приватними інтересами позивача.

Враховуючи, що ОСОБА_3 не надала згоди на переведення на роботу в іншу місцевість, Верховний Суд відхиляє доводи заявника щодо невиконання відповідачем під час видання оскаржуваного наказу вимог статті 120 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до наведених норм права працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість. Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це пов'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім'ї; витрати на перевезення майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Таким чином, питання дотримання законодавства щодо відшкодування витрат та одержання інших компенсаційних виплат у зв'язку з переведенням на роботу до іншої місцевості може розглядатися лише стосовно тих працівників, які надали згоду на переведення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач на момент звернення з позовом до суду перебувала у трудових відносинах з відповідачем, згоду чи відмову від переїзду в іншу місцевість не надавала, а тому положення законодавства щодо оплати праці при переведенні на роботу в іншу місцевість до ОСОБА_3 не застосовувались, оскільки згоди на переведення відповідач не отримав.

Оцінюючи доводи заявника щодо невідповідності оскаржуваного наказу внутрішнім локальним нормативним актам, Верховний Суд виходив з того, що такі підстави в позовній заяві не наводились, судами першої та апеляційної інстанції не досліджувались, а отже, не можуть бути розглянуті Верховним Судом як підстави для скасування рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року.

Визначаючи обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності оскарженого наказу відповідача, Верховний Суд застосовує положення частини першої статті 3 ЦПК України в редакції Закону України від 18 березня 2004 року, чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення, відповідно до якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Натомість, оскаржуваний позивачем наказ не є актом індивідуальної дії, стосується не лише заявника, а й інших працівників підприємства відповідача, його дія поширюється на невизначене коло осіб. В судовому порядку питання законності такого наказу досліджувалось, підстав для визнання наказу незаконним та скасування його судами не встановлено.

Наведені доводи та аргументи надають Верховному Суду підстави для висновку, що Апеляційним судом міста Києва рішення від 30 березня 2016 року ухвалено з дотриманням норм матеріального права, а отже, таке рішення підлягає залишенню без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. А. Стрільчук

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик